Завіса

На початку березня його госпіталізували до реанімації Російського центру рентгенорадіології. Лікарі діагностували в нього частковий параліч і втрату мови, потім неоперабельну пухлину мозку, після чого ввели в медикаментозну кому.

Коли з Театру на Таганці пішов директор і художній керівник Юрій Любімов, Золотухіна призначили директором з функціями художнього керівника театру; також він останні десять років керував Державним молодіжним театром Алтаю.

З дитинства, що минуло в селі Бистрий Істок на Алтаї, Валерій хотів стати актором, навіть незважаючи на тяжку недугу — туберкульоз колінного суглоба. 1963 року, з успіхом закінчивши ГІТІС, молодий актор почав працювати в Театрі імені Моссовєта, але вже 1964 року перейшов до Театру драми і комедії на Таганці, якому залишився вірним усі подальші 47 років.

Серед його театральних героїв — Ванг-водонос («Добра людина із Сезуана»), Грушницький («Герой нашого часу»), Глєбов («Будинок на набережній»), Трофімов («Вишневий сад»), Григорій Отреп’єв («Борис Годунов»), Федір Кузькін («Живий»), Живаго («Доктор Живаго»), маркіз де Сад («Марат і маркіз де Сад»), Герцог, Дон Гуан і Фауст («Бенкет під час чуми»). Утім для більшості шанувальників він був усе-таки кіноактором. Справжнім проривом до всенародної слави став детектив Володимира Назарова «Господар тайги» (1968 рік), де Золотухін (дільничний Сережкін) зіграв дуетом з іншою зіркою Таганки — Висоцьким. Фільм здобув таку популярність (27         млн глядачів), що пізніше було знято два продовження.

А практично легендарний статус актор здобув після виходу музичної комедії «Бумбараш» (1971) Миколи Рашеєва і Абрама Народицького за ранніми творами Аркадія Гайдара. Золотухін був настільки органічним у ролі колишнього солдата царської армії Бумбараша, що намагається за допомогою хитрості й селянської кмітливості вижити на Громадянській війні, що на багато років став передусім асоціюватися з цим героєм.

У його фільмографії 1980—1990-х також є помітні роботи в різножанрових фільмах «Береги», «Розповідь про те, як цар Петро Арапа одружив», «Любов Ярова», «Смішні люди», «Єдина», «Людина з акордеоном», «Серед білого дня», «Мертві душі», «Чародії», «Острів скарбів», «Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна», «Син», «Як живете, карасі?»

Окрім роботи в театрі й кіно, Валерій Сергійович займався озвучуванням ролей, виступав перед глядачами, записував пісні, опублікував кілька книжок спогадів.

На екрані та на сцені він був простим і напористим. Яскравий, темпераментний, рудий. Виходець з алтайського села, він найкраще втілював нехитрі й водночас тверді натури, байдуже грав він юних червоноармійців чи літніх вампірів.

Він пережив ту країну, яка його обожнювала.

Прощання з Валерієм Золотухіним відбудеться сьогодні в московському Театрі на Таганці, а поховають актора на території побудованої ним церкви Покрова Пресвятої Богородиці в селі Бистрий Істок.