«Бабурова та Маркелов продовжують боротися з неофашизмом»

6 травня Московський міський суд виніс вирок звинуваченим у вбивстві журналістки «Новой газеты», громадянки України Анастасії Бабурової та російського правозахисника Станіслава Маркелова. Нікіта Тихонов пожиттєво позбавлений волі, Євгенія Хасіс отримала вісімнадцять років за гратами. Про справу Тихонова — Хасіс в українських ЗМІ майже не повідомлялося, власне, як і про саме вбивство 25-річної дівчини з Севастополя Насті Бабурової, яке сталося 19 січня 2009 року. Хоча, якби українські журналісти, аналітики більш уважно поставилися до того, через що загинули Настя і Стас (а вони, нагадаємо, протистояли неофашистським організаціям у Росії), інформаційне висвітлення вже українських подій, зокрема у Львові 9 травня цього року, могло би бути на зовсім іншому рівні осмислення.

Як російські ЗМІ йшли (чи досі йдуть) до розуміння причин активізації неофашистських організацій у Росії? Що змінилося в інформаційній політиці мас-медіа після вбивства Бабурової і Маркелова і як висвітлювався судовий процес справи Тихонова — Хасіс, ми запитали заступника головного редактора російської «Новой газеты» Сергія СОКОЛОВА.

— Потрібно врахувати, що в Росії дуже низький рівень довіри до правоохоронної системи. Тому спочатку багато журналістів упереджено ставляться до будь-якого звинувачення і будь-якого судового процесу. Ось з цим доводилося боротися. Хоча в даному випадку, вважаю, і державне звинувачення, і суд відпрацювали суворо в рамках закону. До кінця судового процесу багато скептиків, які спочатку не вірили, що на лаві підсудних сидять реальні вбивці, змінили свою точку зору. Основні правозахисні сили Росії підтримують рішення суду. Також провідні російські ЗМІ повідомили, що довічний термін і вісімнадцять років позбавлення волі отримали реальні учасники вбивства Стаса Маркелова і Насті Бабурової. При цьому, варто відзначити, розслідування на цьому ще не закінчене, оскільки залишилися на волі посібники вбивць, відносно яких справа виділена в окреме виробництво і слідство триває.

— Вже після затримання Тихонова і Хасіс сталися події на Манежній площі в грудні минулого року. Чи зробили якісь висновки російські ЗМІ після Манежної площі? Чи стали вони розважливіше ставитися до діяльності неонацистських організацій?

— Спочатку російська влада зробила велику системну помилку, не приділивши належної уваги діяльності відморозків-фашистів. Дуже довго злочини, які вони скоювали, включаючи навіть вбивства на вулицях міст, трактувалися слідством і судом як хуліганство. Відповідно, злочинці отримували мінімальні строки. Вже до 2009 року можна було говорити, що в Росії є нацистський терор і людей вбивають сотнями, мотивуючи расовою, національною, ідеологічною ворожнечею. Але вбивство Бабурової та Маркелова, яке потім сталося в центрі Москви, як я розумію, щось змінило в головах можновладців — вони збагнули, що це вже не підлітки-хулігани, а небезпечні терористи-вбивці. З цієї миті стався перелом у свідомості працівників правоохоронних органів (хай не всіх, але хоча б частини). Починаючи з 2009 року, чимала кількість нацистських угруповань розігнана, а їхні члени сіли у в’язницю. Незалежні телеканали, радіостанції, газети, яких не так багато, до цього постійно били тривогу, зокрема, й ми: «Новая газета» неодноразово писала про те, що добре це не закінчиться. А ЗМІ державні або ЗМІ, мотивовані державою, намагалися цієї справи не помічати. Та вбивство Стаса і Насті довело, наскільки сильно це підпілля в Россі проросло, і думка навіть офіційних ЗМІ відчутно змінилася. Проте всьому цьому розумінню заважає ще одна обставина. Не знаю, як в Україні, але в Росії окремі представники державної влади, що відповідають за ідеологію, неабияк загралися в національну ідею. У них свого часу народився план створити так званий керований націоналізм, коли деякі націоналістичні партії (такий собі націоналізм light) перехоплють на себе ось цей агресивний електорат. Та з’ясувалося, що під маскою легальних політичних організацій націоналістичного спрямування пригрілися бойові організації, які вбивають людей, анітрохи не вагаючись. І в ході слідства у справі Тихонова і Хасіс з’ясувалося, що Тихонов був знайомий з деякими представниками державних структур, і певна частина російського чиновництва близько спілкується з лідерами нацистів. Фактично влада сама виростила той кошмар, який вилився на наші вулиці.

— Політика десталінізації, яку проголосила команда Дмитра Медведєва, якимось чином упроваджується в повсякденне життя росіян? Ви це відчуваєте?

— Майже ні. Недавнє голосування на телебаченні з приводу Сталіна показало, що популярність цього історичного тирана зростає, то там, то тут з’являються якісь пам’ятні дошки з ім’ям Сталіна. Десталінізація — це дуже болісний процес, який ще навіть не почався. Ми вважаємо, що найголовнішим кроком було б створення музею репресій за подобою Музею Голокосту в Ізраїлі, аби люди могли зрозуміти і оцінити масштаб цих репресій. «Новая газета» виступила з такою ініціативою, президент нас підтримав, але поки що чиновники на місцевому рівні цю ідею всіляко блокують.

— Ви якось пов’язуєте ці два процеси: опір десталінізації та радикалізацію суспільства?

— І те й інше нагадує контекст Веймарської республіки в Німеччині, коли радикальні настрої вважаються дозволеними, а образи тиранів і вбивць — чи то на державному рівні, чи то в народі вважаються привабливими, повчальними, сміливими. Безпосередньо ці речі, звісно, не пов’язані, але вони створюють загальну атмосферу і політичний тренд, який являє собою велику небезпеку для нормального розвитку суспільства.

КОМЕНТАР

Лариса БАБУРОВА, мама журналістки:

— Ми задоволені підсумками розслідування та судового процесу. Під час процесу стало очевидно, наскільки небезпечні для суспільства російські неофашисти, їхні організації «Російський образ» і «Російський вердикт», до яких належали Тихонов і Хасис. У ході суду чинився психологічний тиск як на суддю Мосміськсуду Олександра Замашнюка, який вів справу, так і на свідків і присяжних засідателів. Через тиск відмовилися від участі у справі декілька присяжних. Адвокати обвинувачених поводилися некоректно, нахабно. У ЗМІ на адресу судді, наших адвокатів, свідків публікувалися погрози, безпідставні звинувачення. І потрібно віддати належне всім учасникам процесу з боку звинувачення. Якщо він залишиться в силі, то ми знатимемо, що в ім’я пам’яті про Настю та Стаса Феміда поквиталася сповна.

Нещодавно в одному із старих зошитів дочки я знайшла незавершений вірш:

«Чтобы светить — надо гореть,
Познать — надо сгореть,
Подобно звезде восходить —
Чтобы подобно звезде умирать...
Так подними меня вверх,
И я подарю тебе четыре крыла,
Два для тебя, И два для той,
что давно умерла...»

Насті та Стаса Маркелова вже немає серед живих, але вони продовжують боротьбу з неофашистами, і ми повинні допомогти їм перемогти.