Як сьогодні живе «Актор»?

Після того, як пішов із життя народний артист України Валентин Микитович Шестопалов (22.09.1947 — 22.06. 2013 рр.), існування його творчого витвору — Театру «Актор» виявилося під великим питанням! Театр, створений  разом із дружиною, соратником, директором Тетяною Сергіївною Родіоновою далекого 1987-го, залишився без художнього керівництва і головного актора.

У театральних колах говорили, що час цього славного Театру без Шестопалова закінчиться, але Тетяна Родіонова доклала величезних зусиль для того, щоб «Актор» продовжував своє творче життя і таким чином підтримував пам’ять про свого творця. Таку чудову духовну пам’ятку спорудила директор театру разом із акторами-однодумцями.

Фраза «незамінних немає» в акторстві  не працює, саме в творчості замінити нікого неможливо, тут на першому плані — акторська індивідуальність, особистість. І те, що зараз Театр «Актор» очолює інша людина, це не заміна В.Шестопалова, а продовження його справи. Відомий київський актор і режисер Ігор Славінський узяв на себе художнє керівництво «Актором», відновлює вистави, грає в них, репетирує нові, оновлює афішу. Одним словом, творча хода Театру «Актор» триває.

Наша розмова з Ігорем Славинським відбулася в мініатюрних просторах «Актора», в гримерці,  завішаній світлинами Валентина Шестопалова. Його присутність відчувалася майже фізично, тут він у своєму домі, тут він залишився назавжди!

«ШЕСТОПАЛОВ БУВ ДУЖЕ ПОСТУПЛИВИМ У РОБОТІ, НЕ ВТОМЛЮВАВСЯ ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ»

— Ігоре, коли відбулося ваше знайомство з Валентином Микитовичем?

— Давно, ще з часів Театру ім. Лесі Українки, де ми працювали акторами. Валентин Шестопалов уже був в трупі, коли я з Ігорем Черницьким 1975 року прийшов до Російської драми. У нас завжди були дуже добрі стосунки, не скажу, щоб ми були близькими друзями, але завжди із задоволенням спілкувалися і ніколи не сварилися. Валик завжди був толерантною людиною. Коли я пішов з Російської драми ми часто зустрічалися на зйомках,  а потім уже 2002-го розпочалася моя співпраця з Театром «Актор».

— Як це було?

— Треба сказати, що виникнення «Актора» я сприйняв спокійно, молодець Валик, що зумів це зробити, але вважав цей колектив «Театром Шестопалова». Він розпочав з гоголівських «Записок божевільного», потім грали «Лавку» Гельмана, що стала візитівкою «Актора». Повинен признатися, чомусь тоді у мене було відчуття, що це явище недовговічне,  і лише з часом я переконався, що у Валентина Шестопалова все серйозно і надовго. І ствердився в цій думці після того, як поставив  2002 р. на цій сцені виставу «Листи кохання» Альберта Герні, в якій головні ролі зіграли  Лідія Яремчук (Мелісса) Валентин Шестопалов (Енді). Знайти свою половинку призначено не кожному, а героям п’єси пощастило. Причому ще в дитинстві. Але поєднатися вони не змогли. Хоча пронесли своє кохання крізь усе життя. Воно відчувається в їхніх листах, дзвінках, у невгасаючому інтересі один до одного, в тій пристрасті і ревнощах, які вони відчувають. Вірші і проза, лід і полум’я — такі ці дивовижні закохані. Вже не згадаю, хто мене запропонував як режисера, але познайомившись із п’єсою, зрозумів, мене це захоплює. Я прибічник мінімалізму на сцені, а там усе гранично лаконічно, сидять два актори на сцені, читають свої листи і все.  Почав думати над тим, як зробити цю виставу, як досягти того, щоб при цьому мінімалізмі події народжувалися в глядацькій уяві. Те, що вистава є в репертуарі 13 років, свідчить про позитивний відгук глядачів. Пригадую, як ми репетирували. Спочатку боявся, як два народні артисти, як вони мене сприймуть? Прийшов на репетицію, вони розмірковують, все так докладно, значущо, я терпів 2 — 3 репетиції, а потім сказав: «Досить!». І ми почали працювати. Валентин Шестопалов був дуже покладливим у роботі, не втомлювався експериментувати, шукати правду в тих моментах, де доводилося переходити з одного віку в іншій, він це робив дуже тонко. Здавалося б, у театрі він господар, усе вирішує,  і можна не напружуватися, але репетиція для нього була головною  подією, він усе робив для того, щоб вистава вийшла. Йому дуже подобалася п’єса, на першій репетиції, пам’ятаю, коли ми робили перше читання, в якийсь момент він розплакався.

