«Час «Ц»

Ще десять років тому, як тільки з’явилась інформація, що Англія впроваджує технології цифрового наземного телебачення, в Україні також розпочали вивчати і впроваджувати ці ж технології. До 50-ї річниці телебачення в Україні НВП «Квант-ефір» навіть вдалося розпочати роботу над першим пілотним проектом українського ефірного цифрового ТБ. І вже на початку 2002 року в Києві запрацював перший передавач і перша пілотна зона, яка, до речі, працює й нині. Проте проект, не знайшовши ні державної підтримки, ні підтримки зацікавленого бізнесу, так і залишився пілотним. І «пілотність» української «цифри» тривала аж до 2006 року, поки держава не взяла на себе так звані женевські «зобов’язання»: разом з усією Європою до 2015 року повністю відмовитися від аналогового ТБ.

Про те, що ж з українською ефірною «цифрою» було після 2006-го, чи вдасться нам виконати наші зобов’язання і повністю відмовитися від аналогового телевізійного зв’язку вже за п’ять років, що гальмує впровадження наземного цифрового ТБ, «День» розмовляв з ініціатором першого пілотного проекту цифрового ТБ в Україні, директором НВП «Квант-ефір» Іваном ОМЕЛЯНЮКОМ.

— Іване Олександровичу, чи вірите ви, що до кінця 2015 року цифрове ефірне телебачення буде доступним абсолютно на всій території нашої держави?

— В його доступність до 2015-го я вірю. Час іще є. Однак питання в мірі його доступності, й у можливості вимкнути все аналогове ТБ. Адже відповідно до взятих зобов’язань, до першої години ночі 17 червня 2015 року Україна повинна вимкнути всі аналогові передавачі, яких у нас, станом на сьогодні, працює близько 2000.

Майже кожен провідний національний телеканал (Перший національний, «1+1», «Інтер») сьогодні використовує близько 500 і більше аналогових передавачів. Таке масштабне використання діапазону є певною мірою неефективним. Експлуатується «зайвий» частотний ресурс: за аналоговими технологіями, одна програма — це одна частота, а за цифровими — одна частота транслюватиме 9—10 телепрограм, ще й додатково декілька радіопрограм. Ні для кого не секрет, що частотний ресурс, який використовується телебаченням, дуже дорогий. Окрім того, він є придатним для мобільного й інтернет- зв’язку. І не складно підрахувати, які дивіденди отримає держава, впровадивши «цифру».

Поки що перехід на «цифру» для телекомпаній обходиться досить дорого, адже їм потрібно проводити паралельно цифрове ефірне й аналогове мовлення. Вирішити цю проблему можна лише прискоривши впровадження цифрового ТБ.

— А як ви оцінюєте темпи впровадження цифрового ефірного телебачення в Україні?

— В Європі давно зрозуміли: чим швидше вони перейдуть на «цифру», тим більше грошей зекономлять. Тому там питання впровадження цифрового ефірного ТБ вирішується краще: регулятори дослухаються до думки бізнесу, населення, і тоді лише приймають рішення. Впровадження «цифри» в Україні гальмувалося близько двох років саме через регуляторні питання.

Прискорити «оцифрування» в Україні, маю надію, може чемпіонат Європи з футболу. Адже не такі великі кошти потрібні, щоби цифрове наземне ТБ було доступним до 2012 хоча б у 5—6 містах. До того ж, у Києві та Одесі воно вже є.

— Які ризики зірвати графік українського «оцифрування»?

— Наразі графіку в нас немає, та й не було ніколи. Той порядок, який був уведений у Національній раді з питань телебачення та радіомовлення України, був зірваний, бо не виконувався. Та й складений він був некоректно. В цивілізованих і розвинених державах такий план пишеться томами, детально зазначається супровідна інформаційна кампанія. До роботи над проектом плану впровадження долучають телекомпанії. А в нас такої практики немає, а вона потрібна.

