У пошуках свободи

Правило Літньої школи журналістики «Дня» — дати можливість ознайомитися не лише з особливостями роботи редакції газети, а й інших ЗМІ, з окрема ТБ. Так, минулого року наші студенти провели двогодинну екскурсію на каналі «112 Україна», а цього року — у столичному офісі ZIK. Канали люб’язно запрошують слухачів і показують роботу ТБ за лаштунками: монтажні, гримерки, сучасні студії-трансформери, відверто говорять про реальні особливості й темпи роботи тележурналістів, бо знають — рівень професійної та інтелектуальної підготовки у ЛШЖ дозволяє нашим випускникам легко адаптуватися до роботи в будь-якому медіа, зокрема на телебаченні. Власне, на ZIK уже працюють кілька наших випускників, а досвідчений піар-директор каналу Надія Тисячна — теж вихованка школи «Дня», до роботи на ТБ багато років працювала в нашій газеті. Тому атмосфера під час екскурсії була щирою і невимушеною. А родзинкою походу стала розмова з Тетяною Даниленко, під час якої студенти провели цікавий журналістський експеримент — посадили її в крісло власного ток-шоу «FACE 2 FACE»... як гостя і буквально накинулися на неї із найрізноманітнішими запитаннями. Глибина і рівень запитань студентів вразили ведучу, і в кінці зустрічі вона зізналася: «Аби наша розмова відбувалася у прямому ефірі, я не певна, що погодилася б на ефір своєї програми «FACE 2 FACE» як гість». В інтерв’ю — найцікавіші екстракти розмови з Тетяною ДАНИЛЕНКО.

— Тетяно, ви пропрацювали на «5-му каналі» 13 років, і ось уже п’ять місяців є ведучою на ZIK. Яка відмінність у їх роботі? І чи задоволені ви та керівництво каналу стартом проекту «Face 2 Face» — реакцією глядачів, рейтингами?

— Я не стежу фанатично за рейтингами. У ніші інформаційних каналів нині нереальна конкуренція, тому ті рейтинги, які ще два роки тому вважалися дуже поганими, зараз є хорошими. Адже лише 6% людей дивляться інформаційні канали, і за ці 6% борються аж сім телеканалів. Це і ZIK, і «5-й канал», і «112 Україна», і NewsOne, й інші. Ця конкуренція разом із тим має специфічний характер, тому що канали — бідні, й багатими бути не можуть. Їхній рівень свободи визначається тим, чи власник готовий інвестувати у вільний канал, чи ні.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щодо «5-го каналу», то це, як відомо, мовник Президента України Петра Порошенка. Відповідно, ті люди, які приходять на інтерв`ю чи ток-шоу, — йдуть не до журналіста, а... на президентський канал. Вони розраховують на те, що якщо президент особисто не побачить сюжет, то хтось із його оточення найважливіше переповість. Є таке поняття — «передача сигналів», і ці сигнали часто передають саме через «5-й канал» Це дуже зручний майданчик, що завжди забезпечується високого рівня гостями, незалежно від того, яке в тебе охоплення аудиторії й які в тебе рейтинги.

ZIK — МАРГІНАЛЬНИЙ КАНАЛ, У ХОРОШОМУ СЕНСІ

— Люди, які є гостями на ZIK, приходять до журналіста особисто, а не на канал. Адже він поки що має маленьку аудиторію. Це канал, від якого не зрозуміло чого чекати; це канал у хорошому сенсі маргінальний, непередбачуваний. Тому робота на ZIK — принципово інша. Інтерв’ю тут завжди гострі, й гальм значно менше, ніж на «5-му каналі». Журналіст не несе підсвідомо на собі «хрест» президентського каналу, де він не може переступити якісь межі.

Щодо ZIK, то тут працює чимало людей з іменем, які мовили на чималі аудиторії, але свідомо обрали цей канал як майданчик, де є свобода. Обрали шлях позитивної, у моєму розумінні, маргіналізації, відмовившись від великих каналів та великих зарплат.

— Телеканал ZІК цього тижня заявив, що став доступним для перегляду і в Луганську та Донецьку. Розкажіть, як вам це вдалося? Наскільки важливо розповсюджувати українське мовлення на окупованих територіях?

— ZIK — це канал із певною історією, це регіональний західноукраїнський мовник, що став національним. Розширення мовлення на всю територію України — це, безумовно, важливий крок на шляху до того, щоб стати загальнонаціональним каналом, охопити більшу аудиторію. Щодо мовлення на окупованій території і загалом на Донбасі — це, на мою думку, для кожного каналу найважливіший виклик, тому що з початком війни виникло дві проблеми: люди на окупованих територіях опинилися в інформаційні блокаді, а з іншого боку — для всіх журналістів постало питання самоцензури. Медіа мовлять до аудиторії так, ніби вона гомогенна проукраїнська аудиторія, а насправді Україна більша, є більше точок зору, є люди, які багато років провели в іншому ментальному середовищі, і з ними теж треба вчитися говорити. Для ZIK — західноукраїнського телеканалу — це дуже великий виклик, я б сказала, що це надзавдання — мовити на всю Україну і в правильній тональності.

