Апологія нерозрадливості

Проте документальне кіно з цього погляду — жанр усе ж найм’якший і адекватний пафосові скорботи: сама реальність така сама беззахисна і сприйнятлива до волі митця-документаліста. Це взаємне болісне спотворення виявляється чинником, що перетворює і нашу пам’ять, і реальність, в якій вона існує.

Документальна стрічка «Втіха, або Танок моржа», репрезентована нещодавно «Інтерньюз Україна», — режисерський дебют відомого оператора-документаліста Володимира Пики. Це сентиментальна подорож суворою Чукоткою, місцем загибелі молодшого брата Володимира — етнографа Олександра Пики. Болісний реквієм, занурений в течію буденного — мізерного і злиденного — місцевого життя, де навіть трагедія, що стала причиною загибелі дев’яти чоловік — лише вияв злобної, але звичної реальності. Особиста людська скорбота концентрує прикмети чужого життя, сприймається через них і їх же розмиває, розчиняє необоримою тугою і подивом у спробі знайти розраду і в нездатності подолати біль. Ще раз доводячи, що мистецтво буває дуже безжалісним до живих образів людської пам’яті.