«Cправа Шувалова» — лише вершина айсберга

Впродовж останнього тижня українська медіа-тусовка пережовує одне і те ж риторичне питання: «Чи потрібно вислати з України російського політтехнолога Ігоря Шувалова?» Цей сплеск «дискусій» викликало рішення СБУ «про примусове повернення з України громадянина РФ». 27 березня Начальник департаменту захисту національної державності Служби безпеки України Анатолій Дублик постановив, що «діяльність Ігоря Шувалова суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу». Проте уже через кілька днів — 1 квітня — СБУ дала «задній хід». У коментарі «Телекритиці» керівник прес-центру СБУ Марина Остапенко повідомила, що рішення щодо пана Шувалова було скасовано в числі інших рішень щодо журналістів і громадських активістів із Росії та Грузії, яким режим Януковича заборонив в’їзд до України: «Провадження, які велися проти журналістів попередньою владою, припинено, а сфальшовані матеріали знищено в установленому законом порядку». Проте звинувачення у сепаратизмі виносилося Шувалову вже при новому керівництві СБУ. Чому ж Служба безпеки стала суперечити сама собі? Ця історія потребує вичерпних пояснень. «День» уже звернувся з інформаційним запитом в СБУ і чекає відповіді.

ІСТЕРІЯ НА «ШУСТЕР LIVE»

Як тільки стало відомо, що Ігор Шувалов має всього 5 діб, щоб зібрати валізи і покинути територію України, деякі журналісти активізувалися. Зокрема, Савік Шустер та Євген Кисельов письмово звернулися до голови СБУ Валентина Наливайченка з проханням переглянути рішення про видворення їхнього, як зазначено у листі, «друга». Ведучий «Шустер live» навіть присвятив цьому «корпоративному» питанню частину своєї останньої програми, де разом із експертами активно захищав пана Шувалова, ніби в країні сьогодні немає більш нагальних проблем для обговорення.

Активне обговорення ситуації довкола Шувалова перекинулося зі студії в блогсферу. Директор картографічної компанії «Ортелій» Олександр ЛАШКО так долучився до «дискусії»: «Війна з московськими окупантами, а іноземні громадяни на українських телеканалах провокують та підбурюють проти органів державної безпеки! Дурість? Підлість?! Колаборантство?!» Додамо: не тільки іноземні, а й деякі українські журналісти, зокрема і з медіа-тусовки, стали на захист Шувалова.

Можливо, причина цьому у хитро сформульованій кінцівці листа Шустера і Кисельова: «Ми стурбовані, чи не є цей випадок з Ігорем Шуваловим початком кампанії очищення українських ЗМІ від так званих «чужинців»?» Така постановка питання одразу ставить СБУ у невигідну позицію — необхідність захищатися, щось спростовувати... Останнім часом ми занадто звикли до формули «не піддаватися на провокації». Така пасивність може коштувати нам державності.

«ГРОМАДСЬКЕ ТБ» — ЗА ПРОТЕКЦІЄЮ ШУВАЛОВА?

У листі до Наливайченка є ще кілька цікавих моментів, які в черговий раз говорять про проблему непрозорості медіа-ринку, його гру не за правилами, а за поняттями. «Ігор Шувалов... сприяв тому, що програми незалежного «Громадського телебачення» стали виходити в ефірі Першого Національного телеканалу», — пишуть Шустер і Кисельов. Яким чином сприяв? І яке відношення має громадянин РФ до діяльності каналу, який підпорядковується Кабміну України? Проте «Громадське ТБ» одразу звинуватило журналістів у брехні й звернулося за поясненнями до «справжнього» ініціатора виходів їхніх програм на Першому Національному   — голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка. «Те, що написали Савік Шустер та Євген Кисельов, не відповідає дійсності... Я сам запропонував т.в.о. гендиректора НТКУ Олександру Пантелеймонову транслювати програми «Громадського телебачення» на Першому Національному телеканалі... я не знаю жодних інших осіб, які могли бути причетними до цієї угоди, крім мене, Олександра Пантелеймонова та керівників «Громадського», — парирував Томенко.