Телеканали — це також один із способів комунікації людей на заході та на сході. Оскільки ми як держава ставимо перед собою завдання повернути території Криму, Східної України, то ми повинні, безумовно, з цими людьми говорити так, щоб аудиторія Західної України від нас не відвернулася, а аудиторія Східної України повірила нам.

«ЕПОХА МЕГАЗІРОК НА ТБ ЗАКІНЧИЛАСЯ»

— Пані Тетяно, на вашу думку, в якому стані знаходиться зараз вітчизняна телевізійна журналістика? Чи підросло молоде талановите покоління?

— Розпочну з ринкових умов, у яких існують медіа. ЗМІ «харчуються» грошима з реклами. На благенький рекламний пиріг, який за останні роки не виріс, а просів, претендує все більша кількість ЗМІ. Ними володіють уже не лише олігархи, але й середньої руки політики, бізнесмени та інші ділки. Але висока конкуренція у нашому випадку не є змаганням, в якому перемагає найбільш чесний. Перемагає найшвидший, із найменшими моральними гальмами, і той, хто вміє добре себе продавати. Не ідеалізую жодним чином застійні часи пізнього Кучми, за яких я починала працювати журналісткою, але тоді в новинах пристойних каналів не могло бути повідомлень без протилежної точки зору, бездоказових речей. Були маніпуляції, брехня, «темники», зрештою, але принаймні формально існували певні правила. За моїми спостереженнями, зараз медіа значно менше дбають про такі дрібниці, як правила. Довіра до журналістики в силу цілого клубка причин падає. Водночас інформації довкола все більше і більше. Це період нових викликів, який треба пережити. Стосовно ж облич, то вони активно міняються. Щоправда, здебільшого ми їх не ідентифікуємо. Золоті часи легендарних облич — далеко позаду. Деякі медіа-менеджери витягають із нафталіну тих, кого ми знали і любили 15 років тому, але це не працює. Скоріш за все, епоха мегазірок закінчилася.

ПРО ФЕНОМЕН «МАЛЕНЬКИХ УКРАЇНСЬКИХ ТРАМПІВ»

— Останнім часом чимало «опозиційних» політиків створюють собі медійні майданчики, зокрема опановуючи ремесло телеведучого. Можемо згадати Ганну Герман на NewsOne, Міхеіла Саакашвілі на ZIK, також на «112 Україна» є програма Надії Савченко... Це якась нова політтехнологія чи просто бажання бути почутими, як ви вважаєте?

— Рейтинги Вадима Рабіновича — а це зараз найрейтинговіша політична передача України — безумовно симптом. Скоріше за все, симптом того, що глядачу все ж бракує яскравих персон, які б з екрану розжовували дійсність. Холодна безстороння подача інформації не задовольняє їхні емоційні й інтелектуальні потреби. З іншого боку, має місце ефект Дональда Трампа. Багато українських політиків відчули надію, що можна вистрелити, не вибудовуючи політичну кар’єру десятками років. У них хибне відчуття, що Трамп усього досягнув лише агресивним піаром і що кожен із них — «маленький Трамп». З моєї точки зору, все це — прихована реклама, незалежно від форми.

«РИНОК РЕКЛАМИ НЕ СТВОРЮЄ УМОВ ДЛЯ ЧЕСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ»

— Якою, на вашу думку, має бути журналістика під час війни? До речі, генеральний директор ZIK Ігор Туркевич в інтерв’ю «Дню» якось сказав: «Журналіст або підтримує Україну, або виступає проти неї — які ще можуть бути позиції?». Ви цю думку поділяєте?

— Ми дуже багато говорили на цю тему з керівником «Ройтерс» в Україні Сергієм Каразієм, який з 1991 року знімав усі гарячі точки у світі, є професійним військовим журналістом. Він розповідав, що, поїхавши в Луганськ у 2014 році, багато знімав, але на якомусь етапі зрозумів, що хоче стріляти в сепаратистів. У той момент він вирішив, що в Україні йому слід перестати працювати, тому що він заангажований.

Однозначно, нам не треба пропагандою відповідати на російську пропаганду, це неправильно. Зрештою, ми розуміємо, які пропагандистські сили задіяні з того боку — це ціла індустрія, в яку закачані мільярди. Ми з цим не можемо не тягатися. Можемо перемагати лише завоювавши довіру власних громадян і світу, тобто якщо будемо чесними.

— Пані Тетяно, за яких умов телебачення стане повноцінним медіабізнесом, а не залишатиметься сферою впливу політичних інтересів?

— Тут відповідь дуже проста і дуже неприємна. В України зараз об’єктивно рекламних ресурсів на утримання 20 — 30 телеканалів, які існують, на жаль, просто немає. Якщо в нас буде, грубо кажучи, п’ять телеканалів, вони зможуть конкурувати за ті гроші, на які може прожити медіа. Тоді в теорії говоритимемо про незалежність ТБ. Але, знову ж таки, в теорії. За такого сценарію, власників цих ЗМІ владі буде ще простіше приручити, залякати, підвісити. Доки не відбудеться глобальних змін у країні — медіа житимуть у «порочному» колі.

Нагадаємо, Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.