Які наслідки матиме ембарго на російську книжку?

Нещодавня ініціатива народного депутата Остапа Семерака щодо заборони ввезення в Україну книжок та друкованої продукції з РФ викликала справжній шквал дискусій. Нагадаємо, таким чином депутат запропонував Кабінету Міністрів України розширити перелік санкційних товарів. У відповідь прем’єр-міністр Арсеній Яценюк доручив відповідним міністрам розглянути пропозицію. На думку Семерака, цей крок стане адекватною відповіддю на військове вторгнення та пропагандистські зусилля Росії, а крім того – сприятиме встановленню справедливих правил гри для українських книговидавців.

Водночас не всі поділяють оптимізм народного депутата. Експерти застерігають, що вітчизняні видавці просто не зможуть заповнити прогалину, яка з’явиться після припинення ввезення російської продукції. Мова передусім про спеціалізовану, наукову літературу, переклади західних авторів. Водночас, навіть якщо таке рішення зрештою буде прийняте, реалізувати його буде непросто, адже й сьогодні значна частина російської продукції в Україні – це нелегальний імпорт, тож радикальних змін в асортименті вітчизняні читачі можуть просто не помітити. Крім того, навряд чи хтось намагався спрогнозувати, як ембарго на російську книжку вплине на функціонування вітчизняної мережі книгорозповсюдження, яка сьогодні бореться за своє виживання.  Набагато більш раціональними видаються обмежені регулятивні заходи, які б дозволили поставити українських видавців у вигіднішу позицію. Йдеться, наприклад, про додаткові мита, спеціальне ліцензування російського книги, або ж про квотування асортименту в торгових мережах.

«Я вірю в потенціал української нації – ми маємо всі необхідні, зокрема інтелектуальні, ресурси для того, щоб наситити книжковий ринок власними силами. – коментує «Дню» перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан ЧЕРВАК. – До слова, в Росії є дуже чіткі механізми боротьби з українською книжкою. На сайті Міністерства юстиції РФ можна знайти перелік з тисяч українських видань, заборонених в Росії рішеннями судів. Якщо таке рішення буде прийняте в нас, правоохоронні мають забезпечити його виконання, зокрема й в контексті боротьби з нелегальною книжковою продукцією, яка ввозиться сьогодні в Україну у значній кількості. Маємо тут ту ж саму ситуацію, що й з російським контентом на телебаченні – хоча рішення вже прийняті, досі залишаються проблеми з їхнім виконанням. Водночас переконаний, що необхідні зусилля й надалі докладатимуться й ми нарешті наведемо в цьому питанні порядок. На жаль, дорога між прийняттям рішення та його виконанням досі доволі довга – маємо робити її коротшою. Але це водночас не означає, що таких рішень не треба приймати взагалі.

Слід враховувати, що дискусія відбувається в умовах російсько-української війни, зокрема її інформаційного компоненту. Якщо б не вона, тема не мала б нинішнього емоційного забарвлення. Питання економічної та політичної доцільності має відійти на другий план, поступаючись своїм місцем головним пріоритетам – безпеці громадян та національному суверенітету. Я згоден з Остапом Семераком у тому, що за нинішніх умов ми не маємо права сидіти склавши руки. Моя пропозиція – це категорична заборона на ідеологічну продукцію і застосування економічних важелів стосовно всіх інших категорій російських книжок.

Переконаний, що книжкова продукція, яка виробляється в Росії з метою дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, допускатися на територію нашої держави не повинна. Ще минулого року Держкомтелерадіо сформував перелік такої «літератури» й надав його Державній фіскальній службі Україні. Відтепер митники мають всі підстави для того, щоб не пропускати таку ідеологічну продукції. На мою думку, це – адекватна відповідь на інформаційну експансію РФ. Найближчим часом плануємо доповнити цей перелік новими «творами». Якщо комусь здаватиметься, що питання втратило актуальність, ми будемо знову і знову звертатися зі своїми запитами до відповідних служб. Свій інформаційний суверенітет необхідно захищати й ми будемо про це нагадувати.

Коли ж йдеться про російську книжку загалом, маємо подумати про економічні важелі, які б дозволили витіснити з українського ринку як книжку російського виробництва, так і загалом російськомовні видання. Нині нам бракує україномовних книжок. Це – теж одна з функцій держави. Економічні умови мають сприяти вітчизняним виробникам книжок й ставити бар’єри перед російською книжкою. Визначенню конкретних найбільш ефективних механізмів має посприяти кваліфікована дискусія. Питання регуляції обігу російської книжки в Україні має бути винесене на засідання міжвідомчої робочої групи, яка створена при Кабінеті Міністрів. Ми повинні детального його проаналізувати й винести адекватне рішення».

ЗАБОРОНИТИ ЧУЖЕ ЧИ ПІДТРИМАТИ СВОЄ?

Очевидно, що деякі вітчизняні видавництва й передусім друкарні матимуть від заборони російської продукції безпосередній комерційний зиск, адже компанії з РФ ймовірно змушені будуть використовувати для випуску своїх книг українські потужності. Аналогічні норми, спрямовані на підтримку внутрішнього книговиробництва, існують в багатьох країнах Заходу. Так, наприклад, навряд чи хтось буде транспортувати наклад книжки британського письменника до США через океан – правила гри є такими, що видавцям вигідніше надрукувати її всередині країни.

На думку деяких експертів, в Україні варто запровадити так звану окрему зону копірайту для російськомовної літератури, тобто фактично визнати російську мову як офіційну. Таким чином українські видавці отримають можливість безпосередньо купувати ліцензію на російський переклад того чи іншого західного видання. Однак тут постає ключове питання про те, що є нашою метою – підтримка книговиробництва чи захист українського культурного та інформаційного простору? Адже серед іншого такий крок нівелює ті незначні переваги, які є у вітчизняних перекладів – сьогодні вони трошки дешевші за російські.

«Якщо якісь видавництва прагнуть скористатися цією ситуацією, щоб підняти власні прибутки за рахунок друку російських книжок, то це, на мій погляд, просто аморально, – вважає Богдан Червак. – Така небезпека справді існує. Слід розуміти, що між Україною та Росією, з одного боку, та Великобританією й США, з іншого, є велика відмінність. Англійці та американці домовилися – ми ж не можемо домовлятися з росіянами. Нашим пріоритетом має бути не книговидавнича галузь загалом, а саме українська, україномовна книга. Книга – це не просто бізнес, мода чи престиж. Книга формує національну пам’ять, українську традицію, вона скріплює моральні основи існування української нації».

В контексті цієї дискусії щонайменше одна теза не викликає сумнівів, здається, ні у кого. Вітчизняне книговидання і передусім українська книжка потребують комплексної державної підтримки. Йдеться про цілу низку заходів, від податкових пільг і нових механізмів кредитування галузі й до боротьби з піратством та контрабандою. Можливо,  через кілька років після їхнього запровадження, говорячи про український та російський книжкові ринки, ми матимемо на увазі принаймні співмірні величини. Сьогодні для таких прогнозів є ще одна вагома передумова. За інформацією одразу кількох ключових гравців на ринку книговидання, впродовж останніх років в Україні відбувся вирішальний перелам у сфері читацьких вподобань – нині все більше наших співгромадян віддають перевагу саме українській книзі.