Чи доречно звинувачувати Савіка Шустера і Євгена Кисельова у викривленні? Можливо, Микола Томенко і колектив «Громадського ТБ» просто не про все знають? Або вдають, що не знають...

Взагалі, на яких підставах «Громадське ТБ» вело мовлення на державному каналі, котрий фінансують українці? Якщо й була така потреба на певних етапах революції, — чому саме «Громадське», а не іншій інтернет-мовник? Що від того має український глядач (утримувач мовника)? Утім, це — теми окремої розмови, до якої українській журналістиці обов’язково прийдеться повернутися. А «справа Шувалова», набувши чимало розголосу, показала лише вершину айсберга медіа-схем та медіа-понять, які курують центральні ЗМІ.

«Ми давно і добре знайомі з Ігорем Шуваловим у зв’язку з тим, що на «Інтері»... він представляв одного із співвласників каналу», — це ще один неоднозначний момент у листі Савіка Шустера і Євгена Кисельова. За словами «співвласник каналу» ховається постать Сергія Льовочкіна — екс-голови Адміністрації Президента Віктора Януковича. Ігор Шувалов каже, що він «персональний радник Льовочкіна». Принаймні так казав колись сам Сергій Володимирович журналістам. Проте, як зазначав журналіст Сергій Лещенко у матеріалі ще 2011 року «Політтехнолог влади, або Секрети інформаційної політики каналу «Інтер»», на цьому діяльність Шувалова не закінчується: «Офіційно, за словами Льовочкіна, Шувалов, як його радник, відповідає за «питання співпраці з іноземними медіа». Це — правда, але далеко не вся.  2009 року, після відходу з каналу «Інтер» менеджменту Ганни Безлюдної, Шувалов стає неформальним куратором від Льовочкіна (що це таке? — Авт.) на цьому найрейтинговішому телеканалі, який офіційно належить Валерію Хорошковському.  2010-го після обрання Януковича президентом Шувалов також отримує вплив на інформаційну політику влади». Якою була ця інформаційна політика — усім глядачам «Інтера» під час Майдану було добре видно. Фактично, Кисельов і Шустер майже прямо заявили, що у конкретного українського телеканалу був свій «наглядач». Російський політтехнолог між іншим, як слушно нагадала у Facebook журналіст і нардеп Ірина Геращенко, був серед інших причетний до розроблення карти України про три сорти українців. І не тільки до цього, звісно. Як сказав сам Ігор Шувалов «Телекритиці», в Україні він з 1998 року. За цей час медіа-експерти пов’язували його діяльність із Леонідом Кучмою, Віктором Медведчуком, Віктором Януковичем, а зараз — із Сергієм Льовочкіним. Виглядає так, що поки що остання гавань Шувалова — «Інтер». Проте росіянин там не має жодної офіційної посади. Тим не менше, у «представника співвласника каналу» — чи не найширші повноваження.

Уся ця історія не могла б розгорітися в українському медіа просторі, якби у нас була прозора медіа-власність. Пригадаймо, як починав ТВі. Його називали чи не єдиним опозиційним телеканалом. Та коли відбулася «зміна власника», то ніхто навіть не міг сказати, було це рейдерське захоплення чи ні, тому що все проводилося через офшори і фальсифікації. Зараз переживає «шторми» «Інтер». Як неодноразово казав Юрій Макаров, зокрема і в коментарі «Дню»: «Наше телебачення все без винятку — не є медіа-бізнесом, а отже, варто запитати: чим саме?»

«Синдром Ігоря Шувалова» поставив перед українським медіариноком як мінімум два запитання. По-перше: чи стане вітчизняна журналістика працювати за правилами, коли діяльність кожного працівника телебачення чи преси буде задекларована офіційним договором? Це б унеможливило появу різного роду «персональних радників» і «представників каналу», зробило б нарешті наш медіапростір не «прохідним двором», куди кожен може зайти і нав’язувати свої правила гри. По-друге: зрощення медіа і політики народжує особливо небезпечне явище — це ми зараз можемо бачити в тому числі і через «інформаційну» ситуацію в Росії. Розв’язка цієї історії поміж іншим покаже, чи готовий наш медіаринок до змін, за що, у тому числі, боровся Майдан.