Чи реальна «цифра»?

На жаль, на сьогодні повне оцифрування українського телерадіомовного простору залишається занадто далекою перспективою. З усієї території країни на сьогодні лише Київський регіон можна вважати більш-менш оцифрованим. Тим часом, згідно з міжнародним договором «Женева- 2006», до якого приєдналася і Україна, наш телерадіомовний простір повинен стати цифровим до 2015 року. Генеральний директор науково-виробничого підприємства «Квант-Ефір» Іван Омелянюк, який уже вдруге поспіль представив Україну на Всесвітньому конгресі мобільного телебачення (Париж, 29 січня — 1 лютого 2008), вважає, що в напрямку запровадження цифрового телебачення крига все ж таки нарешті скресла.

— Є навіть така зарубіжна публікація, яка надійшла в Міжнародну асоціацію цифрового ефірного мовлення DigiTAG. Її назва перекладається приблизно так: «Україна включила швидкість для розвитку цифрового ефірного телебачення. Наскільки це реалістично?», — розповідає він. — А реалізму насправді в цьому мало. Хоча навіть поява такої публікації означає, що одна з державних інституцій на ім’я Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, яка в принципі повинна рухати ці важелі, нарешті зробила рішучі кроки, прийнявши разом із Держкомтелерадіо план запровадження цифрового телебачення. Саме цей план і здається трохи нереалістичним. Я припускаю, що він може бути невиконаний, адже згідно з його положеннями, аналогове телебачення можна буде вимкнути вже у 2012 році. Тобто ми фактично маємо зрівнятися з темпами європейських країн. А це дуже складно, адже Європа йде до цифрового мовлення вже протягом довгого часу, і цей процес там суворо регулюється.

Якщо все так складно, то навіщо Україні і світові цифрове мовлення? Іван Омелянюк розповідає, що головний аргумент економічний — це зменшення видатків.

— Припустимо, один передавач дає один канал, а от за умов цифрового телебачення він уже дає 5—6 або навіть до 10 каналів із потужністю у 5 разів менше. А це автоматично зменшує витрати електроенергії, знижується електромагнітне навантаження на людей, — пояснює він.

Серед переваг цифрового телебачення також значно краща, порівняно з аналоговим варіантом, якість зображення і звуку, а також портативність. Національна ради з питань телебачення і радіомовлення має свої аргументи на користь запровадження «цифри».

— Питання «Навіщо Україні цифрове телебачення?» не може навіть стояти, бо якщо Україна не включиться в загальноєвропейську, навіть світову, систему цифрового мовлення, то залишиться на узбіччі, — заявляє Тетяна Лебедєва, член Нацради. — Якщо всі перейдуть на цифрові технології, то ми залишимося без аналогових частот і взагалі без мовлення. Ми просто мусимо прийняти загальні правила гри, бо це загальносвітова тенденція. Є міжнародна резолюція «Женева-2006», до якої приєдналася Україна і згідно з якою ми мусимо перейти на «цифру» до 2015 року і звільнити всі аналогові частоти. Згідно з «Женевою», ми отримуємо смуги і частоти саме для розвитку цифрового телебачення. В їх межах ми повинні будувати наші мультиплекси для того, щоб здійснювати цифрове мовлення. Цей процес має бути скоординований і жорстко регульований, інакше ми створимо перепони своїм сусідам.

Наразі в Україні програма переходу на цифрове мовлення хоча і розроблена спільними зусиллями Нацради з питань телебачення і радіомовлення і Держкомтелерадіо, але ще і досі не затверджена Кабінетом Міністрів.

