Данилич і його Отєчєство
Політичне життя в Україні, незалежно від пори року та кліматичних сюрпризів, не завмирає. Та й черговий візит патріарха Кирила минулого тижня не дав розслабитися... Учасники телевізійних сутичок зберігають хороший темперамент, бойове завзяття та спортивну злість. От якби ще ці суперечки реально впливали на життя людей, та ще й з позитивом...
Дуже показовим є ставлення до Леоніда Кучми. До нього правоохоронна система ставиться зовсім не так, як до Тимошенко, Луценка, Діденка, Макаренка й інших. Леоніда Даниловича ніхто не обмежує в пересуваннях, більше того, він отримує іноземні винагороди (і це, звісно, не є тиском на українське правосуддя). Президент Російської Федерації Медведев нагородив Кучму орденом «За заслуги перед Отечеством». Одразу постають запитання «перед яким?» і «за які саме заслуги?»
І в якій країні вітчизна Леоніда Кучми, і якій вітчизні він служив, очолюючи десять років українську державу? Подібна нагорода є дуже двозначною. Справжній патріот України від неї негайно б відмовився, турбуючись про свою репутацію. Але це не про Леоніда Даниловича...
Пам’ятаю, за Ющенка в моєму рідному місті російське міністерство оборони нагородило редактора українського державного (!) ЗМІ почесною грамотою з формулюванням «за допомогу у виконанні завдань, покладених на збройні сили Російської Федерації».
Як у нас заведено, ніхто з компетентних осіб не поцікавився, в чому полягала ця допомога й чи не зашкодила вона Україні. Нехай би хоч на схилі віку Л.Д. Кучма визначився, де його Вітчизна...
До речі, не лише наша шанована публіка навідується до Кремля, а й російські патріархи (у прямому й переносному сенсі) частенько приїздять до України. Розповідаючи про святкування чергової річниці хрещення Русі та візит патріарха Кирила до України, російський канал НТВ у репортажі з Києва дозволив собі сказати: «Паралельно свої заходи проводила й розкольницька церква, так званий Київський патріархат».
У Москві можуть не сприймати Україну та її церкву, але навіщо ж ображати Київський патріархат, за яким стоять мільйони віруючих українців? Навіщо так завзято розпалювати середньовічну нетерпимість до тих, хто вірний церкві, що не контролюється Москвою?
Якби московські журналісти були саме журналістами, а не пропагандистами, вони могли б, нехай навіть крізь зуби, повідомити про те, що в хресній ході Київського патріарха Філарета, незважаючи на спеку, взяли участь близько десяти тисяч віруючих. І нехай би російські телеглядачі отримали чесну інформацію до роздумів. Може, замислитися б... А що стосується розколу, то перший стався 1054 року, внаслідок чого оформилися католицька й православна церкви. Тисячу років обидві сторони відповідальність за цей розкол, «схизму», покладали одна на одну. Майже всі нинішні автокефальні православні церкви виникли в результаті розколу Константинопольського патріархату. Наприклад, до 1448 року Московська митрополія входила до складу Константинопольської православної церкви. Московські митрополити призначалися з Константинополя. Але 1448 року собор Московської митрополії сам, без узгодження з Вселенським (Константинопольським) патріархатом, усупереч канонам, обрав собі митрополита. Ним став Іона. Вселенський патріархат засудив цю акцію й не визнав канонічності Іони. Майже 150 років Російська церква в православному світі мала статус «розкольницької». Але через 150 років Вселенський патріархат визнав автокефалію Російської церкви.
Майже 70 років Вселенський патріархат не визнавав автокефалії Болгарської православної церкви, але потім визнав. З цього погляду, ситуація Київського патріархату в світовому православ’ї є радше правилом, ніж винятком. Певна річ, журналісти НТВ усіх цих обставин можуть і не знати (хоча знати не завадило б).
Але чи треба накидатися з лайкою, ярликами й образливими епітетами на опонентів, які суто по-язичницькому вірять, що образа інакодумця тотожна спростуванню його переконань?
