Андрій ГОДОВАНЕЦЬ: «Ведучий не повинен намагатися комусь сподобатися»

Андрій Годованець у ефірі телеканала ТВі з’явився порівняно недавно. Однак дуже швидко став одним із найяскравіших його облич. Це й не дивно — багато років Андрій працював журналістом та ведучим «Голосу Америки». Утім, як зізнається він сам, у Штатах так і не зміг прижитися, вернувся в Україну та прийняв пропозицію стати ведучим ТВі.

— Андрію, яка, на ваш погляд, принципова розбіжність українського та американського телебачення у сфері інформаційного мовлення?

— Найсуттєвіша різниця — це збалансованість у подачі інформації в американському «телевізорі». Там новини подаються всебічно, озвучуються кілька точок зору на одну подію, причому в ефір запрошуються професіонали, які грунтовно можуть прокоментувати те чи інше питання. В українському ж «телевізорі» я цього не бачу, принаймні в такому форматі, як це існує в Америці. І ось цього всебічного висвітлення найбільше не вистачає на українському ТБ.

— Тобто форму подачі новин у американському «телевізорі» можна назвати взірцевою?

— Взірець, у моєму розумінні, — це щось таке, до чого все життя потрібно йти, й на це рівнятися. А оскільки досконалості немає меж, то й жодні новини на американських телеканалах взірцевими назвати не можу. Хоча, справедливості заради, зазначу, що американські журналісти новини роблять дуже професійно.

Натомість в нас теж є дуже велика кількість професійних українських журналістів. Але їм тут не завжди дають можливості якісно працювати й розвиватися. І з часом вони починають задумуватися над тим, щоб змінити професію. І вони її таки змінюють! Вони йдуть у піар чи й взагалі — у зовсім інші сфери діяльності. інша проблема — оплата праці фахових журналістів. Я б не сказав, що вона є адекватною. В Америці, по-перше, дають змогу журналістам творчо розвиватися, а по-друге, оплата праці хорошого журналіста є значно вищою, ніж у нас. Там журналіст не думає про іншу роботу, про підробіток на стороні, не думає змінювати свою професію, бо він її любить, цінує й отримує гідну за це плату.

— Андрію, якими професійними якостями потрібно володіти, щоб стати ведучим на центральному американському каналі?

— Передусім потрібно мати досвід роботи в журналістиці. Добре розбиратися в процесах, які відбуваються в суспільстві. Бо коли ведучим стає, приміром, новоспечений випускник вишу, інколи він навіть запитання логічне не може поставити гостю (а в Америці дуже багато працюють із гостями в студії). Хороший ведучий мусить бути начитаною, ерудованою людиною. Бо, на мій погляд, чи не найцінніша здатність журналіста — вміти поставити влучне запитання в потрібний час. І ти маєш мислити швидко. Адже у ведучого, зазвичай, немає часу на роздуми. Особливо коли він спілкується із гостем у прямому ефірі. Ще один дуже важливий фактор — невимушена подача матеріалу ведучим. Але це в жодному разі не може бути гра на публіку. Якщо ведучий не вміє вести діалог, не вміє створювати певну атмосферу в студії, тримати ритм розмови; якщо ведучий просто озвучує завчені запитання чи читає з «суфлера», — гарантую, що його дивитися не будуть. Він мусить насамперед викликати довіру в глядача.

— За рахунок чого українському ведучому можна зацікавити програмою вдумливого глядача?

— Розумієте, ведучий, в принципі, не повинен намагатися комусь сподобатися. Ведучий має бути таким, яким він є. Якщо він імпонує глядачеві професійною харизмою, — залишається на екрані. Гра на глядача, намагання сподобатися, на моє переконання, найбільш помилковий підхід до самої суті ведення новин. Одна з основних ознак хорошого ведучого — природність, розкутість, невимушеність, але не примітивізм. Якщо ведучий грає на камеру — це видно, й це відштовхує.

— На українському ТБ часто транслюють неякісний контент. Як на такий продукт реагує наша аудиторія?