— Хоча б зараз над розробкою графіка працюють?

— Ні. Ніхто цим не займається. Створена міжвідомча рада, я особисто доклав чимало зусиль, аби наповнити її роботою, та, на жаль, нічого не вийшло. Указом Президента створена ще й відповідна комісія, я вважав, що вона повинна розробляти стратегію, але до цього часу нічого не зроблено.

— Іване Олександровичу, що ще, на вашу думку, окрім відсутності плану, гальмує «оцифрування»? Чи є проблеми із забезпеченням кваліфікованою робочою силою, обладнанням?

— З обладнанням проблем немає. В світі є дуже багато виробників відповідних передавальних пристроїв, один навіть працює в Україні. Що ж до кваліфікованої робочої сили, то тут питання також не стоїть. Проблеми є лише в процесі оновлення кадрів, але це питання всієї сфери технічної освіти України.

— А фінансування?

— Дійсно, в Україні на новітні технології хронічно не вистачає коштів. Та все ж сім передавачів і перша мережа цифрового ефірного ТБ вже створені за бюджетні кошти. Крім того, були й є компанії, які готові фінансувати ці проекти, ті ж мобільні оператори є зацікавленими структурами. Та й грошей, я вважаю, потрібно не так багато, аби по всі території України впровадити цифрове ефірне мовлення. А щодо анонсованої підтримки малозабезпеченого населення у переході на «цифру», я вважаю помилковою політику Нацради. Державні органи не повинні відразу виділяти кошти для бідних на закупку тюнерів. Не потрібно цього робити. Це відразу потягне мільярди. У всіх державах такий крок робиться вже перед відключенням аналогового зв’язку.

— Чи буде супутникове та кабельне телебачення конкурентом цифровому ефірному по ціні, доступності та якості?

— Якість однакова. Особливість наземної «цифри» в тому, що вона забезпечує безкоштовний перегляд ТБ, і сигнал можна приймати на кімнатну антену. «Цифра» — портативна, чого не скажеш про кабельне та супутникове ТБ.

Конкуренція буде. І на перших етапах впровадження цифрового ефірного ТБ, може, й значна. Але світова практика показує, що споживач згодом все ж таки надає перевагу цифровому ефірному ТБ, хоча у всьому світ ці послуги є платними. У нас же «цифра»— безкоштовна.

Я впевнений, за правильної інформаційної кампанії, зокрема в Києві, де вже «цифра» доступна, значно більше людей придбали б потрібні тюнери і вже користалися б перевагами цифрового наземного ТБ у повній мірі.

— А скільки тюнерів уже працює в столиці?

— Офіційної статистики немає. Згідно з нашими дуже орієнтовними підрахунками люди купили вже близько 30—40 тисяч декодерів цифрового наземного сигналу.

— Як би ви оцінили рівень поінформованості українців щодо впровадження цифрового ТБ?

— Як надзвичайно низький. І це дійсно величезна й одна з найперших проблем, які гальмують впровадження «цифри».

Процес впровадження проекту потрібно починати з правильної інформаційної кампанії. І це перше, що має фінансуватися державою.

Щоправда, кілька років тому виходила радіопередача про технології цифрового наземного ТБ, а тепер — «мовчанка».

Крім того, державі варто потурбуватись і про те, щоб у першу чергу й якісно у «цифрі» були доступні національні канали й передачі. Це ж складова інформаційної безпеки країни. А в нас, складається враження, до цього нікому й діла нема.

— Що, на вашу думку, українцям варто було б знати в першу чергу про цифрове ефірне телебачення?

— Про його особливості. Зокрема портативність. Сигнал цифрового ефірного ТБ можна легко приймати на кімнатну антену, що дуже рідко доступно для аналогового.

Та головне — українці мають бути чітко поінформовані, що означає повний перехід на «цифру» й які наслідки він матиме для глядача.