ПЕНСІЙНА РЕФОРМА: КВАДРАТУРА КРУГА
Влада не залишає оглядачів без тем і сюжетів, що дають поживу розуму та... роздратуванню. Ось, наприклад, пенсійна реформа. Гнали її, як на пожежу, швидше, швидше, зволікання смерті подібне, депутати ВР ладні були не спати ніч, аби не запізнитися з реалізацією пристрасних і відчайдушних закликів сановних реформаторів. Народні обранці демонстрували несамовиту рішучість лосося, що рветься на нерест. Півцарства за закон! Ухвалили, проголосували пенсійну реформу. І що? Раптом «стала тиха-тиха на усей землі» — як співали незабутні білоруські «Пісняри». Більше ніхто нікуди не квапиться. Не квапиться Володимир Литвин підписувати проголосоване, не квапиться й глава держави вимагати закон собі на підпис. Більше того, як то кажуть, у Верховній Раді навіть гуляє якийсь проект скасування цієї реформи. Що ж сталося? І це на тлі заяви В.Ф. Януковича: «Чим швидше буде пройдено шлях реформ, тим швидше люди почнуть жити краще». Аби все це обговорити, в студії «5 каналу» зустрілися нардепи від БЮТ і Партії регіонів Андрій Сенченко і Володимир Зубанов.
Сенченко одразу заявив, що пенсійна реформа в «регіональному» виконанні нічого доброго не принесе ні країні, ні людям. Ось уже більш як рік більш ніж половина України перебуває в стані стресу. Громадяни не можуть зрозуміти, що саме їх чекає. Логіку владної команди осягнути неможливо. Вона пропонує, крім солідарної (нинішньої) ще й накопичувальну пенсійну систему. Щоправда, жодних гарантій збереження коштів, які працедавці відкладатимуть на пенсії своїм працівникам, влада не дає. Гроші, як це в нас часто буває, можуть випаруватися, й крайнього не знайдеш.
Регіонал Зубанов видав звичайні варіації на тему «поліпшення вашого життя вже сьогодні», потішив публіку тим, що розвиток національної економіки йде більш ніж оптимістично, тому, мовляв, з підписанням закону про пенсійну реформу можна якийсь місяць і почекати. Що краще за влади ПР розвивається економіка, то чогось важче українцям стає жити. Якась дивна закономірність... Може, ця економіка орієнтована на якесь дуже вузьке коло осіб? А на все населення її успіхів не вистачає?
У пенсійному законі є чимало підводних течій і пасток, про які багато потенційних пенсіонерів ще не підозрюють. Наприклад, різке збільшення стажу для виходу на пенсію, на 10—15 років. Виходить, що у 55-річної жінки може виникнути проблема браку цих самих 10 років стажу. І що тоді? Які в неї шанси знайти роботу, і який працедавець триматиме її 10 років? Не кажучи вже про те, що їй доведеться працювати не до 60, а до 65 років. Поки чимало людей складають свою думку про цю реформу за добре відполірованими промовами Сергія Тігіпка. Але коли життя змусить вникнути, подив може змінитися роздратуванням, а потім люттю.
Володимир Зубанов закликав народ працювати, але Сенченко парирував тим, що народ працює, а влада ділить (не на його користь) те, що він напрацював. Депутат від БЮТ дав Партії регіонів пораду: припинити грабувати країну, й країні одразу стане легше.
Зволікання з підписанням закону про пенсії, швидше за все, свідчить про побоювання ПР остаточно поховати свої рейтинги. Що більше громадяни цікавитимуться цим питанням, то передбачувано негативнішою буде їхня реакція.
Тому ПР «і хочеться, і колеться». І новий транш треба отримати від Міжнародного валютного фонду, і якісь електоральні симпатії до себе зберегти. Складне завдання, квадратура круга.
«ПРИДВОРНІ ТАЄМНИЦІ» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
Новинний канал NEWS ONE представив чергову «таємницю мадридського двору» української політики. Як виявилося, в БЮТ уже почали (нібито) готуватися до можливого ув’язнення Тимошенко, що виразилося в підкилимовій боротьбі за місце лідера. І нібито на це місце претендує нардеп Наталія Королевська, якої чомусь не чіпають регіонали і бізнес якої не піддають тиску. Ті, хто поширює цю гіпотезу, натякають, що за допомогою Королевської Партія регіонів зможе просто перекупити БЮТ. Можливо. Але не можна перекупити електорат, для якого подібна зміна прапорів, в разі такої спецоперації, звісно, неприйнятна. Якщо тут ми не маємо справу з черговим залпом інформаційної війни, якщо це повідомлення сприйняти серйозно, то слід одразу сказати, що Королевська ніяк не може бути рівноцінною заміною Тимошенко, котра пройшла великий шлях в українській політиці, набила собі багато гуль (а це і є дорогоцінний особистий досвід) і намагається на цьому вчитися. І ще: не перше, але й не останнє. Наталія Королевська, якщо судити з її публічних виступів, не може похвалитися вільним знанням державної мови. У країні, де нинішній Президент освоїв українську, де навіть Микола Янович Азаров намагається нею розмовляти, де перший віце-прем’єр пан Клюєв на засіданнях Кабміну інколи переходить на українську (й у нього непогано виходить), пані з мовою, «не замутненою» навіть українізмами, навряд чи зможе стати українським політиком першого ряду, а тим паче очолювати партію з назвою «Батьківщина».
