10 років без Анни...

Сьогодні минуло десять років від дня убивства відомої російської журналістки Анни Політковської. Вона є автором документальних книжок «Путешествие в ад. Чеченский дневник», «Вторая чеченская», а також «Putin’s Russia» («Путінська Росія»), опублікованої у Великобританії. Остання її публікація в «Новой газете» — «Карательный сговор» — була присвячена складу й діяльності чеченських загонів, що воюють на боці федеральних сил. Загинула в результаті замовного вбивства у під’їзді власного будинку в Москві. Досі російська влада не знайшла вбивцю Політковської, дівоче прізвище якої —Мазепа.

«День» звернувся до незалежного журналіста Семена НОВОПРУДСЬКОГО з проханням сказати, чи змінило це вбивство російське суспільство.

— На превеликий жаль, за всі останні роки, якщо підбивати підсумки з убивства Анни Політковської, Росія в усіх рейтингах небезпеки для журналістів посідала одне з перших місць. І відтоді всім, хто займається журналістикою, стало зрозуміло, що всі подібні вбивства залишаються безкарними. Думаю, що вбивство Політковської (і Бориса Нємцова) залишається, можливо, найрезонанснішим політичним убивством в Росії у цьому столітті.

Але головний підсумок поки, принаймні цих двох трагедій, полягає в тому, що вони, по-перше, не сприймаються як трагедії більшістю росіян і, по-друге, залишаються фактично безкарними з юридичної точки зору.

Мені здається, що ступінь свободи журналістики й привабливості журналісткої професії, зокрема як способу вкладення грошей для бізнесу, всі ті роки, а відтоді вже точно, постійно падає. У цьому частково винні й самі журналісти. І принципово важливо, наприклад, щоб  Спілка журналістів щороку запитувала з влади за це розслідування. Нічого цього вона не робить. Якимсь чином цю тему час від часу порушує, звісно, «Новая газета», де працювала Анна Політковська. Тут не можна говорити, що лише влада винна, а журналісти винні не меншою мірою, тому що частина з них відверто займається зрадою професії. А інша частина — грубо все проковтує. Взагалі, журналістика існує як форма контролю за будь-якою владою. І справжня журналістика не може бути провладною.