Без підставних персонажів
ЯКЩО НЕ РЕПЕТИРУВАТИ, ЛЮДИНА ПОЧИНАЄ РОЗПОВІДАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ З НАРОДЖЕННЯ
— Після кількох місяців перерви ви повернулися на екран з новою програмою, «Шоу Іванни Найди». А чим керівництво каналу не влаштувала програма «Життя прекрасне», адже вона була непоганим проектом?
— Так, програма «Життя прекрасне» зовсім недовго прожила, менше року. Хоча рейтинг і динаміка були непоганими. Коли закривали «Життя прекрасне», то йшлося про її модернізацію.
Однак я не вважаю, що нове шоу більш «попсове». Я відверто вам про це говорю. У «Житті...» ми обговорювали ту чи іншу тему взагалі, а тепер зосереджуємося на актуальних моментах. І це складніше.
— Як ви знаходите теми для свого шоу?
— Передусім — звертаємо увагу на те, про що пишуть газети, що обговорюють у суспільстві, що хвилює людей. Новини — це завжди лаконічно, а ми намагаємося розкрити проблему ширше. Тому головні дійові особи — реальні учасники конкретної історії. І, звичайно, прагнемо самі розкопувати такі теми, про які потім заговорять ЗМІ.
Наприклад, ми зробили програму про дитяче насильство у школі. Дітей б’ють їх співучні, а керівництво школи часто не втручається. У нас було безліч дзвінків, глядачі дзвонили і мали змогу висловитися, оскільки це болюча тема, яка у суспільстві, на жаль, не надто обговорюється. Напевно, таке «випускання пару» потрібне, щоб залчити до вирiшення проблеми. Шквал дзвінків був і після програми про малолітніх мам. У титрах дали телефон спеціальної служби, щоб дівчата, які у 13 років народжують дітей, знали, куди дзвонити. Хтось отримав допомогу, а хтось зробив висновки.
Приємно почути, як юна мама, у якої дитині півтора року, обіцяє вже з десяти років розповідати дочці про те, що діти з’являються не в капусті. І я сподіваюся, що інші мами це почують і вчасно спохватяться.
— Є якісь особливі прийоми роботи з гостями?
— Часом умовити людину виступити у студії — найскладніше. Зараз ми експериментуємо. Функції психолога беруть на себе наші редактори. Якщо не репетирувати, людина починає розповідати свою історію з народження. А без підготовки розповідатиме довго і плутано.
У «Життя...» ми запрошували людей, які добре говорять, цікавих, а зараз прив’язані до проблеми. Учасники події не зобов’язані бути чудовими ораторами. І, як правило, ними і не є.
Поки що я не зовсім задоволена моїми інтерв’ю. Тільки недавно змогла подивитися програму і написала величезний список претензій до себе.
— Може, легше було б вести ток-шоу у парі, як у «Доміно»?
— Ніколи не працювала у парі. Звичайно, Олена Іщеєва і Олена Ханга — чудовий тандем. Їм був потрібен не один рік, щоб стати парою. Це свого роду феномен. І, це, напевно, не легше, я у цьому глибоко переконана. Якщо я звикла працювати сама, мені буде складно працювати з кимсь.
— Але зі знаменитостями, у другій частині вашого шоу — «Персона», говорити напевно легше?
— Завжди цікаво говорити з зірками, відступаючи від звичних тем. Тому що у нас прийнято, що всі театрали говорять тільки про мистецтво. Табу на усі теми, крім високих. Але буває, що у певний момент їм і самим це стає нудно.
Ось приклад з Костянтином Райкіним. Нас попередили, що Райкін говорить тільки про свої вистави. Якщо прозвучить стороннє запитання — він встає і йде, що і робив кілька разів на прес-конференціях. Напередодні, об 11 вечора мені подзвонили «від Райкіна» і попередили, що Костянтин Аркадійович бажає говорити про свою виставу «Річард III», прем’єра якої щойно пройшла у Москві. І ось приходить Райкін і з задоволенням підтримує тему передачі про нетрадиційні роди — виявляється, він був присутній на родах своєї дружини. А про «Річарда» ми навіть не встигли поговорити. Виходить, ми самі створюємо ці міфи.
— А підставні персонажі у вас є?
— Ні, чесне піонерське. І у цьому фішка рубрики ток-шоу «Вибір», до якої запрошуються учасники неординарних подій.
— Поки що ви тримаєтесь, а потім може і не вийти весь час вживу...
— Отже, не буде «Вибору». Немає сенсу, це нецікаво Я була єдиною у нашій групі, хто до останнього сумнівався у необхідності цієї рубрики. Але, коли ми записали першу програму, раптом зрозуміла, що це може бути дійсно цікаво. Особисто я ніколи не піду шукати поради навіть до своїх подруг, завжди сама приймаю рішення. А виявляється, мільйонам людей це цікаво. Беруся стверджувати, що у цьому значенні ми не опускаємося до рівня «Вікон». Навіть на наших п’ятихвилинках розглядаємо випадки, коли гість був схожий на підставного.
