Як відродити в Одесі український театр?

На початку серпня, вже десять років, в Одесі відбувається український театральний фестиваль під символічною назвою «Молоко». Його мета — представити в південному регіоні країни кращі зразки сучасного національного театру. Цьогорічний  ювілейний форум також підготував цікаву програму.

Одеса традиційно звикла — до російських гастролерів, солодкоголосих шансоньє. Хоча в цьому місті ставив свої успішні вистави Дмитро Богомазов, інші режисери також працювали активно. Втім, проблема українського та україномовного театру в Одесі — є. На українських виставах не завше помітиш аншлаги. Сучасні українські автори — теж  дивина в афішах. Та хоч як би там було, але вже десять років поспіль саме українським театральним фестивалем в Одесі опікується Михайло Журавель, продюсер, режисер. Він очолює Одеський культурний центр. І запрошує на свою фестивальну сцену такі гучні національні проекти, як «Солодка Даруся» з Івано-Франківська, «Слава Героям!» із Києва, багато інших.

— Пане Михайле, чи знайшли свого фестивального глядача? Чи є якісь особливі продюсерські секрети, що допомагають стимулювати цікавість аудиторії до проектів, які не тільки в центрі Одеси?

— Не місце  визначає любов і увагу глядача до театру. Безумовно, є питання звикання до розташування якогось залу, зручність транспортної розв’язки. В Одесі це питання не актуальне. Більшість глядачів їде до будь-якого театру в Одесі міським транспортом. Тільки один відсоток їх живе поруч із Оперним. Всі інші живуть поряд із Привозом чи Сьомим кілометром... Цікавість аудиторії стимулюють: висока художня цінність вистав, здатність зі сцени розмовляти зрозумілою вам театральною мовою, порушувати теми, що лежать в площині ваших життєвих інтересів, без «агітпропу» та спекулювання.

Вистави, що стають пластиром для вашої душі, лікують її, серед іншого, й від провінційності — ось головний секрет у продюсуванні справжнього, зокрема й українського, театру в Одесі.

— Як взагалі сприймає Одеса україномовний театр? І що треба зробити, щоб вона його сприймала жвавіше?

— Справжній театр має універсальну мову. В театрі інколи не так важливо — «про що говорять», а важливо — «що роблять» і «чого хочуть».Так, Британська рада в Україні підтримує інтерес до свого культурного надбання різними способами, також і фінансово.  Український театр в Одесі має фінансуватися більше, ніж інші театри. Завершу відповідь за Чеховим: «По краплині видавлювати раба із себе».

— Розкажіть про цьогорічну програму фестивалю «Молоко». На яких проектах ви робите основний акцент?

— Докладаємо зусиль, щоб зберегти традиції, які склалися за останній період: отже, переможець попереднього року відкриває нинішній фестиваль. Це буде постановка «Каліка з острова Інішмаан» Мартіна МакДонаха Рівненського театру.

Ще одна вистава — «Королева краси» — цього ж автора є в програмі нашого  форуму. Додаємо до святкового столу нових страв: столичний театр з історичною драмою «Роксолана» в жанрі театру тіней — потужна, яскрава робота.

До фесту приєднався й грузинський Театр Сандро Ахметелі просто неба, вони покажуть старовинну історію за мотивами твору Важа Пшавела «Гість і Господар», режисер — Іраклі Гогія. Вистава наповнена автентичним співом та звучанням живих традиційних грузинських народних інструментів.

Театральний Харків буде представлений виставою Ігоря Ладенка за твором американця Дона Нігро «Звірячі історії». А закриватиме фестиваль вистава за Шмідтом — «Оскар» (копродукція Одеського та столичного театрів, володар Гран-прі 2012 року. За цю виставу Юрій Радіонов — нині актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра — 2012  року отримав відзнаку «За кращу чоловічу роль»).

Цьогоріч матимемо цікаву дитячу програму, представлену театрами Одеси, Рівного, Івано-Франківська, Ізмаїла, з традиційними виставами та виставами сучасних популярних драматургів.

Після торішнього успіху та аншлагів на зустрічах із письменниками  нині ми ретельно підготували ряд презентацій книжок. Будуть: Брати Капранови з «Театром однієї книжки», Руслан Горовий — його «Барселона» йде в Молодому театрі. А ще Андрій Любка, драматург і перекладач Олександр Ірванець, драматург Олександр Мардань, мистецтвознавець Олег Зайцев. Ведемо перемовини з автором сценарію до фільму «Червоний», що виходить в серпні у всеукраїнський прокат, Андрієм Кокотюхою та Марією Матіос, книжки, якої на позаминулому фестивалі розібрали за годину...

— На вашу думку, які реальні кроки можна здійснити, щоб недержавні театри в Україні не почувалися «падчірками» серед рідні?

— Я з оптимізмом сприймаю процес зростання інтересу держави до альтернативних форм театру. Комусь він видається повільним. Але дерево росте сорок років. Тому не маю очікувань, що з недержавними театрами все зміниться за півтора року. Нині кожен у своєму місті віднаходить форми співпраці з державою. Будь-який обласний театр (до прикладу) — це 20 мільйонів гривень з бюджету, а я пропоную віддавати 5 %  із цієї суми недержавному колективу за прозорим, чітким, підзвітним механізмом. Користь від існування двох колективів очевидна всім.

Знову ж таки, буває, що недержавний театр популярніший, бо створює своїми виставами дискусію, на відміну від колег. У цьому прийомі бачу створення конкуренції, високу ефективність використання і першими і другими державних коштів.

— Традиційно ваш фестиваль передбачає призовий фонд — 50 тисяч гривень. Наскільки для театрів важлива саме фінансова складова? Адже деякі театри, як відомо, їздять на фестивалі власним коштом?

— Фінансова винагорода театру — це спосіб долучитися до виробництва нової вистави разом із театром-переможцем. Забезпечивши фінансами режисера чи колектив, розв’язуємо йому руки для творчості й звільняємо від пошуків фінансів на нову постановку.

Фестиваль передбачає змагальний характер, отож нагорода на фініші — це крапка за «кращість». Беручи участь у багатьох форумах, ми зрозуміли, що простий папірець з назвою твого театру — це добре, фінансова підтримка — це не тільки престиж фестивалю, а й конкретні справи у розбудові українського театру.

Переконаний, що саме таким має бути національний фестиваль в Україні. При цьому я б розділив і розширив винагороди: наприклад, режисер отримає «зелене світло», фінанси на нову виставу та можливість поставити її на першій сцені країни чи в тому театрі, в якому  йому хотілося б.