Аналіз на патріотизм

Останнє опитування Левади-центру засвідчило, що 32% росіян схвалили б наземну операцію в Сирії. На жаль, соціологи не запитали в тих росіян, в яких є діти, чи готові вони їх відправити воювати за Асада. Було б цікаво поглянути на результати й порівняти.

Більш як половина росіян повністю підтримують політику Кремля в Сирії. Водночас наприкінці листопада за даними опитування росіяни почали гірше ставитися до України: у вересні погано ставилося 56%, наприкінці листопада — 63%. Усі ці цифри підтверджують непоганий рівень патріотизму, в тому його сенсі, на якому базується кремлівська пропаганда. Тобто патріотизм в їхньому розумінні це любов до влади, плюс нелюбов до тих країн і людей, яких влада призначила ворогами, плюс готовність до агресії.

Дані Левади-центру про рівень патріотизму влада сприймає як прийнятні, але недостатні. Тому наприкінці грудня буде остаточно ухвалено державну програму з патріотичного виховання, яка стартує 2016 року. Ціна питання — 2 мільярди. За ці кошти навчатимуть, яким чином правильно любити Батьківщину. Про успішне освоєння бюджетних мільярдів судитимуть з контрольних показників: на 8% має зрости кількість росіян, які пишаються своєю країною, і на 10% збільшитися призов до армії. Автор колонки знає кілька способів досягти обох показників, витративши суми, менші на два порядки, але не оприлюднюватиме їх, щоб не бути звинуваченим у закликах до розпилювання бюджетних коштів. Тим паче, що  чиновники «Росмолодежи», які мають освоїти патріотичний бюджет, знають таких способів набагато більше, ніж автор цих рядків, тож давати дилетантські поради майстрам своєї справи було б безглуздо.

До речі, до питання про мільярдні розпилювання й освоювання. Фонд боротьби з корупцією Олексія Навального провів розслідування, яке потім продовжила «Новая газета». Підсумки обох розслідувань опубліковано в «Новой» у статті Романа Аніна «Кланові цінності». Це захоплива історія про те, як син генерального прокурора Росії Юрія Чайки, Артем Чайка придбав два шикарні готелі і солідну ділянку землі у Греції, елітну нерухомість і юридичну компанію в Швейцарії, а також про те, як його компаньйонка, колишня дружина заступника генпрокурора, Ольга Лопатіна, вела спільний бізнес з дружинами лідерів «цапковської ОЗГ», найкривавішої банди в історії Росії. Саме цим творчим союзом патріотичних дружин: генпрокурорських і цапковських, певно, пояснюється загадкове небажання кубанських прокурорів порушувати кримінальні справи за фактами масових вбивств у станиці Кущевській.

Розслідування фонду Навального і публікація «Новой газеты» це тест, під час якого буде уточнено діагноз стану країни. Діагноз загалом відомий, але завжди є нюанси. Зрозуміло, що в країні немає суду, парламенту, а журналістику витіснено з великих ЗМІ і загнано в гетто невеличких медіа, сукупна аудиторія яких не перевищує двох-трьох мільйонів на країну, в якій мешкає 140 мільйонів.

Жанр журналістських розслідувань в Росії майже помер, оскільки не зовсім зрозуміло, хто його адресат і який ефект. Можна місяцями працювати і ризикувати отримати великі неприємності, якщо знаєш, що в результаті є шанс домогтися імпічменту нечесного президента, як це, наприклад, зробили журналісти «Вашингтон пост» Боб Вудворт і Карл Бернстайн, які відіграли ключову роль у Вотергейтському скандалі, або припинити війну, що врешті-решт вдалося журналістам «Нью-Йорк Таймс», які опублікували «папери Пентагону». Проводити трудомісткі і небезпечні журналістські розслідування без надії на ефект, це справа надто на аматора. Зокрема й тому багато хто з такою увагою стежить за тим, як Росія пройде «тест на Чайку». Прогноз поки що невтішний.

Тому що Генеральний прокурор Росії Юрій Чайка дуже великий патріот. Він завжди активно боровся з іноземним впливом на політичне життя в Росії. Саме його патріотичними зусиллями було зачищено поле громадянського суспільства, ліквідовано незалежну пресу, заблоковано залишки вільних ЗМІ в інтернеті: Грани.ру, «Ежедневный журнал» і Каспаров.ру. Зрозуміло, що у такого великого патріота не може бути непатріотичного сина.

