Згадуючи Богдана Жолдака...

Богдан Олексійович (1948—2018 рр.) походив із родини, яка зробила для української культури дуже багато — досить згадати міжнародного масштабу театрального режисера Андрія Жолдака, батьків пана Богдана (письменників Олеся Жолдака та Єву Нарубину) чи його дочку, галеристку Дарину Жолдак. І сам він був діячем потужним і різнобічним. Україна запам’ятає Богдана Жолдака як письменника і драматурга, сценариста, теле— і радіоведучого. Він також був викладачем, і останні хвилини його життя минули саме на лекції у Київському  національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого...

Внесок письменника Б.О. Жолдака в українську літературу ще належить аналізувати й осмислювати. Але безперечно те, що це яскрава і визначна постать. Богдан Олексійович по-особливому, як ніхто, вмів «грати» з мовою, «зачаровувати» її і змушувати робити незбагненні речі, з вражаючою пластичністю та вправністю. Здається, найяскравіше це виявилось у його збірці оповідань «Бог буває». При цьому Жолдак не обмежувався «ефектом диктофона», як це нерідко буває в простіших літераторів, але переосмислював реальність, препарував її, витворюючи з неї ефектну, універсальну й концептуальну картину вже зовсім іншого рівня. І це стосується, звичайно, не лише лінгвістичних, філологічних вправ і моментів.

З початком «гібридної війни» Богдан Жолдак став одним із тих письменників, що відгукнулися своїми творами на російську агресію. Його книжка «Укри» — помітний зразок нашої військової прози, зрештою, без неї годі уявити української прози десятих років двадцять першого століття загалом. Не дивно і промовисто, що за «Укрів» письменник отримав такі відзнаки, як, до прикладу, Премія імені Богдана Хмельницького чи премія під назвою «Воїн світла».

Попри свою багату творчу біографію, Богдан Олексійович мислив не масштабами власної творчості, а значно ширше, на рівні цілої української культури. Почитайте його статті чи інтерв’ю — та переконайтесь у цьому. Звідси і його прагнення працювати в таких різноманітних напрямах і жанрах. Звідси ж — увага до молоді, до тих поколінь, які продовжуватимуть розвиток мистецтва. І тут можна навести не лише приклад його викладання. Я, приміром, згадую, як пан Богдан у 2000-х роках працював у журі молодіжної літературної премії «Молоде вино». Таке комплексне, «партитурне» розуміння культури, країни, доби є непересічним, воно ще раз підкреслює, якою важливою для нас людиною був Богдан Жолдак.

Редакція «Дня» сумує з приводу відходу у Вічність Богдана Олексійовича, висловлює щирі співчуття його рідним і близьким.