«Золото» Панахі, «срібло» – Михальчукові!
На Берлінале вручили призи. Одну з головних нагород (уперше за час незалежності) здобув український кінематографіст
Ухвалу журі на чолі з відомим американським режисером Дарреном Аронофськи щодо «Золотого ведмедя» за кращий фільм можна було передбачити: «Таксі» іранського режисера Джафара Панахі. Замість автора отримувати нагороду вийшла його небога Ханна Саєді (вона зіграла яскраву епізодичну роль у самому фільмі). Панахі, за всього бажання, не зміг би приїхати: на батьківщині його звинуватили в антиурядовій діяльності і на 20 років заборонили знімати, спілкуватися з пресою і виїжджати за кордон. Проте «Таксі» — вже третя його картина після оголошення вироку; і тут той рідкісний випадок, коли етичні та естетичні причини підтримки фільму не суперечать одні одним.
На відміну від «Золотого ведмедя», присудження другої за значимістю нагороди — Гран-прі журі — явно мотивоване політично. «Клуб» Пабло Ларраїна (Чилі) в першу чергу є антикатолицьким памфлетом, але обтяжений серйозними проблемами в режисурі та операторській роботі. Проте, зайвий раз зачепити Ватикан для західних інтелектуалів — свята річ. «Ведмедя» за кращий сценарій (плюс приз екуменічного журі) віддали іншому чилійцеві, відомому документалістові Патрисіо Гусману, який розповів у «Перламутровому ґудзику» про свою країну, про історію корінного населення Патагонії і про диктатуру Піночета.
Приз Альфреда Бауера за відкриття нових шляхів у кіні передбачувано отримав дебют гватемальського режисера Жайро Бустаманте «Вулкан Іксканул». «Іксканул» знято за участю непрофесійних акторів — індіанців майя. Бустаманте не піддався спокусі влаштувати атракціон фольклорної чи пейзажної екзотики. Для нього головне — розповісти історію, в якій усі актори органічні й виразні, а природна краса доречна як продовження життя героїв. Утім, нагороди за кращі акторські роботи отримали не виконавці з «Вулкана», а, досить несподівано, британці Том Кортні та Шарлота Ремплінґ, які зіграли пристаркувату подружню пару в нудній і абсолютно беземоційній драмі Ендрю Гая «45 років» (Велика Британія).
Частину призів журі вирішило розділити. Так, кращими режисерами визнано Малгожату Шумовську за трагікомедію «Тіло» (Польща) і Раду Жаде за чорно-білу історичну драму «Браво!» (Румунія). А ось вердикт щодо «Срібного ведмедя» за видатний художній вклад (у цій категорії зазвичай відзначають кінооператорів) став доброю новиною для України. Приз присудили операторам Стурле Брандту Гревлену (кримінальний трилер «Вікторія», Німеччина), а також росіянинові Євгенові Прівіну та українцеві Сергієві Михальчукові («Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого — спільне виробництво Росії, України й Польщі).
Сергій Михальчук народився 13 липня 1972 р. в Луцьку. 1995 року закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Почавши з відеокліпів і рекламних роликів, з кінця 1990-х бере участь у зйомках телевізійних, документальних і повнометражних ігрових фільмів в Україні та Росії. Частенько, робота Михальчука — єдине, що спроможне врятувати посередній фільм від повного забуття. Досі найвагомішою нагородою в доробку Михальчука був приз як найкращому операторові на фестивалі в Сан-Себастьяні за фільм Валерія Тодоровського «Коханець» (2002). Нинішній «Срібний ведмідь» — перша відзнака такого рівня українському кінематографістові за весь час Незалежності. «День» вітає Сергія і, в цілому, весь наш кінематографічний цех із цим досягненням.
Детальний аналіз подій Берлінського фестивалю читайте в найближчих числах нашої газети.