— На жаль, в Україні, на відміну від багатьох інших держав немає затвердженого серйозного державного плану переходу на «цифру». Багато держав такий план створили ще до того як отримали частоти. Нацрада спільно з Держкомтелерадіо прийняла програму, але вона не затверджена Кабміном. Наскільки мені відомо, такого документа поки що взагалі не існує... Нещодавно Мінюст надіслав нам його на погодження, ми погодили, але це поки що погодження відомче, але не затверджене ні Кабміном, ні на будь-якому іншому рівні. Тобто програми немає, — констатує Тетяна Лебедєва. — Різні відомства дуже довго сперечалися, хто головніший у цій справі і під час цих суперечок дуже багато часу ми втратили. Згадана у коментарі Тетяни Лебедєвої програма необхідна, адже без чіткого і добре прорахованого плану технологічно складний процес упровадження цифрового мовлення неможливий.

— Одразу треба було збудувати мережу цифрових передавачів, — пояснює Іван Омелянюк, — а вона дійсно дорога, і коштує близько 100 млн. доларів з розрахунку на всю Україну. Звичайно, цифрове телебачення — це конкуренція для кабельного, це очевидно, і для супутникового. Не для всіх його запровадження вигідне. В принципі, за кордоном усі вони уживаються і кожен має свою нішу. Адже хтось із споживачів хоче кабельне, хтось — супутникове, хтось — цифрове.

Згідно з моєю інформацією, зараз нарешті з’явилася комерційна компанія, яка взялася будувати цифрову мережу не за державні кошти. В жодній країні Європи мережі за рахунок держави не будуються. Тепер начебто і у нас це питання вирішено, але поки що остаточно цей факт мені не відомий».

Особливо гостро у процесі запровадження «цифри» стоїть питання щодо регіональних ТРК. Загальнонаціональні канали, які мають ліцензію, потрапляють у мультиплекси поза конкурсом. А от «вільні місця» надаватимуться вже Нацрадаю на конкурсній основі.

— Перші два мутиплекси ми повністю займаємо загальнонаціональними телеканалами та мережами. Залишається вісім вільних каналів і саме на них Нацрада оголосила конкурс, який наразі заблокували рішенням суду. Хто в цьому зацікавлений, ми поки що не знаємо, — розповідає Тетяна Лебедєва. — Зараз проблема з переходом на «цифру» регіональних компаній дійсно існує. Згідно з планів вони будуть переходити на цифрове мовлення лише починаючи з 2009 року, тобто на останніх етапах. Тому що, по- перше, у них бракує грошей, щоб мовити в якісному цифровому режимі. А по-друге, поки що немає такого перфектного технічного вирішення, ми поки що не розуміємо, як вмикати їх у мультиплекси. Але рішення шукаються. Уже відбувся один цифровий форум — восени минулого року. Навесні цього року буде ще один, який здебільшого і займатиметься питаннями місцевих телерадіокомпаній».

— Питання регіональників вирішується. Поступово з’являтимуться запасні частоти — як тільки аналогове телебачення буде поступово вимикатися. Поки що немає куди «вставляти» регіональні канали, немає частот, — коментує Іван Омелянюк.

Тобто питання з оцифровуванням регіональних мовців наразі залишається відкритим. А що з цього приводу кажуть самі регіональні ТРК? Із цим запитанням «День» звернувся до керівництва кримської телерадіокомпанії «Чорноморська».

— Є небезпека, що місцеві телерадіокомпанії, частоти яким згідно з законом надаються за залишковим принципом, залишаться «за бортом». Так само, якщо мережа розвиватиметься за принципами стільникової, то деякі місцеві канали — мабуть, майже всі — просто не потраплять до мережі, — розповідає Олександр Чуприна, технічний директор «Чорноморки». — В перший перелік областей, де впроваджуватиметься «цифра», Крим не потрапив. Оскільки розвитком самої мережі буде займатися концерн РРТ — а це державна структура, поки що ми повинні чекати. У законі «Про телебачення і радіомовлення» записано, що якщо ми почнемо зараз запроваджувати цифрове телебачення, то протягом двох місяців повинні відмовитися від ліцензії аналогового телебачення. Таким чином ми можемо або окремо створювати підприємство під цифрове телебачення, або ж відмовитися від аналогового і одразу ж перейти на «цифрову» ліцензію. А в Криму поки що ніхто «цифру» не дивиться.»