У 90-х роках ця вада ще б зійшла з рук, а зараз уже ні. Щось усе-таки змінилося за 20 років, і не лише на гірше.
«5-й» і ТВі продовжують розповідати про судовий процес у справі Тимошенко. Безвідносно до позицій і симпатій: чи можна вважати нормальним, коли адвокатам на ознайомлення з 5000 (п’ятьма тисячами) аркушів матеріалів справи дають 3 (три) дні? Хто здатен за три дні навіть просто прочитати ці 5000, а їх же ще треба вивчити, проаналізувати, вникнути. Уже одна ця обставина процесуального характеру здатна дезавуювати суд. Адже, фактично, йдеться про позбавлення адвокатів можливості виконувати свої професійні обов’язки. Така позиція Родіона Кирєєва, хоче він того чи ні, є самодискредитацією суду, що може виявитися юридично нікчемним з самого початку слухання справи. Заборонити адвокатам нормально ознайомитися зі справою — рівнозначно їх видаленню з процесу та позбавленню підсудного права на захист. Не треба й до Страсбурга ходити...
Нещодавно на зустрічі з журналістами В.Ф. Янукович на їхні запитання про суд над Тимошенко відповів, що він дуже хоче, щоб цей процес якнайшвидше закінчився. Чи не в цьому бажанні Президента прихована розгадка дивної поспішності Родіона Кирєєва?
До речі, на думку Арсенія Яценюка, справа Тимошенко в юридичному сенсі розвалилася.
МОЖНА ДАТИ РАДУ Й БЕЗ ПРОКУРАТУРИ
Ми багато говорили про наші претензії до суддів, слідчих, прокурорів. Але ось у «Газеті по-українськи» від 17.07.2011 р. про справу Тимошенко висловилася відомий адвокат Тетяна Монтян.
І це примушує задуматися про нашу адвокатуру. Спочатку пані Монтян здивувала «глибокими пізнаннями» в нинішньому політичному моменті, кинувши хльостку фразу: «...цього разу вона не усвідомлює, що все втрачено. Хоч би що вона робила — це їй абсолютно нічого не дасть. У неї негативний рейтинг, вона відчуває глобальний провал, знає, що їй нічого не світить — усе це вкупі змушує її поводитися жалюгідно. Це злість за провал». Дивний екстаз суб’єктивізму у виконанні адвоката. Дійсно, Тимошенко потрапила під паровий каток політичної помсти. Її переслідують, «пресують» її спонсорів, залякують її союзників.
Але, що цікаво, її рейтинг не набагато відстає від рейтингу глави держави, а показники «Батьківщини» — від показників Партії регіонів.
Більше того, судовий процес змусив багатьох переглянути своє ставлення до Тимошенко. Уся ця Печерська історія сприяє її політичному відновленню. Адже мільйони людей бачать, що влада боїться не Яценюка, не Гриценка, не Наливайченка, не Кириленка, а саме Тимошенко. Лише в ній Партія регіонів бачить реальну загрозу собі, що ця політична сила й засвідчила печерським процесом.
Потім адвокат Монтян вибухнула праведним гнівом: «За кордоном дивуються її дикунству, чимало моїх знайомих іноземців шоковані. Вони кажуть: невже у вас можна отак поводитися в суді?» Бідолашні іноземні приятелі пані Монтян. У нас ще й не таке можливо. У нас можна катувати й вбивати затриманих у міліційних дільницях і не нести за це ніякої відповідальності, можна купувати вироки (нехай Тетяна Монтян поцікавиться рівнем довіри українців до вітчизняної судової системи), можна засуджувати людей за безглуздими звинуваченнями, можна «засівати» (як це робив І. Зварич) кабінет судді мільйонами доларів, можна за дрібні порушення місяцями тримати підозрюваного (незважаючи на стан здоров’я) за гратами, як це роблять з Юрієм Луценком і дозволяти людині, підозрюваній у причетності до вбивства журналіста (Л. Кучма), роз’їжджати Україною та сусідніми країнами. Авжеж, іноземців Тетяни Монтян, як і її саму, це не обурює. А от небажання Тимошенко грати в «справедливий, чесний і об’єктивний» суд — це «найстрашніше», що має місце бути в нашій правовій системі. Монтян сама визнала, що всі судді Печерського суду (окрім Р. Кирєєва) відмовилися слухати справу Тимошенко. Цікаво, чому ж це? Варто було б замислитися. Утім Монтян дає поради регіоналам: «Треба було зобов’язати взятися за справу досвідченого суддю. Ну, пообіцяти йому щось, щоб він був простимульований».