Тому реакція у влади на розслідування фонду Навального і «Новой» поки що стримано негативна. В інтерв’ю телеканалові «Дождь» член комітету Держдуми з безпеки і протидії корупції Анатолій Виборний повідомив, що не бачить у розслідуванні Фонду Навального приводу для парламентського розслідування. Сенс депутатської  реакції в тому, що розслідуваннями мають займатися Слідчий комітет та інші компетентні органи. Мабуть, на думку думського борця з корупцією, розслідуванням щодо сина й оточення генпрокурора має займатися генпрокуратура. Загальноросійський народний фронт в особі свого співголови Ольги Тимофєєвої також не виявив інтересу до цих розслідувань. Патріотизм і лояльність у сьогоднішній Росії дають індульгенцію на великі злочини.

Зміст публічного простору Росії упродовж останніх двох років є суцільним змаганням на звання найкращого патріота. Учасники телевізійних ток-шоу постійно сперечаються про те, хто з них правильніше любить Батьківщину. Нещодавно така суперечка відбулася на радіо «Комсомольськая правда». Сперечалися дві головні патріотки «КП», Уляна Скойбєда і Дарія Асламова.

Скойбєда, відома любителька абажурів із пращурів Гозмана, минулого тижня ще раз подивувала. Цього разу тим, що відкрито й жорстко виступила проти нашої війни в Сирії. І навіть підпала через це під цензуру: її статтю вилучили з сайта «КП».

У дискусії вона продовжувала затято вільнодумствувати. «Голодувати зади Донбасу — так. Голодувати зади Асада — ні», — відрізала Скойбєда. «Війна на Близькому Сході — це не війна за наш суверенітет, це чужа війна», — заявила Скойбєда.

Патріотка Дарія Асламова в дискусії з патріоткою Уляною Скойбєдою відстоювала правильність позиції Путіна, що встряг у війну в Сирії. «ІДІЛ» нам загрожує безпосередньо», — повідомила вона. «В  «ІДІЛ» є наші громадяни. І їх дуже багато», — захищала Асламова політику партії і уряду від Скойбєди, що скотилася в опозицію.

Проте щодо України обидві патріотки були одностайні. Обидві в один голос лаяли невідому п’яту колону при владі, яка, за оцінкою Скойбєди, «у нас така розміром з мамонта».

«Ми покинули росіян на Донбасі і полізли в Сирію», — журилася Скойбєда. Гнів її наростав з кожною фразою: «Отакої! Ми визнали цілісність України після всіх цих дивних фейків про те, як ми йдемо на Київ, як буде поділено Україну. Яків Кедмі, ізраїльський розвідник, сказав, що Путін візьме всю Україну. Ми ж у все це вірили», — бідкалася  Скойбєда. І геть засмутившись, додала: «Київ брати пізно. Київ треба було брати тоді».

Патріотка Дарія Асламова цілковито поділяла горе патріотки Уляни Скойбєди: «Київ брати пізно. Згодна. Треба було брати». Неуважному слухачеві, що пропустив слово «Київ», могло здатися, що ці дві милі панночки журяться через те, що не скористалися весняними розпродажем зимових жіночих чобіт. «Треба було брати тоді, а зараз вже пізно, тому що дорого».

Але подальші міркування Дарії Асламової розвіяли ілюзію. «Взагалі-то це російське місто. Це витоки нашої цивілізації, культури. Я теж вважаю, що ми зробили дурницю, не взявши Київ. Це було просто рішення тих самих людей, про яких говорила Уляна, — про п’яту колону».

Публічний простір Росії влаштований сьогодні так, що критикувати владу можна лише з позиції ще більшого оскаженіння, дорікаючи їй у недостатній жорсткості, надмірному дотриманні прав людини. «Помилка, що не взяли Київ», «даремно скасували смертну кару», «треба було одразу розбомбити Стамбул», «даремно Путін терпить лібералів в уряді», «законодавство треба зміщувати в бік військової «суворості» (це, до речі, головний тлумач Конституції, Зорькін), — логіка змагань в патріотизмі змушує учасників цих перегонів впадати у дедалі більше безумство, шпигаючи одне одного. Шансів на розворот у бік розуму внутрішній устрій публічного простору не дає. Цей розворот можливий лише унаслідок зовнішньої дії. Або з боку тієї частини російського суспільства, яка не має представництва у публічній сфері, чи з боку світової спільноти.