— Хто зараз грає цю роль замість Валентина Шестопалова?

— Я граю. Це було прохання Тетяни Сергіївни, яка висловлювала побажання глядачів про життя вистави. Мені було доволі легко ввійти до вистави, бо я сам її поставив і добре знаю. Але грати, якщо чесно, непросто. Доводиться себе контролювати (помітив, що  весь час «лізуть» інтонації Валентина, і я їх ловлю, не відмовляюся почути їх і зіграти його рисунок, бо це було добре).

— Ви дуже запитаний актор, режисер, викладаєте в Національному університеті театру, кіно і телебачення  ім. І.Карпенка-Карого, багато знімаєтеся. При такому завантаженні, як ви поставилися до пропозиції Тетяни Родіонової  очолити «Актор»?

— Так, у мене дуже велика зайнятість, постановки, викладання в університеті, робота в Театрі на Подолі, але я погодився, бо впевнений, що цей Театр «Актор» потрібно зберегти. Мене підтримали колеги, вони знають, що я нічого тут не зруйную, намагатимуся лише творити разом з ними. У тій ситуації насамперед потрібно було відновлювати репертуар. Йшла вистава «Смак черешні» з Іриною Калашниковою та Сергієм Мельником, ми ввели актора в «Лавку», в «Шлюбне свідоцтво» — Анатолія Ященка, потім Віктора Алдошина. Вирішили відновити виставу «Двоє на гойдалці», де разом із Лялею Руснак замість Шестопалова зіграв Валерій Легін. Вистава вийшла з іншим режисерським поглядом, поміняли сценографію, в результаті можна сказати, народилася нова вистава. Так з новим виконавцем збереглася колишня назва в репертуарній афіші. Ось таким чином підтримуємо ситуацію, і настав  час подумати і  про майбутнє.

«АКТОР — ЗАВЖДИ ЦАР І БОГ!»

— Як вам здається, чому актори, що називається, підставили свої плечі під репертуар Театру «Актор»?

— Думаю, що завдяки Шестопалову. Чим завжди вирізнявся цей унікальний театр? Своїм ставленням до актора, тут актор — завжди цар і Бог (так із самого початку поставили питання Шестопалов і Тетяна Родіонова)! На мій погляд, це єдино вірне ставлення до мистецтва. У театрі  головний — актор і другий головний — це глядач, ось заради їх контакту на сцені,  заради тієї іскорки, яка виникне, працює велика кількість людей. Тетяна Родіонова, як директор, створює таку обстановку в театрі, що актори почуваються обласканими, обігрітими душевним теплом, для них запропоновані  найкомфортніші умови. Всі це розуміють і цінують. Валентин сам дуже любив акторську професію, йому подобалося, що він актор, це було дуже важливо для нього. Це відчуття  Валентин культивував і хотів, щоб актори його театру таку пошану до професії  відчували.

— Розкажіть, що  нині репетируєте?

— 19 червня ми випускаємо нову виставу «Одеські дачі» за М.Жванецьким. Її вирішено в жанрі акторського кабаре, це продовження наших вистав, які йдуть в Театрі «Сузір’я». Літературна основа — текст Михайла  Жванецького, а музичний матеріал — пісні Леоніда Утьосова. Не дивлячись на таких авторів, ця вистава не гумористична, а її тема про кризові моменти людського життя і  творчості. Грають дуже добрі актори: Ірина Калашникова, Сергій Мельник, Стас Мельник, Ніна Касторф, Олександр Бегма. Я теж зайнятий у цій виставі. Зараз у нас складний репетиційний процес, бо приміщення Театру ми орендуємо і можемо грати тут лише двічі на тиждень, але це вистави, а репетиційного часу на сцені катастрофічно мало. Ці питання повинні вирішуватися на рівні управління культури,  і ми чекаємо від них допомоги й розуміння...

—  Яким чином ви збираєтеся вести репертуарну політику театру?

— Всі питання ми вирішуємо разом із директором Тетяною Сергіївною Родіоновою, оскільки вона — серце цього театру, його мотор і головний двигун, тому всі питання про вистави, акторів — лише з нею. Вона відповідає за те, щоб квитки продавалися, а глядачі були задоволені. Я часто чую від неї якісь вибачення за те, що в театрі багато світлин Валентина Микитовича Шестопалова, його обличчя — на логотипі театру, але я вважаю, що тут так має бути. Логотип категорично не можна міняти! Шестопалов створив цей театр. Ми повинні віддати всі сили для того, щоб продовжувати  лінію, яку він заклав. Пошана до актора, основа,   а база — актор. Тому наше завдання тримати марку Театру «Актор»,  продовжувати творчість, це, за великим рахунком, продовження життя Валентина Шестопалова.