Це є як розуміти? «Простимулювати» суддю? Заплатити йому, дати квартиру, підвищення по службі за винесення потрібного замовникам процесу вироку? Якщо це не корупція в судочинстві, то що це? І після цього пані Монтян ще в чомусь звинувачує Тимошенко... Невже подібне «стимулювання» українських суддів не обурить іноземних друзів Тетяни Монтян?
Ця пані належить до гуманної професії. Історично такими заведено вважати професію лікаря, адвоката, священика, вчителя. Але пані Монтян виголошує спічі в стилі сталінських прокурорів Вишинського та Ульріха: «Загалом, я вважаю, що її було б логічно «закрити» по якійсь іншій справі. Чому? Тому що Юлії Володимирівні у в’язниці ніхто не робитиме уколів ботоксу, макіяжу, не фарбуватиме відросле біля коріння волосся і так далі. Отже, всупереч поширеній думці, ув’язнення для неї було б дуже й дуже неприємним». Напрочуд добра людина Тетяна Монтян. І дуже великодушна. Коли є такі адвокати, можна цілком дати раду без прокуратури.
ХТО ЇМ ЗАВАДИТЬ?
На «5 каналі» політолог Михайло Погребінський і екс-нардеп Борис Беспалий серед іншого обговорювали нинішній стан українського парламентаризму. Висновки були сумними. Депутати погодилися з тим, що важко врятувати авторитет структури, яка дискредитувала себе впродовж 20 років. Борис Беспалий зауважив, що у нас будь-яка парламентська більшість негайно перебіжить до новообраного президента. Авжеж, оскільки ці депутати керуються не інтересами України, а виключно своїми особистими. Маючи справу з таким людським матеріалом, будь-який сильний політик з деспотичними схильностями легко може перетворити парламент на зборище статистів, що обмежуються лобіюванням своїх особистих потреб.
На тому ж таки «5-му» Арсеній Яценюк прокоментував новий закон про скасування 10% мита за судові позови до ЗМІ. Раніше, якщо хтось звертався до суду з позовом до газети, радіостанції, телеканалу, цей хтось у разі претензій на 1 мільйон гривень мусив одразу сплатити 100 тисяч гривень. Норма була своєрідним фільтром від скороспішних позовів, що захищав свободу слова. Тепер достатньо сплатити трохи більш як три тисячі гривень.
А це означає, що з’явиться дуже багато охочих розібратися зі ЗМІ.
Вимальовувалася перспектива придушення небажаних ЗМІ за допомогою судово-фінансових механізмів. Закон уже підписано.
Коли Савік Шустер запитував у своїй студії кандидата в президенти України В.Ф. Януковича: «Ви будете гарантом свободи слова в Україні?» — претендент на булаву із заминкою, але з непохитною рішучістю відповів: «Буду!» Треба визнати, що це дуже ефективний крок Партії регіонів за рік до парламентських виборів. Найсправедливіший і найнезалежніший у світі суд прийме належне рішення, й не треба жодної цензури. Була газета, й немає газети. Був телеканал, і немає телеканала. В умовах відсутності не підпорядкованих владі судів можна легко зачистити все інформаційне поле, залишивши лише ті ЗМІ, які влаштовують начальство. Цей закон, зважаючи на реальну ситуацію з правосуддям в Україні, насправді є вироком усій опозиційній пресі. Це колосальний відкат назад порівняно навіть з часом Кучми, не кажучи вже про період 2005—2010 рр. Влада ще раз нагадала про те, що вирішується питання, хто кого, й відсидітися нікому не вдасться.
Яценюк дав чітку оцінку й підготовці продажу української землі, нагадавши, що ми вже пережили приватизацію 1990-х років, унаслідок специфіки якої маємо сьогодні кланово-олігархічну державу з колосальним майновим розшаруванням.
Що з того, що сьогодні в закон запроваджують норму про те, що купувати землю зможуть лише громадяни України. Ось цей вузький прошарок олігархічних громадян за копійки, за допомогою підставних осіб і скупить усю землю в Україні, перетворивши мільйони селян на безправних наймитів. А потім, скупивши, ухвалять у Верховній Раді ще один закон, де землю вже можна буде продавати й іноземцям. І перепродадуть її з величезною користю для себе. Адже наша Верховна Рада може хвалити будь-який закон — сьогодні «за здравіє», а завтра — «за упокой». Хто їм завадить?
