«Якщо народ втрачає власну культуру, то він перестає існувати»

Нещодавно в ущерть заповненому Малому залі Національного палацу мистецтв «Україна» гранд-концертом української пісні за участю вокалістів відомого телеконкурсу «Голос країни» успішно завершився черговий сезон цієї творчої акції. Це стало приводом для бесіди з її засновником і незмінним керівником JazzKоlо, відомим музикантом, бас-гітаристом і композитором Ігорем ЗАКУСОМ.

* * *

— Мій роман із JazzKоlо триває з 2007 року, але у нас була перерва на 2,5 р., — розказав «Дню» І.Закус. — Перші сезони ми проводили в «Українському домі», там записали 15 (!) DVD живої музики. Потім один сезон із 10 програм був у «Часописі». Нині два сезони йдуть у Палаці «Україна». Це ще 20 програм абсолютно різної музики. Хоча продукувати нову програму з окремою самостійною тематикою щомісяця — дуже складно.

— Ви самі їх генеруєте, чи вам хтось допомагає?

— 50 на 50. Ідеї здебільшого мої, але коли я чую про якісь цікаві теми від інших музикантів, то запрошую утілити їх у межах JazzKоlо.

— У вас немає постійного складу виконавців?

— Насправді музикантів, здатних грати на пристойному рівні, в Україні є сьогодні всього 20—30. Вони знають один одного, і періодично між ними виникають якісь творчі стосунки. Тож сьогодні у такому складі робиш проект, завтра — в іншому. Це — нормальна практика, яка, до слова, застосовується в усьому світі.

— Ви записи робите?

— Так, кожен концерт записується, знімається на камеру, компонуються музичні півгодинні фільми. Нас демонструють 5—6 телевізійних каналів (приміром, «Тоніс», Перший Національний, «Рада» та інші). Усе є і в YouTube.

— Аранжування робите самі?

— Зазвичай, так.

— А учасників «Голос країни» ви задіяли вперше?

— Ні. Лаура Марті, Іванка Червінська уже не раз брали участь у JazzKоlо. Уляна Кушик теж у нас вже була. А от, наприклад, Оля Чернишова, Влад Каращук співали з нами вперше. Я хотів по-різному показати українську народну й авторську пісню в джазі. Тому запросив абсолютно різних за стилістикою і манерою виконання вокалістів.

ФОТО НАДАНО ПРЕС-СЛУЖБОЮ НПМ «УКРАЇНА»

— Ви часто берете участь у джазових фестивалях?

— Так, ми були в Тернополі, Львові, у Рівному скоро будемо, у Вінниці. Практично на всіх фестивалях, які відбуваються в Україні, ми тією чи іншою мірою присутні. Концерти JazzKоlо — цікаві, якісні. Навіщо придумувати щось нове, коли є уже сформованих не 3—4, а, як мінімум, 30 різних програм?

— У вас уже склалася своя публіка?

— Вона постійно змінюється, коло наших шанувальників розширюється. Хочу зауважити, що джаз — музика не для всіх. Її слухають вибрані. І щоб люди заповнювали навіть малий зал, потрібно чимало попрацювати. Мистецтво джазу пройшло величезну еволюцію за дуже короткий період. Порівняйте: історія класичної музики налічує багато віків, а джазові усього трохи більше ста років. На сьогодні це — найдинамічніше і найпотужніше мистецтво.

— Відомий український дослідник Володимир Симоненко у виданні «Джаз і фортепіанна музика ХХ століття» виводить коріння джазу ще з ХІХ ст.

— Так, можна про це сперечатися, але однозначно корені джазу — в блюзі, а це мистецтво африканців, які були завезені в Америку як раби, працювали на плантаціях і в блюзі висловлювали свої радості й біди.

Український джаз, звичайно, є. Але слід зважати на те, що все в нас, із об’єктивних і суб’єктивних причин, розвивалося набагато повільнішими темпами, ніж в інших країнах світу. І якогось такого конкретно вимальованого обличчя в українського джазу ще немає. Воно тільки формується. І проблема не в тому, як наші хлопці грають джазові стандарти. Вони давно навчилися доволі майстерно це робити. Інша річ, наскільки наші музиканти готові повернутися в бік народної музики, нашої культури, менталітету. Як вони відчуватимуть цей зв’язок, так і гратимуть. Від цього й залежатиме конкретизація поняття українського джазу. Національний колорит, темперамент повинен виразитися в музиці, як це сталося, приміром, у Польщі. А на це потрібен час. Зараз з’явилося дуже багато молодих міцних музикантів, які навчаються, зокрема й за кордоном. Це і Тамара Лукашова, і багато інших. Врешті-решт, джаз — це симбіоз, суміш різних культур. Тому без фольклору, його знання, глибокого переосмислення в українських музикантів немає шансу сформувати свою ідентичність...

Якби раніше думали про нашу культуру, то взагалі не було би зараз проблем із Луганськом і Донецьком. Питання національної ідентичності — наріжне. Якщо народ втрачає власну культуру, то він перестає існувати. Це загальновідомо.

— Багато хто з митців каже, що культура зараз розвивається не завдяки, а всупереч. Чи те саме ви можете сказати про джаз?

— А хіба наш джаз хтось колись підтримував на державному рівні? Усе завжди робилося з ентузіазму і любові до цього мистецтва його прихильників — музикантів, співаків, композиторів...

Хочеться, щоб із часом цикл джазових концертів у Палаці «Україна» перетворився на мистецький фестиваль, який би проходив цілий рік. Обов’язкова умова — пріоритет українських музикантів. У нас є достойні виконавці, які можуть виступати на рівні зі світовими зірками. Нам треба навчитися цінувати себе, шукати свою індивідуальність, ідентичність — і тоді до нас потягнуться. В принципі проект JazzKоlо для того й існує.