Чи потрібні нашому ТБ сильні ідеї?
Авторське телебачення продукує для каналу ГРТ конкурс частівок « Эх, СемЮновна!» . У Москві, за даними соціологічних опитувань, кожний третій телеглядач увечерi у суботу переключається на цю програму. На екрані дуже, до речі, нехитро все виглядає: ідилістичні декорації, інтелігентне журі, метка ведуча-господиня Семенівна і голос коментатора ніби за кадром того, що відбувається. У всьому цьому — деяка іронія, іноді невловима, як у відомому некрасівському «Есть женщины в русских селеньях…» Естет і селянин прочитають це з різними почуттями, але прочитають.
Чому телевізійний конкурс частівок став таким популярним у сусідній країні? Вочевидь, річ не стільки в популярності частівок серед народу — навряд чи московські сім'ї виконують частівки під час застілля — скільки в збігу двох інших складових успіху: внутрішньої свободи, органічної розкутості частівки й умілого сучасного телевізійного «аранжування» цього конкурсу. Та ж сама іронія рятує конкурс від патоки розчулення, яка супроводить чимало фольклорних передач, у тому числі — і передусім — на нашому вітчизняному ТБ.
Звісно, без ретуші частівка багатьох коробить. Нещодавно, у відповідь на один із виступів, суддя конкурсу, в минулому диктор програми «Час» радянського періоду Ганна Шаталова, залишила зал, розцінивши проспівані частівки як сороміцькі. Демарш спровокували четверовірші, насправді ніяк не схожі на миленькі романси для шляхетних дівчат. Але внутрішня свобода частівок вимагає демократизму в сприйнятті цього виду народної творчості. І зачіпає цей жанр глядача тільки тоді, коли він не ретушований. До речі, частівки в дорадянський період були набагато популярнішими, ніж у подальші роки, коли їм прищеплювали політпросвітницьку функцію.
Сміливість авторів проекту була в тому, що, виносячи справжню, не підретушовану частівку на екран, вони розуміли (і можливо, розраховували), що цей жанр спровокує конфлікт: а) всередині освіченої частини глядачів: сприймати чи ні прямолінійність частівок; б) між естетствуючою частиною публіки і тими, хто, грубо кажучи, «університетів не кінчав». Напевно автори проекту розраховували, що конфлікт приверне увагу глядачів, а отже, забезпечить програмі пристойний рейтинг.
Однак, окрім цього, на мій погляд, частівки виконали і функцію примирення — різні соціальні групи росіян вчаться розуміти одна одну. Адже можна не прийняти нарочиту вульгарність частівок, але зрозуміти, чим вона викликана. Не морщити носик «фі, як грубо» — дуже важливо для нації, яка, як і ми, намагається на всіх рівнях — від політичного до побутового — усвідомити себе як єдине ціле.
Але чи можлива поява подібного шоу на нашому державному телебаченні, наприклад, на УТ-1? Навряд чи. І не тому, що створити шоу з напруженою внутрішньою драматургією нашому телебаченню не дозволяє відсутність ідей, творчих прозрінь чи грошей. А тому, що сильні ідеї вимагають іншої атмосфери для своєї реалізації — атмосфери сміливості та продуманого ризику, а це навряд чи можливо на телебаченні, яке прямолінійне за своєю концепцією. Від УТ-1 навіть поза контекстом виборів потрібна дохідливість у квадраті, а не різноманітність аргументів, правильні відповіді, а не постановка запитань. А частівка, умовно кажучи, жанр «неправильний», він перестає існувати за будь-якого лицемірства, будь-якої природи — політичної чи естетичної. Готувати ж суспільство до терпимості, до сприйняття творчості різних соціальних груп і робити це, як-то кажуть, глядабельно, нашому державному телебаченню не треба, не потрібно це від нього. Нікому. І це значно глибше закладений конфлікт, ніж проблема творчої неспроможності.
До речі, на УТ-1 у суботньому прайм-таймі вже йде програма про народну творчість, до речі, теж конкурс — Всеукраїнський конкурс сімейної творчості «Мотив для двох сердець» . Не здивуюся, якщо телевізійне начальство вважає його вдалим популяризатором кращих зразків народного життя, сімейних стосунків тощо. Можливо, цей конкурс навіть популярний. Серед творчих українських сімей. Яких, ризикну припустити, небагато. В інших українських сімей він навряд чи викличе особливі емоції. У той час, як частівки цікаві саме тим, що це реальний відгук на реальну подію в реальному житті простої «нетворчої» сім'ї, наш «Мотив для двох сердець» — штучно вигадана дія. Лубкова картинка. Не більше того.