— Річ у тім, що глядач буде дивитися все, що йому пропонують. І часто прийматиме це за чисту монету. Більшість глядачів не хочуть мислити. Людська натура сама по собі лінива. Глядач не хоче думати, він приймає те, що дають. І погоджується з цим. Більшість глядачів хочуть, щоб їм все розжували, принесли на тарілочці, та ще й у рота поклали... А тому глядачем часто легко маніпулювати. І це стосується не лише українського глядача. В Америці така ж картина. Я б навіть сказав, що американський глядач більш наївний, ніж український. Тому що в Україні глядач усе-таки вже починає фільтрувати потік новин, а дуже часто навіть вже перестає дивитися ТБ, тому що йому достатньо прочитати інформацію в Інтернеті й сформувати власну думку з того чи іншого питання. А в Америці більшість глядачів безоглядно довіряють усьому, що їм показують. І, до речі, дуже часто в Америці цим маніпулюють.

Наведу приклад з американського інформаційного простору щодо маніпуляції. Ось ситуація довкола Сноудена (американський програміст, колишній співробітник ЦРУ, який передав інформацію про секретну програму стеження за будь-ким у світі американським та британським ЗМІ. — Авт.). Дуже багато американських ЗМІ позиціонують його як зрадника. А це нічого, що він говорить про порушення громадянських прав пересічних американців? Про це, звісно, ЗМІ говорять, однак тільки на окремих каналах.

Практично ніде у світі нема стовідсотково неупередженого та об’єктивного телебачення. Звісно, телебачення може існувати. Приміром, в Америці є громадське радіо, яке фінансується самими американцями. І цих коштів вистачає на оплату праці всього штату співробітників. Але ж це не телебачення. Щодо громадського телебачення в Україні... Проблема в тім, що американці — зі своїм набагато вищим середнім рівнем достатку, ніж в Україні, — можуть собі дозволити утримувати принаймні громадське радіо. Українці ж поки не мають змогу повноцінно фінансувати таке радіо чи ТБ.

— Поговоримо про ТВі. Яка цільова аудиторія новинного блоку каналу?

— Наша аудиторія — люди віком 20 — 55 років. Враховуючи, що новини ми подаємо на різноманітну тематику, — це й чоловіки, й жінки, порівну. Щодо соціального статусу — колись орієнтація була на середній клас. Але сьогодні його в Україні практично нема. Разом із тим, люди, хоча й стали біднішими, але вони стали й розумнішими. Власне, на цю аудиторію й варто орієнтуватися.

— За рахунок чого плануєте конкурувати з іншими центральними каналами, наприклад з інформаційними програмами «Інтеру» чи «1+1»?

— Мені здається, нереально зробити так, щоб глядач, який сьогодні дивиться «Інтер», завтра став дивитися ТВі. Я б на це не розраховував, а швидше намагався б дати цьому глядачеві якусь альтернативу, щоб він — разом з «Інтером» — почав дивитися також ТВі. Якщо запропонувати якусь іншу, нову форму подачі інформації, розширити діапазон новин — ось це, на мій погляд, більш дієвий спосіб розширення нашої аудиторії. Якщо наш потенційний глядач подивиться альтернативу, яку пропонуємо йому ми, і йому ця альтернатива сподобається — він дивитиметься ТВі. І якщо на ТВі новини подаватимуться незаангажовано, об’єктивно, вільно, розкуто, та ще й покриватимуть те інформаційне поле, яке його цікавить, то з часом він сам дійде думки, що можна зупинитися на ТВі. Я переконаний: аудиторію завжди можна напрацювати, незалежно від того, якою вона є сьогодні. Однак, повторюся, найперша умова — це професіоналізм журналістів та свіжа, нестандартна манера подачі об’єктивної, цікавої інформації.

— У такому випадку, чи виправдовує себе новий формат ваших новин — «без суфлера»?

— Формат у цілому цікавий. Новини — це передусім спілкування з глядачем. Коли інші ЗМІ у світі запускали новини без ведучих, ба без журналістів, — такі новини від самого початку були приречені. Тому, що живе спілкування — дуже важливий чинник у «телевізорі». Такий формат — «без суфлера» — вже давно існує в Америці. І якщо роками від нього не відмовляються, значить, він себе виправдовує. Безпосередність у подачі інформації, максимальна наближеність дають змогу «телевізору» бути на крок ближчим до глядача. Це збільшує довіру до каналу, а отже, й підвищує його рейтинги. Це важливо, щоб глядач мав візуальний контакт із журналістом, бачив його емоції в момент, коли він розповідає ту чи іншу подію, бачив його відвертість.