Більше аніж новини
Обговорюючи перспективи України стати впливовою країною на міжнародній арені (київський телеканал ТV «Табачук»), політолог Володимир Малинкович наполягав на одній умові. Щоб люди цікавилися тим, що відбувається в життєво важливих точках світу. Поки що ж існує проблема з міжнародними оглядами на вітчизняному телебаченні. 21 квітня стало відомо про закриття, мабуть, однієї iз найбільш професійних програм цієї тематики — «Вікна у світ» (СТБ). Керівництво СТБ використовує формулювання «зупинення програми» до літа, але й у вересні поновлення програми в цьому форматі не гарантує. Пiсля того як її перший ведучий Євген Федченко пiшов з програми, й почалися проблеми «Вікон». Вiн туманно натякає на перемогу «антиінтелектуальної більшості». Простіше кажучи, низький рейтинг і збитковість.
Так чи інакше, щоб величезній аудиторії щоденних теленовин була зрозумілою підоснова подій в Іраку, не завадить скористатися лікнепом Бі-Бі-Сі. Журналісти не в усьому згодні з політичним керівництвом своєї країни і чесно заявляють про те, що існували інші, менш руйнівні для більшості населення варіанти боротьби з Саддамом. Звичайно, якщо йдеться про боротьбу з режимом, а не боротьбу за нафту. Справжні журналісти не декларують, а знімають доказовий фільм. Війна — лише один зі способів знищення диктатора. Адже існує новітня зброя, десант, психологічні методи впливу, вбивці-одинаки. І вже потім — цивільний переворот чи воєнне вторгнення. Яка імперія (стара — Великобританія чи нова — США) без спецслужб... Але політичний пасьянс, який розіклали західні лідери, вказував лише один шлях — воєнний.
Головний ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації в Іраку — події після першої «Бурі в пустелі» 1991 року. Про це коротко нагадує фільм «Дорога на Багдад». Американці, закликавши іракців скинути Саддама, побоялися войовничого ісламізму, інших непередбачуваних наслідків. Те, що нинi розповідають щоденні новини про післявоєнну країну, підтверджує ці побоювання. Ірак розколюється на частини, і найзначніша частина населення — шиїти — мріє про найменш неприйнятний для американців варіант — ісламську державу. Але 1991-го американські солдати завантажилися на транспортні літаки й поїхали святкувати перемогу на Батьківщину. А на повсталі іракські провінції (14 з 18-и) чекала страшна доля і геноцид двох народів із трьох. Курди пережили Халлабджу, де від хімічної атаки загинуло близько п’яти тисяч жінок і дітей. Менше відомо про долю раніше процвітаючих «болотяних арабів» — сунітів, які багатіли завдяки родючим урожаям у місцевості, де вони жили. Після повстання мстивий Хусейн осушив болота, і суніти взнали, що таке злидні. Шиїтська більшість у центрі країни підтримувала диктатора. Але й зі своїми прихильниками послідовник Сталіна також не церемонився. Усього за прагнення до свободи життям поплатилося 300 тисяч осіб. Зрадивши іракців 1991-го, Америка втратила свій шанс стати визволителькою. Знаючи це, легко пояснити багатотисячні антиамериканські демонстрації у післявоєнному Іраку.
Другий фільм знімався нещодавно і хронологічно закінчується за тиждень до взяття Багдада. Українські глядачі можуть по свіжих слідах порівняти коментарі вітчизняних міжнародників і уявлення про військову стратегію американських експертів.
Заключний розділ трилогії — про іракську опозицію i чарівне слово «нафта», яке робить можливих лідерів Іраку впливовими особами. У строкатій галереї майбутніх іракських лідерів не помітно єдності. Дійсно, останні новини повідомляють про відсутність спільного політичного знаменника у лідерів розтерзаної країни (наприклад, банкіра, який прокрався, чи колишнього керівника військової розвідки режиму Саддама). Уважний глядач новин після цього не здивується, що у Ради 65-и представників опозиції наразі нічого не вийшло.
Оперативна і захоплююча аналітика Бі-Бі-Сі все частіше гостює на екрані «1+1», так само, як і документальні фільми вітчизняного виробництва. Цей жанр стає все потрібнiшим для небайдужої людини. Створено студію документальних фільмів на «Інтері». На стадії становлення нова програма «Документ» Юрія Макарова («1+1»), де намагаються розв’язувати болісні вузли української ментальності, пов’язані з німецькою окупацією за часiв ВВВ. А ось наслідкам волинської трагедії поки що більше місця відводиться в газетах. Наприклад, цьому було присвячено грунтовний «круглий стіл», який відбувся в «Дні» на цьому тижні. Документальних телефільмів із сучасним поглядом, що допомагають краще розібратися в цій трагедії, ще не зняли.
