«Чому наше телебачення обмежує мене в моїх правах?»

Останнім серед учасників громадянських ініціатив та протестних акцій, окрім політиків, набуває популярності керівництво українських телеканалів. Зокрема, минулого тижня внаслідок численних скарг, також акції під стінами каналу, ICTV був змушений відмовитися від показу сумнівного фільму «Ми з майбутнього-2», сумнівність якого подвоювалася запланованою датою показу — 27 листопада — День вшанування пам’яті жертв Голодоморів і політичних репресій.

А цієї середи 1 грудня громадянська ініціатива «Маніпуляціям — ні!» закликала українське суспільство приєднатися до акції «День без ТБ». Її організатори сподіваються, що така форма протесту змусить керманичів українських телеканалів принаймні частково змінити редакційну політику, що означає «припинити «згодовувати» нам із екранів той непотріб, який телевізійні боси ніколи не дозволили би дивитися своїм дітям — брехливі «джинсові» новини, низькопробні серіали, скопійовані шоу».

У поширеному серед ЗМІ повідомленні ініціатива «Маніпуляціям — ні!» посилається на досвід США, де в 90-ті роки було створено асоціацію TV-Free America, яка організовувала щорічне тижневе «утримання» від телебачення. У 1996 році в такій акції взяло участь більше чотирьох мільйонів осіб, 36 тисяч шкіл, бойкот підтримали 26 губернаторів. Того року, згідно з підрахунками піплметрів, три провідні американські телекомпанії втратили до 1,5 мільйона глядачів. А, відтак, змушені були піти назустріч глядачам і внести деякі зміни до концепції мовлення.

Звісно, навряд чи до акції «День без ТБ«вдалося б залучити чотири мільйони українців. Просто тому, що значна частка тих, хто присвячує свої вільні хвилини і години телеекрану вже, можливо, і не уявляє собі, що телебачення може бути інакшим, що без серіалу «Братани-2» можна і треба було б обійтися. Вони, зрештою, не уявляють собі життя своєї країни і навіть самих себе, бо їм у голови (свідомо?) вже котрий рік закладаються зовсім чужі й непродуктивні матриці. Після такої «мозкової атаки» цілком імовірно, що запит українського телеглядача відносно якості телевізії вже майже атрофувався. Розуміючи це, телеменеджери, швидше за все, зроблять вигляд, що про «День без ТБ» їм нічого не відомо.

Але це ще не означає, що непотріб в ефірі — це норма.

Свого часу відома читачам «Дня» «культурна» журналістка Леся САКАДА також попрощалася з телебаченням. Щоправда, не на один день, а на значно довший термін.

— Безумовно, час вже якось відстоювати свої права, — вважає Леся. — Я пам’ятаю, як колись Володимир Карташков, який наразі є вже громадянином Росії, сказав, що телебачення має бути супермаркетом, який може задовольнити смаки всіх людей, які приходять до цього супермаркету. Але чому в такому випадку мої смаки не задовольняються? Я хочу бачити сюжети про класичну музику, інтерв’ю з літераторами, оперними співаками. І я впевнена, що я не одна така. Нещодавно мені довелося почути в Чернігівській філармонії розкішний баритон. Але його ніхто не знає. Для цього баритона потрапити в ефір — це була б подія всього життя. Я бачила цих захоплених бабусь, які прийшли на денний концерт з букетами квітів. Я хочу, щоб це показували на телебаченні! Я хочу бачити, що наша Україна — дуже культурна, красива, розкішна, що вона досліджує своє генеалогічне древо, ходить на концерти та в бібліотеки. Чому телебачення обмежує мене в моїх правах бачити і таку Україну? Якби ми були більш згуртованою нацією, ми однозначно могли б впливати на програмну політику телеканалів. Перепрошую, навіть міністр культури міг би посприяти тому. Безумовно, треба щось змінювати. Хто знає, можливо, саме ця акція увінчається успіхом?

Між іншим, «День» вже давно закликає своїх читачів до ігнорування низькопробного продукту. Саме для цього ми заснували рубрику «Телегід», яка покликана зорієнтувати і читачів, і нас самих у морі рейтингового несмаку.