Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

75 хвилин з Лобановським

пропонує провести телеканал «ТЕТ»
21 червня, 00:00

Шлях, яким велика людина, що пішла з життя, знаходить своє місце в історії, є практично однаковим для всіх. Потрібен час, аби зрозуміти непоправність втрати того, хто ще вчора був поруч з нами. Після емоційних траурних промов настає певна пауза, після якої видатна особистість повертається до нас у вигляді справ, зроблених за життя, які вже ніколи не продовжити тому, хто їх розпочав. Це прийнято називати творчою спадщиною, яка, залежно від масштабу особистості, може бути цінною ще багато років, а може і завжди.

Про Валерія Лобановського після 13 травня 2002 року написано і сказано дуже багато. Додати щось своє, щось таке, про що іще не казали, майже неможливо. Але мине час скорботи, і ми почнемо сприймати Лобановського не як людину, результати роботи якої можна оцінити виграшем чи поразкою його команди, а як Тренера, який належить усьому футболу. Він вже ніколи не увійде до роздягальні перед матчем і не дасть установку на гру. Установки Лобановського на очах стають класикою, і час, що минає, відкидатиме дрібниці і залишатиме головне в його ідеях.

Фільм телекомпанії НТВ «75 хвилин з Лобановським», запропонований українським телеглядачам каналом «ТЕТ» (21 червня, 22.40; 22 червня, 10.00), найiмовiрнiше, претендував саме на осмислення ідей Лобановського. І привід був доречним — саме журналістам НТВ тренер «Динамо» дав, як виявилось, останнє у своєму житті докладне інтерв’ю. З огляду на це, «75 хвилин» принципово відрізняються від усього, що було показано на телеекранах після 13 травня, тобто після смерті Майстра. Всюди говорили про нього, тут же Лобановський говорить сам. Говорить настільки природно, що здається — зараз він вийде із кабінету і продовжить роботу. Бо ж було це зовсім недавно, майже вчора... На жаль, ми всі знаємо, що це не так, про це нагадують і перші хвилини фільму, де ми бачимо останні кадри, на яких Лобановський знятий живим. Він зникає в машині «швидкої», зникає, як потім виявилось, назавжди.

Кадри прощання з великим тренером ще довго не можна буде дивитися без хвилювання, без гострого болю вiд непоправної втрати. Тим часом автори фільму одразу ж переходять до «справи», пропонуючи нам живе інтерв’ю Лобановського про тонкощі футболу. Не знаю, може, колись це все можна буде дивитись спокійно. Поки що після кадрів з похорон нормальна людина навряд чи здатна налаштуватись на інтерв’ю з людиною, про смерть якої щойно так яскраво нагадали. На екрані він щось говорить про футбольні тактику і стратегію, але глядач цього всього не чує. Він лише бачить Лобановського, який ось щойно розповідав про свої плани і якого вже немає. Можна навіть вимкнути звук і просто дивитись. Стримуючи сльози або ні.

Так само влучно потрапляє сьогодні у серце любителя футболу закінчення фільму, яке є поспіхом зібраним вінегретом із архівних кінокадрів під акомпанемент приреченої на успіх пісні Пахмутової про «команду молодості нашей». Та на відміну від останнього інтерв’ю Лобановського, яке, можливо, стане коли-небудь підручником футболу, примітивні екранні прийоми залишаться в низці із десятків до болю схожих один на одний трафаретних фільмів та сюжетів про Лобановського та його команду. Головне, в чому не помилились автори фільму, — це у назві. Глядач і справді 75 хвилин бачитиме і чутиме того, хто за життя так не любив давати інтерв’ю і виступати на прес-конференціях. Лобановський у фільмі цінний сам по собі без будь-яких декорацій. Це зрозуміли автори фільму, за що їм велика подяка.

І ще одна властивість пропонованого телепродукту — до нього захочеться повернутися. Точніше, не повернутися, а повертатися. Не з сумної нагоди сороковин з дня смерті Майстра, а з нормальних футбольних причин. Після кожної перемоги чи поразки «Динамо» (сподіваємось, що перших буде більше) ми шукатимемо пояснення причин успіху чи неуспіху в нього, у Лобановського. Таким чином вартість цих 75-ти хвилин зростатиме з кожним роком, ми мірятимемо за Лобановським наш футбольний крок, звірятимемо зроблене з його думками, прогнозами, ідеями.

Сподіваємось, що журналісти НТВ розуміють це і не зупиняться на зробленому. Цінний раритет, яким є останнє телеінтерв’ю Валерія Лобановського, заслуговує на достойне телевізійне оздоблення. Життя триває, біль непоправної втрати не буде з часом таким гострим. Лобановський повернеться до нас і залишиться з нами. Так само, як залишаться на екрані 75 хвилин його живої і мудрої розмови.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати