Адмірал Колчак: український сюжет
«Прошу прийняти мою подяку за висловлене мені вітання та від душі бажаю молодому товариству послужити справі організації та об’єднанню України заради користі нашої Батьківщини» — так на початку квітня 1917 р. звертався командувач Чорноморського флоту, адмірал Олександр Колчак до щойно створеної Чорноморської української громади Севастополя та її ради.
Не факт, що адмірал на той час робив далекосяжні політичні розрахунки. Швидше за все він, як і трохи згодом головнокомандувач російської армії Лавр Корнилов, побачив: українізовані військові частини значно дисциплінованіші, ніж інші. А комплектація особового складу Чорноморського флоту традиційно здійснювалась у першу чергу за рахунок вихідців із українських губерній. Тож, імовірно, кадровий офіцер керувався насамперед інтересами збереження боєздатності флоту. В такій справі Олександр Колчак не боявся йти назустріч побажанням українських політичних сил та навіть частково спиратися на них. А його дружина Софія Колчак, як повідомляла газета «Нова рада», на початку травня 1917 р. записалася до Чорноморської української громади.
Сам же командувач флоту взяв участь у святкуванні Трійці українцями Севастополя. Тоді Українська Центральна Рада вирішила під час Зелених свят провести свого роду український день. Тож 27 травня 1917 р. майбутній Верховний правитель Росії з’явився на двадцятитисячному мітингу під гаслами «Хай живе вільна Україна», «Наше військо — наша сила», «Хто матір забуває — того Бог карає», «Борітеся — поборете», взяв участь у панахиді по Тарасові Шевченку та виступив із промовою. Як переповідали свідки, згадав адмірал про боротьбу козаків за кращу долю країни та заявив, що «дуже радіє за свято — свято воскресіння та відродження України»; певен, що «міцний дух справжньої української демократії — це скеля, об яку розіб’ються наші вороги», і бачить «зорю нового життя вільного народу українського». Вітає українство й бажає «великого розвою невмирущій Україні».
Відомо, що в червні 1917 р. у відповідь на постанову Севастопольської ради роззброїти офіцерів Олександр Колчак демонстративно викинув свою Георгіївську шаблю в море та здав справи командувача флоту. Більшість у таких радах на той час мали російські есери. Але серед матросів Чорноморського флоту почала формуватися й організація українських есерів. Її відносини з російськими візаві, як констатувала на початку вересня того ж року газета «Боротьба», були «дуже напружені». Більшість Чорноморської української громади — матроси, саме серед них найсильніше відчувався вплив українських есерів. Тож поява наприкінці травня адмірала під синьо-жовтими прапорами та його полум’яний проукраїнський виступ виглядають як свого роду політичне маневрування.
Згадую про наведені факти ось чому. Напередодні Нового року по одному з телеканалів укотре показали російський серіал «Адмірал». (Звісно, про певну, так би мовити, українізацію Колчака в Севастополі там не йшлося. — Ред.) Перед тим мені поталанило відвідати Севастополь, де під час розмови на Графській пристані увагу привернув промовистий факт — хоча на державному обліку в місті 2063 меморіали, серед них немає жодного, пов’язаного з плеядою імен лідерів білого руху (про український мовчу) та подій, з ним пов’язаних. Хіба що пам’ятна дошка такого змісту: «В память о соотечественниках, вынужденных покинуть родину в ноябре 1920 года». Та знак жертвам так званої «Варфоломіївської ночі» в Севастополі — різанини офіцерів та цивільних осіб на зорі радянської влади у лютому 1918 р. Обидва, до речі, не знаходяться на державному обліку.
Що ж до телефільму, то свого часу його поява стала своєрідним елементом обговорення необхідності увічнення пам’яті Олександра Колчака в Севастополі. 2008 р. прес-служба міськдержадміністрації повідомила, що «один із заможних людей міста вирішив стати меценатом і підкреслити важливість міста в роки Першої світової війни як військово-морської бази. Він готовий профінансувати роботу та встановлення пам’ятника адміралові Колчаку. Тепер вибирають місце для меморіалу, створюють ескізи пам’ятника». Реакція частини мешканців міста була негативна. Адмірала звинуватили у зраді, недбалому командуванні, дезертирстві, брехні, масових розстрілах у Сибіру... Ось один із жартівливих коментарів в Інтернеті: «Поставити Колчака поруч із Сагайдачним, хай милуються морем». А може, й справді в пам’яті про них є щось спільне? Зрештою, згадував же адмірал про козаків на мітингу в Севастополі...
Олександр Колчак із червня 1916 по червень 1917 р. очолював Чорноморський флот, до 1919 р. в Севастополі жила дружина адмірала, а в Кам’янці-Подільському — його син Ростислав. Отже, Колчак та його родина безпосередньо пов’язані з теренами нинішньої України. З усіх лідерів білого руху адмірал, мабуть, найбільш виважено ставився до українських прагнень, залишаючись водночас прихильником «великої та неподільної Росії». А ще варто згадати про його внесок як полярного дослідника та, якщо йдеться про поширені в масовій свідомості оцінні судження, позбутися деяких комплексів минулого. Про інше нехай сперечаються історики.
