Чому не сталося «Революції Гідності» на ТБ

Відомий білоруський і український журналіст Сергій ДОРОФЄЄВ став ведучим нової програми новин «Настоящее время» — спільного проекту «Радіо Свобода» і «Голосу Америки». Телепроект, як його позиціонують творці, «це 30 хвилин об’єктивного погляду на події, що відбуваються на всьому пострадянському просторі». Дорофєєва добре пам’ятає український глядач як автора передачі «Портрети з Сергієм Дорофєєвим» і ведучого «Час. Підсумки дня» на «5-му каналі». Пізніше він недовгий час працював на «Інтері» в ток-шоу «Стосується кожного», але з керівництвом цього каналу, як зізнавався не раз Сергій, «були різні погляди на життя і на професію». Після роботи на центральних каналах, ведучий почав співпрацювати із ЗІК, зокрема, допомагав створювати київську студію. І ось нещодавно він виїхав до Чехії. Які професійні плани на майбутнє і як він оцінює українське ТБ після Майдану?

— Із весни цього року ви працювали на каналі ЗІК креативним продюсером, але віддали перевагу більш творчій посаді. Скучили за присутністю в кадрі, постійним творчим пошуком? Чи із ЗІК остаточну співпрацю не припинили?

— Зараз я ніяк не пов’язаний із ЗІКом. Якщо в колег з’являться запитання, завжди буду готовий включитися й поділитися своєю думкою. Разом із однодумцями ми створювали новий телеканал ЗІК. Я запросив на роботу, як вважаю, найкращих у країні телевізійних режисера, редактора й оператора. Це була дружна команда і дивовижний період творчості. Окрім журналістики, я завжди займався продюсерингом і викладав маркетинг ЗМІ. Тому на ЗІК займався улюбленою роботою. Від роботи в кадрі, скажу чесно, на той момент трохи втомився. На листопад планувалося моє велике ток-шоу на ЗІК. Але, склалося по-іншому. Я вдячний усім своїм колегам!

— Українські глядачі пам’ятають ваші «Портрети з Сергієм Дорофєєвим» — ток-шоу на «5 каналі». Ви розглядаєте можливість «реанімувати» проект?

— Думаю, було б неправильно відроджувати «Портрети». Вони були пов’язані з часом, коли виходили в ефір, з тими подіями, якими ми всі жили. Признаюся, це був мій найулюбленіший український проект зі всіх, в яких я працював у Києві. У мене в Україні це була єдина авторська програма. Спасибі «5 каналові»! «Інтер», із зрозумілих причин, мені з моїми поглядами не ризикнув довірити авторський ефір. Хоча коли мене запрошували на цей канал, перспектива вимальовувалася дещо інша. До речі, як з’ясувалося, «Портрети» дивилися й українські емігранти в Чехії. Декілька людей підходило до мене в Празі та згадувало випуски «Портретів». Було дуже приємно. А інтерв’ю я люблю, це мій улюблений жанр. Планую займатися інтерв’ю і в Чехії.

— Ще в січні ви звернулися до українських журналістів із такими словами: «Зараз мої колеги бояться дивитися в очі друзям. Українські колеги, ті, хто погоджується однобоку інформацію знімати — не ошукуйте свою аудиторію — ви знаєте на що йдете, вам теж соромно». Чи змінилася ситуація після Майдану-2014? Адже канали продовжують «мочити» один одного, і депутатів, які репрезентують ворогуючих олігархів?

— Це лицемірство, ефірна війна за умов війни на Донбасі — просто злочинна. Але покажіть мені того, хто сьогодні організовує в Україні правосуддя. Я таку людину ще не зустрічав... Коли справжні герої самовіддано захищають те ж Донецьке летовище, дехто дозволяє собі тішити своє політичне і бізнес-самолюбство провокативними етерами. Яка ж вона різна Україна... Бог їм суддя!

— Після Майдану суспільство в Україні змінилося. Воно підняло певну «планку». Чи можна це сказати про ТБ?

— Я часто згадую звернення великої акторки Ади Роговцевої, яке вона зробила на Майдані. Останнім було слово «Гідність». Для мене це головне слово Майдану. Я сам усе бачив зсередини і чим більше часу минає з тих трагічних подій, тим більше весь той вогонь, той чорний дим і сльози здаються якимись нереальними. Але це було. І ось страшний парадокс: навіть ріки крові Майдану не змогли прорвати греблю нинішньої української системи, де головним як і раніше є слово «нажива». Минулі вибори це показали. Так, не на всіх округах, але цей підлий тренд українського політикуму ще витає в повітрі. Що радує, нажива починає витіснятися милосердям. Подивіться, скільки для армії роблять волонтери. Але куди при цьому дивиться держава, коли деякі солдати на Донбасі зустрічають зиму в капцях... Ось де ганьба, яка все сильніше породжує ненависть до слабкості тих, хто ухвалює. Мені дуже хочеться вірити, що третього Майдану від цієї бездіяльності не буде. Інакше будь-яка іскра запалить таке полум’я, в якому згорять усі, — цей вогонь уже не розбиратиме свій-чужий. А телебачення — це індикатор суспільства. Де зараз усі ті, хто брехав у етері за часів Майдану? На своїх посадах! Або в нових кріслах. Ось вам і відповідь на всі запитання.