Аскетичне кіно

Стрічку «Пожежі» створено канадськими та французькими кінематографістами і було номіновано на «Оскар» за результатами 2010 року.

Історія починається з того, що після смерті матері близнюки Жанна й Сімон мають виконати її останнє бажання — знайти свого батька, якого вони ніколи не знали, та свого брата, про існування котрого не підозрювали. Таким чином розпочинається подорож близнюків до однієї з близькосхідних країн, що приховує таємницю їхнього заплутаного й кривавого роду.

У неназваній близькосхідній країні, де відбуваються основні події фільму «Пожежі» (цього генеалогічного трилера, цієї безкомпромісної драми), легко вгадується Ліван. Зрештою і автором п’єси, що лягла в основу сценарію стрічки, є уродженець Лівану, блискучий канадський драматург і режисер Важді Муавад — одна з найпомітніших постатей сучасного театрального світу.

У результаті маємо потужне й дієве політичне, етичне і мистецьке висловлювання. А споконвічне питання, що є краще — гірка правда чи щасливе незнання — набуває в цьому екранному сюжеті особливого переломлення і дозволяє побачити проблему під іншим кутом, як би кому не думалося раніше.

Стилістично витримане дійство, тривалі кадри, переважно небагатослівні, але вкрай емоційні діалоги... Всю увагу сконцентровано на людях, які зазвичай — через зображення багатьох подій на загальному плані — постають маленькими й беззахисними на тлі пустельних пейзажів та задимлених руїн.

«Пожежі» можна назвати одним із найцікавіших фільмів останнього часу, певно, завдяки видатному вмінню автора будувати оповідь, а також обраній гіпнотичній формі, гіпнотичному ритму цієї самої оповіді. Це правдиве кіно, яке абсолютно баналізується через переказ. Це фільм, у якому зовсім відсутні зайві кадри. Мінімалістичними засобами вдається створити, без перебільшення, сучасну античну драму.

Режисер Дені Вільнев, що про його мистецький почерк і здобутки йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті, також показав своє вміння інтригувати в лабіринті подій — чи не кожну сцену стрічки побудовано так, що напруга постійно зростає. А це, безумовно, є ознакою справжньої майстерності.

Окрім потрапляння до п’ятірки номінантів на «Оскар» за найкращий іншомовний фільм, стрічка Дені Вільнева зібрала низку інших престижних професійних відзнак. Серед них — вісім премій «Жені» (буквально — «Геній»), так називається найвища канадська національна кінонагорода.

А ще — Гран-прі Варшавського міжнародного кінофестивалю, приз на кінофесті в Торонто, також призи глядацьких симпатій на міжнародних кінофорумах у Вальядоліді й Роттердамі, що є своєрідною меккою авторського кіно.

І тут варто зауважити, що прихильність публіки до фільму «Пожежі» не є випадковою, адже це надзвичайно емоційна, хоча й, з іншого боку, аскетична стрічка. Дуже проста кіноісторія. Але простота її — вбивча.