Чернівчани заснували незалежну кіностудію

Проблема вітчизняного кінематографу вже давно хвилює українців. Але станом на сьогодні «Держкіно» профінансовано виробництво лише кількох стрічок. То як оживити наше кіно? «Українську кіноіндустрію можуть врятувати лише спеціалісти, які готові знімати за малі бюджети, не сподіваючись на підтримку держави», — вважає Станіслав Пуздряк, один із засновників кіностудії Boroda Cinema.

«Борода...» — об’єднання чотирьох друзів-колег (Віталія Скігара, Ігоря Кіронди, Станіслава Пуздряка та Івана Морараша), які регулярно обмінювалися досвідом та замовленнями (всі розпочинали з весільних зйомок) і з часом вирішили об’єднатися в один колектив, щоб рухатися до спільної мети та розвивати одне ім’я. «Ми всі добре один одного знаємо і один одному довіряємо, всі стараємося задля команди. Тому весь процес створення колективу йшов, як по маслу», — діляться спогадами у Boroda Cinema. Усім чотирьом хлопцям лише трохи за двадцять, проте відносно молодий вік — не завада. Об’єднавшись близько року тому, також розпочали знімати рекламу, музичні кліпи і, нарешті, вітчизняні документальні фільми.

«Будь-якого вітчизняного кіно зараз вкрай мало. Зокрема, і документального. І є багато чинників, чому це саме так, — зауважує Станіслав Пуздряк. — Тут і низька лояльність каналів у просуванні молодої крові. Тут і те, що більшість людей, здатних робити якісний матеріал, займаються зйомками реклами та кліпів. Звичайно, це швидкі і легкі гроші, проте український кінематограф це не збагатить. Ще одна проблема —  готовність більшості українців швидше піти на якийсь блокбастер, а не підтримати власного виробника. Тобто є великий ризик, що фільм не окупиться».

Та, не зважаючи на ризик, за рік існування колектив випустив уже дві «документалки». Перша — про чернівецького блюзмена Сашу Буля — не набула великої популярності. Проте остання робота Immigraniada стала набагато успішнішою. Це стрічка про життя українських заробітчан за кордоном. «Змінити життя, щоб вижити, чи змінити виживання на життя?» — під таким гаслом відбувалися зйомки протягом трьох місяців у шести країнах Європи: Чехії, Франції, Польщі, Італії, Німеччині та, звісно ж, Україні. Загалом висвітлено сім сюжетів, де в кожному — історії близько двадцяти персонажів. Більшість героїв зустрічали прямо на вулиці. «Українських емігрантів не так вже й важко відрізнити на вулицях європейських міст», — каже Віталій Скігар. На контакт практично всі йшли охоче. Розповідали про те, чому залишили рідну країну та як живеться в чужих краях. У фільмі більше сумних історій, ніж веселих. Половина емігрантів розповідає, що нізащо не повернеться в Україну. Інша половина хотіла б повернутися, проте не має можливості...

На прем’єрі в рідних для хлопців Чернівцях, що відбулася на початку травня, був справжній аншлаг. Квитки розкупили ще за тиждень до події. Та й виходили із залу люди переважно із хорошими враженнями: «Багато емоцій, роздумів, а під час перегляду — навіть дрижаки. Було цікаво аналізувати, виловлювати зміст поміж рядків, — ділиться враженнями буковинська журналістка Тетяна Пінькас. — Хотілося навіть, щоб фільм тривав довше...» Найближчим часом планується і всеукраїнський прокат кінокартини. А поки її вже встигли побачити у сусідній Польщі. До кінця літа стрічку Immigraniada також матимуть змогу побачити і в Нью-Йорку. Крім цього, тривають перемовини щодо показу в Римі. «Нас, зазвичай, самі знаходять та організовують покази. Найбільша дивина, що і емігранти є одними з таких організаторів», — розповідають у Boroda Сinema.

До слова, бюджет кінострічки — всього шість тисяч євро. Натомість знімали її без жодних спонсорів, власним коштом засновників кіностудії. «Ми не хочемо ні від кого залежати. Замість надання мільйонів із правильним плануванням можна знімати хороше кіно не за мільйони, а за десятки тисяч. Як, наприклад, свого часу робив Роберт Родрігез або Сейм Реймі», — кажуть хлопці. У їхніх планах — зняти фільм, аналогічний до Immigraniada, в США, але із зовсім іншим стилем та подачею, та на деякий період закрити тему документальної стрічки для Boroda Cinema, і почати займатися виготовленням художніх кінокартин.