«БАТЬКИ» і «ДIТИ»: конфлікт телепоколінь

Любов ХАЗАН, спеціальний кореспондент програми «Вікна-Новини» (СТБ):

— Конфлікт поколінь існує в тележурналістиці так само, як він існує у повсякденному житті. Він не гарний і не поганий сам по собі, а лише відображає один із головних законів буття і є рушійною силою прогресу. Втім, у житті (зокрема, у тележурналістиці) існує і співпраця поколінь. При всій його самовпевненості молодше покоління вчиться у старшого. В ідеальних випадках, що стосується талановитих від природи людей, — вчаться з розумінням і вдячністю, частіше — неохоче, але все одно вчаться. Неуки «по життю» і конфліктують по-хамськи, і пробивають собі місце якщо не зв’язками, то ліктями. Це стосується формальної сфери нашої діяльності, того, що прийнято вважати майстерністю, мистецтвом телебачення, а стосовно новинних програм — ремеслом.

Але є й інший, істотнiший бік конфлікту поколінь — ідеологічний. З тією лише відмінністю, що поняття «покоління» у цьому випадку не укладається у вікові рамки. Конфлікт, скажімо, «шестидесятників» і «п’ятидесятників», дисидентів і сталіністів, був не менш драматичним, ніж боротьба «білих» і «червоних». Справжні, некартонні барикади розділяють, як правило, не так молодих і старих, як розумних і дурних, чесних і негідників, а вони є у всіх вікових групах. Серйозні суспільні конфлікти торкаються глибинних духовних якостей людей — і тільки це серйозно. Найчастіше ідеологічні конфлікти переплітаються з «творчими»: консервативні посередності — проти талановитих новаторів. Таким був, наприклад, конфлікт 60-х. Він отримав розвиток у 90-ті. Впевнена, його не вирішено дотепер.

Сучасне українське телебачення схоже на сумний болотистий пейзаж, по якому рідко-рідко чиєюсь недотепною рукою розкидані кособокі купини і чахлі кущики. Ідеологічний і творчий конфлікт нинішніх телевізійних поколінь схожий на конфлікт купин із кущиками й обох — з болотом. Іноді щось булькне з глибини, на нього зашикають з усіх боків, і знову тихо: покоління «співпрацюють».

Євген ЗІНЧЕНКО, ведучий спортивних програм «1+1»:

— Я можу говорити тільки про свою редакцію, про канал «1+1», а не про всю українську тележурналістику. В нашому колективі, в нашій редакції ніяких конфліктів немає. Мені, напевно, пощастило, але ніяких докорів, обвинувачень від старших, досвідченiших колег, я ніколи не чув. Усе залежить від людини: якщо вона схильна до консерватизму, то це може проявитися в будь-якому віці. У нас у редакції є колеги старші, приходять і молоді — я, власне, і не знаю, до якої категорії віднести себе, мені вже за тридцять, — але ніколи нікому не ставили за провину «недосвідченість». Мені, навпаки, завжди говорили: «Будь собою». Іноді можуть сказати, що щось не вийшло. Це — робота, існує певний рівень, потрібно відповідати цьому професійному рівню. Але якщо є бажання вчитися і розуміти інших, то проблем не виникає.

Віктор КОВАЛЕНКО, ведучий новин «Репортер» (Новий канал):

— Конфлікт поколінь у тележурналістиці України тільки намічається. Він міг виникнути набагато раніше між людьми радянської школи і молоддю нової хвилі, але бурхливий розвиток комерційних телеканалів зняв це питання. За великим рахунком, конфлікт поколінь корисний, адже це — чудовий стимул для покращань, відновлення і створення нового. І, по-моєму, його руйнівні моменти (заздрість, інтриги, підсиджування, кругова порука, блат) можна вважати вимушеними витратами.

У нас тележурналістика ще дуже молода. На відміну від американської і європейської, де «старими» вважають працівників 50 — 70 років, в Україні «стариками» вже починають називати тележурналістів, старших 30, але ж вони тільки-но досягли розквіту. Це абсолютно нелогічно, і доводиться зазначати, що у нас поки немає класичного конфлікту поколінь, а є, на жаль, банальна метушня всередині столичної телевізійної тусовки за «теплі» місця, славу, бiльшi зарплати, незаплямованість. У таких умовах у декого з тих, кому за 30, і з’являються думки, як би себе убезпечити більш яскравою роботою, «начальницьким містечком» чи авторською програмою.

Крім цього, поступово вiдходять часи, коли тележурналісти нової хвилі були однією сім’єю з парою визнаних гуру і великою свитою учнів, які шанують корпоративну солідарність. Намітився відкат у твердий індивідуалізм, де кожен сам за себе. По-моєму, не потрібно сумувати з приводу цих закономірних метаморфоз розвитку медіа-ринку, адже на ТБ цінні саме особистості, а журналістика в цілому заснована на індивідуальній роботі.