Як зберегти кохання?
Прем’єра «У цьому милому старому домі» об’єднала корифеїв, майстрів і молодь Національного театру ім. Лесі Українки
П’єсу Олексія Арбузова поставив художній керівник колективу Михайло Рєзникович. Прем’єра відбудеться 26 і 28 лютого. У виставі задіяні корифеї, представники середнього покоління артистів, студійці та студенти Київського національного університету кіно, театру і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (майстерня М. Рєзніковича). Юрій Мажуга та Валерія Заклунна, Віктор Алдошин і Ніна Ніжерадзе, Тетяна Назарова та Ганна Артеменко, Дмитро Савченко і Станіслав Москвін — ось далеко не повний список мешканців «цього милого старого дому».
Головна героїня п’єси — Юлія (Тетяна Назарова) — приїжджає до приморського містечка до колишнього чоловіка Гусятникова (цю роль по черзі грають Станіслав Москвін і Дмитро Савченко) та дітей, яких залишила два роки тому, втративши голову від нового кохання. Тепер, коли пристрасті ущухли, її потягнуло назад — до «милого старого дому» — родинного гніздечка Гусятникових.
Цей затишний світ здається останнім оплотом безкорисливості й наївності. Хоча у домі вируюють пристрасті — мати йде з сім’ї, батько несподівано заявляє про намір знову одружуватися, бабуся не може визначитися, ким же все ж таки їй є дідусь — першим чоловіком чи четвертим, діти заявляють, що вони «вже не діти» і готові створювати свої власні сім’ї.
Не зробити боляче близькій людині, думати про інше, коли самому погано — «старомодна комедія про майже старомодних людей», — так визначає жанр вистави її автор.
ГАННА АРТЕМЕНКО ТА ДМИТРО САВЧЕНКО — МЕШКАНЦІ «МИЛОГО СТАРОГО ДОМУ» / ФОТО ІРИНИ СОМОВОЇ
— Більш як тридцять років тому я грала головну роль у п’єсі Олексія Арбузова «Переможниця», — згадує Валерія ЗАКЛУННА. — Та моя героїня — Майя Алейникова — була жорсткою, практичною, дещо цинічною, яка вибудовувала своє життя, кар’єру, навіть кохання, керуючись методами суто егоцентричними, свідомо ламаючи в собі цнотливе, на догоду навколишній дійсності. Нинішня роль — мати й бабуся, що намагається зберегти тепло, традиції, затишок, добробут, стійкість попри всі бурі й потрясіння цього «милого старого дому».
— Це вистава про кохання, про дивовижність цього почуття і про жах цього почуття, коли воно може минути, — пояснює Михайло РЄЗНИКОВИЧ. — Про гостре передчуття хвилюючої зустрічі з коханою і про всю багатогранність мук, сумнівів і найрізноманітніших сплесків душі перед цією зустріччю. Це вистава про удари кохання, про те, наскільки гіркими є миті, коли ти розумієш, що кохання минуло, про мужність покинутості, особливо якщо в цій покинутості — у минулому — твоя вина...
