«Є музика над нами...»
У Національній філармонії відбувся авторський вечір відомого грузинського композитора Гії Канчелі![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20090515/479-18-1.jpg)
Диригенту Романові Кофману вдалося здійснити неможливе: задумавши включити до циклу «Великі імена» авторський концерт свого друга Гії Канчелі, він запросив автора до Києва. І Канчелі погодився, подарувавши диво присутності в нашому місті одного з наймудріших композиторів епохи.
Гія Канчелі народився 1935 року в Тбілісі, зараз живе в Антверпені. Він написав сім симфоній, оперу «Музика для живих», твори «Оплаканий вітром», «Життя без Різдва», «Відбитки пальців», «Літургія», «Стікс», багато інших симфонічних і камерних творів. Сьогодні твори композитора виконують видатні музиканти в найкращих концертних залах світу. Грузинський музикознавець Гіві Орджонікідзе написав про творчість Канчелі як про сходження на гору: «З кожної висоти обрій відсувається далі, відкриваючи небачені раніше далечіні й дозволяючи зазирнути в глибини людського буття».
Київський концерт відбувся за підтримки Посольства Грузії в Україні.
Музику Гії Канчелі виконував знаменитий скрипаль Гідон Кремер, а також дитячий хор «Щедрик» (художній керівник Маріанна Сабліна), володар гран-прі найвідоміших міжнародних фестивалів у США, Канаді, Польщі, Ватикані. На вечорі виступила яскраво обдарована віолончелістка Гіедре Дірванаускайте — родом із Литви, учасниця оркестру «Кремерата Балтика», а на вібрафоні солірував віртуоз-ударник — киянин Андрій Пушкарьов, володар премії Grammy, соліст оркестру «Кремерата Балтика», один із небагатьох вібрафоністів, що виступають із сольними концертами в усьому світі. А це свято музики відбулося завдяки маестро Романові Кофману — всесвітньо відомому майстру диригування та людині лицарського служіння — слухачам, Україні та її величності Музиці, яку він виконує зі своїми однодумцями — Київським камерним оркестром.
СПІВОЧА ТИША
Зайві квитки запитували вже на Хрещатику, і в залі був аншлаг. Початок концерту можна порівняти зі свіжим подихом вітру (пролунав «Вітерець» для струнних, фортепіано й ударних). З перших звуків музика заявила про себе: піднесена, відкрита й непередбачувана, вона повідомляла більше, ніж людина здатна почути. Тому її хотілося слухати ще й іще. І була тиша, яку так любив композитор і в якій народжувалися акварельні фрази фортепіанного соло Хосе Ернандеса.
Музична притча «V and V» — це «voice and violin», голос і скрипка: спів записано на плівку, скрипка йому відповідає. Кремер не просто майстерно веде діалог — досконалість його гри наближається до магії.
«Заколисування сонця» для хору й ударних виконали «Щедрик» і Андрій Пушкарьов, диригувала Маріанна Сабліна. Критики часто називають Гію Канчелі «композитором повільної музики», слухаючи яку, згадуєш, що все найважливіше в природі відбувається повільно, — так росте трава, розкриваються бруньки, зріє плід. І цей твір — з неквапливим звучанням дитячих голосів, ніжним передзвоном вібрафона, глибокими значеннєвими паузами — здався втіленою музикою небесних сфер.
Друге відділення вечора відкрила «Тиха молитва» для скрипки, віолончелі, вібрафона, бас-гітари, струнних і магнітофонної плівки. Живе звучання інструментів і збережений у записі дитячий голос з’єдналися в оповідання про людину — від народження до останнього звуку співучої струни. Пристрасно, чисто, просвітлено вели свої партії Гідон Кремер і Гіедре Дірванаускайте, буквально заворожуючи кожним рухом смичка. Концерт іще не закінчився, а люди підвелися й стоячи дякували авторові й музикантам.
Останньою в програмі значилася «Маленька Данеліада», нагадуючи ще про одне крило творчості Гії Канчелі — автора музики для театру та кіно. Він створював музичне оформлення легендарних вистав Роберта Стуруа (загалом театральних робіт у композитора близько 40). Написав музику до 52 фільмів, чимало яких стали класикою (зокрема, «Міміно» і «Кін-дза-дза» режисера Георгія Данелія).
І на сцену вийшов сам Гія Канчелі й розповів:
— Одного разу мені зателефонував Кремер і запитав, чи можу я написати твір у подарунок Георгію Данелія до його 75-річчя. Я ніколи не відмовляю Гідону, тому погодився й написав «Маленьку Данеліаду» (за мотивами музики фільмів «Кін-дза-дза» і «Сльози крапали»). А під час гастролей із «Кремерата Балтика» і з Гідоном у Москві я зателефонував Данелія й запросив його на концерт. Він відповів: «Прийду, якщо оголосять, що музика твоя, а слова — мої». Я здивувався: «Там же немає слів, там є лише дві літери — «к» і «у». Данелія відповів: «Мене це не цікавить, піду тільки, якщо оголосять, що я автор слів». Що робити? Я зателефонував Кремеру, той погодився. Данелія прийшов на концерт, і коли в залі оголосили: «Слова Георгія Данелія», — він встав і розкланявся. Але потім мені зателефонував Реваз Габріадзе, співавтор сценарію, й каже: «Послухай, може, його одна літера, а друга — моя?» Тому довелося повідомляти, що слова Данелія і Габріадзе. Зараз я вийшов на сцену, щоб попередити — текст має двох авторів!
Іскристо й артистично піднесли «Айне кляйне Данеліаду», включаючи знамените «Ку!», оркестранти Київського камерного та Гідон Кремер — напевно, автори тексту були б задоволені...
СВІТЛИЙ СУМ
А наступного дня у філармонії знову звучала музика Гії Канчелі. В абонементі «Симфонічний вимір» диригент Микола Дядюра з оркестром Національної філармонії представив твір «Світлий сум» на слова Галактіона Табідзе, Гете, Шекспіра й Пушкіна, присвячений пам’яті дітей — жертв війни. У виконанні брали участь два хори хлопчиків — хорової капели ім. Ревуцького та музичної школи ім. Лисенка (художній керівник і головний диригент — Аїда Зайцева), солісти — Дмитро Шикоряк і Михайло Трофіменко.
Оркестр, диригент і хористи зуміли дуже точно втілити задум композитора, виконуючи твір скорботної краси, що буквально потряс зал. Зворушливо, ніжно діти співали рядки великих поетів грузинською, німецькою, англійською, російською мовами і музичною — єдиною для всього людства.
«Світлий сум» уперше виконали 9 травня 1985 року в Лейпцігському залі Гевандхауз під час святкування 40-річчя Перемоги над фашизмом. Гідон Кремер у своїй книжці «Обертони» написав: «Чарівні миті творчості, як справжні коштовності, — рідкість у світі, переповненому дрібничками». Такими коштовностями стали два вечори в Національній філармонії України.
Випуск газети №:
№79, (2009)Рубрика
Культура