Жінки маркіза де Сада за його відсутності
Передусім, уперше на франківській сцені ставлять твір японського автора, постановку якого здійснює молодий і талановитий режисер Андрій Приходько. Театрали напевно запам’ятали це ім’я у зв’язку з виставами в Молодому театрі («Шельменко-денщик», друга версія) і «Увертюра до побачення» в «Сузір’ї». Андрій — учень Майстерні Петра Фоменка. Його роботи вирізняються неординарністю, яскравістю і експериментаторством. Судячи з того, з яким азартом нині відбуваються репетиції «Маркізи де Сад», то на глядачів чекає незвичайна вистава-метаморфоза, в якій всі ролі грають... тільки жінки.
Про славетного французького вельможу-письменника, чиє ім’я пов’язане з гіпертрофованою пристрастю до жорстокості, коли насолода приходить через біль і страждання, дізнаються з вуст його дружини, тещі, служниці й баронеси. За задумом японського драматурга самого героя в п’єсі немає. Але він постійно присутній і образ де Сада трансформується через жінок, що пройшли в його долі. При цьому режисер обходиться без смакування «полунички», яка можлива, якщо торкаєшся такої пікантної теми.
За словами Андрія Приходька, їхня вистава — це казка про пристрасну любов, коли людина, незважаючи на всі закони всесвітнього тяжіння, ламає стереотипи і старається злетіти, вирвавшись iз пут пуританських принципів. Над п’єсою Місіми група почала працювати у вересні. Причому спочатку режисер познайомив їх з автором і лише потім розпочався докладний аналіз персонажів. Як призналися всі учасники постановки, ця робота дається їм нелегко. Адже треба не просто виплескувати емоції, а шукати глибинний сенс вчинків героїв.
«Все життя не можна розписати і розкласти по поличках, як цього хоче моя Монтрей, — розказує Ірина Дорошенко, що виконує роль матері. — Не можна бути диктатором чийогось життя. Мені здається, що мало щасливих людей тому, що вони бояться зробити рішучий крок, пасують перед невідомим і саме тому їм не дано побачити зоряне небо».
Над роллю Рене — дружини маркіза де Сада працюють Оксана Батько і Лариса Руснак. Кожна з них шукає свій ключик, щоб зрозуміти персонаж. Тут важлива навіть пластика, звукові інтонації. За словами Батько, Приходько зумів її побачити з несподіваної сторони і розкрити ті риси, які актриса навіть не припускала в собі. Вона вважає, що до кінця ще не зрозуміла свою Рене, а Альфонс — це жіноча мрія про чоловіка, яким він повинен бути.
Франківці упевнені, що з режисурою Андрія Приходько, вони зіткнулися з новим поглядом на театр. На глядачів чекає ще одна історія кохання: іронічний погляд, коли лубкові картинки переходять у фарс, а глибока філософія перемішується з тонкою лірикою.