— Розкажіть про підводну частину айсберга. Наскільки змінилася команда?
— Творча група практично та ж, плюс нові співробітники. Важко було шукати людей з самого початку. Довелося переманювати з газет. Телевізійників, які працюють у цьому форматі, дуже мало і вони вже десь працюють. Так що кадри ми готували самі. Але навіть гарному газетному журналісту потрібно пояснити, що знайти героя і запросити — це третина справи. А основне завдання — підготувати зйомку, зробити повноцінну картинку.
І все ж у новому форматі навіть зі злагодженою командою є період притирання з продюсерами, редакторами.
— Разом з програмою ви змінили і стиль одягу. Строгий костюм комфортніший?
— Так, це ближче до моєї манери одягатися. Але нове вбрання на кожен день — головний біль не мій, а нашого стиліста.
Але іноді думаю — може, взагалі звести форму одягу ведучого до джинсів і кросівок? Чому б не спробувати виходити саме так? Хто вигадав, що глядачам подобається ведуча на каблуках, у спідниці та піджаку. Так що експерименти з одягом ще попереду.
ОПРА УІНФРІ ТА ІНШІ
— Багато ток-шоу приходить до нас iз Росії. Наскільки вони відповідають ментальності українського глядача?
— Поки що у Росії шоу більш розвинені, ніж у нас. І на європейському ТБ шоу — це основна частина програмного наповнення, і в Америці — по п’ять шоу на одному каналі. Напевно, на нашому телебаченні для цього час ще не прийшов, ми ще не відчуваємо свого глядача. Поки що на українських каналах відсутні ток-шоу вітчизняного виробництва з феєричним успіхом, як у «Великого прання», або у «Вікон».
— Ви заздрите успіху «Вікон»?
— Ні, це зовсім інша програма. Так само можна заздрити успіху серіалу на «Інтері». Я просто до цього не маю відношення. Навіть коли мені хтось жартома говорить, що потрібно робити «Вікна», я не можу себе уявити на місці Нагієва. Ніколи б не змогла ставити такі прямі запитання.
«Вікна» — успішна передача з хорошим рейтингом. Але, по-моєму, треба думати про наслідки, адже на глядачів це впливає. Такий підхід потрібно застосовувати дуже обережно. Мені здається, ми недооцінюємо наших людей. Вони абсолютно готові сприймати серйозні, проблемні розмови. І зовсім не обов’язково дивитися на чужу брудну білизну. Я у це свято вірю.
— Так яким же має бути ведучий популярного шоу, щоб його сприйняли глядачі? Співчутливим співрозмовником, холодним профі...
— Потрібно бути самим собою. Не вийде грати байдужість, якщо мене тема хвилює, або намагатися переживати, коли не відчуваєш емоцій.
Справжній ідеал для мене — Опра Уїнфрі. Це незмінна ведуча найпопулярнішого американського шоу, що йде багато років. Ми переглянули не одну її програму і, не приховуватиму, дещо запозичили звідти. Для американців вона стала своєю. Опрі довіряють, як подрузі. Якщо тема ток-шоу — смертоносний рак, то вона сама повторює ту дорогу, яку проходить людина, хвора на рак. І ці зйомки — як вона здає аналізи, лежить на кушетці у лікаря — створюють відчуття реальності. А роблячи програму про фільм «Годинник», вона їде до Голллівуду, бере інтерв’ю у виконавиць головних ролей. У ток-шоу відсутній строгий формат. Опра говорить про те, що дійсно цікаво, і це користується колосальною популярністю.
У ПОТРІБНИЙ ЧАС У ПОТРІБНОМУ МІСЦІ
— А якби був вибір, залишилися б ведучою ток-шоу, чи повернулися у новини?
— Про ті часи, коли вела новини, давно не згадую, тому що стільки подій відбулося з того часу. У новинах комфортніше, тому що до моменту виходу в ефір ти вже на 99% контролюєш ситуацію. Все підготовлено і за плечами команда.
Звичайно, про роботу у телепубліцистиці (у «Післямові» з Олександром Ткаченком, і потім у масштабному проекті «Обличчя світу») згадую з задоволенням.
— Є відчуття, що життя вдалося на всі сто?
— Моє надзавдання — не загадувати наперед. І мені дійсно дуже хочеться робити все на відмінно. Для мене важливо відчувати, що є результат, що це комусь потрібно. Що стосується якості програм, я просто самоїд. І задоволення від роботи відчуваю надто рідко.
