Де взяти ефективних керівників?

Телеканали України продовжують обговорювати мляву АТО (антитерористичну операцію) в двох областях Донбасу. Спецпідрозділи Російської Федерації захопили щонайменше дев’ять населених пунктів регіону, зокрема практично контролюють Донецьк і Луганськ. Діють інтервенти за кримським сценарієм: 11 і 18 травня в два прийоми провели псевдореферендуми із заздалегідь відомим, визначеним у Москві результатом, а потім запросять вже регулярні російські війська «захистити вільний вибір населення». Турчинов, Яценюк, Пашинський, Аваков та інші демонструють повну байдужість, лише інколи заявляючи, що опитування на Донбасі нелегітимне. Ну то й що? Абсолютна нелегітимність не завадила Росії захопити Крим, а центральній владі України його здати. Тепер можна бігати по світових столицях і трясти підручником міжнародного права. Це все одно що трясти перед носом кримінального злочинця відповідним кодексом, замість того щоб просто показати йому заряджену рушницю. Один до одного все це робиться Кремлем і на сході України. Вийде, робитимуть по всій Україні. Так само, як і у випадку з Кримом, поводиться нині й влада в Києві, переважно мовчить або виступає не за темою. Мовчання ягнят? Здається, вони вперто не хочуть усвідомити, що те, що відбувається на сході, те, що сталося в Одесі, — це не місцевий конфлікт, не протистояння різних регіонів однієї країни — це війна, війна Кремля проти України, метою якої є знищення України як держави й нації.

«ПОВЕРТАЙТЕ ВТРАЧЕНЕ, АБО ЙДІТЬ ГЕТЬ!»

А на війні має бути як на війні, тобто ворога слід знищити, інакше він знищить нас. Пацифістські розсусолювання й стогнання на предмет того, що «ми мирний народ, ми не хочемо війни» — не врятують і не допоможуть. Усе це на Кремль і російський генштаб не діє — «Москва сльозам не вірить». І вже хоча б з цієї причини нинішній владі в Києві треба було б припинити скиглити й поводитися відповідно до сучасного воєнного стану. В українському народі зростає роздратування й обурення боязкістю, безвіллям і неефективністю нинішньої влади. Я не знаю, що там малює собі в своїй уяві Ю.В. Тимошенко, але поки що діяльність її найближчих соратників з «Батьківщини»  гарантує цій партії та її середовищу перетворення на політичний труп. Якщо після здачі Криму вони здадуть ще й Схід, то шансів капітулянти не матимуть жодних.  Їм доведеться назавжди й з ганьбою покинути суспільно-політичну сцену України. Люди Майдану цілком закономірно написали на бруківці перед Верховною Радою: «Повертайте втрачене, або йдіть геть!».

У програмі «Сьогодні про головне» на телеканалі ТВі нардеп Мірошниченко нарікав на те, що у наших військових, які беруть участь у АТО, зв’язані руки. Дійсно, АТО виглядає якось дивно: наші сили відбивають у терористів адміністративні будівлі в містах Донбасу, а потім звідти... йдуть. Обрадувані терористи повертаються. Нашим бійцям часто забороняють застосовувати зброю, зате противник робить це без будь-яких обмежень. Чи можна з такими командами й наказами, з такою абсурдною тактикою виграти війну? У студії, мабуть навіщось запрошений її господарем журналістом Єгором Чечериндою,  з’явився до болю знайомий регіональний «златоуст» нардеп-»дирижер» Чечетов, який, звісно, перебуває в миротворчому екстазі, не сумісному з АТО.

Мірошниченко закликав ліквідувати п’яту колону Кремля в Україні, яка за 23 роки, діючи абсолютно вільно, пролізла в усі пори державної влади. На жаль, це гірка правда. Замість національного керівництва Україна всі ці роки мала більш-менш реакційну постколоніальну адміністрацію, ментально проросійську, звиклу бачити в Москві «старшого товариша».

Наші силові структури виявилися слабкими й ненадійними, чого й слід було очікувати. У Криму органи СБУ й МВС швидко «лягли» під Росію.  Докорінного очищення потребує Міністерство оборони, Генштаб, командування видів ВС, оперативні командування й т.д. Звісно, є безліч питань до прокуратури й прикордонної служби.

Політик Йосип Вінський прямо звинуватив владу в саботажі АТО. Він риторично запитував, де українські державні прапори в Слов’янську, Краматорську й Горлівці? Чому офіційний Київ не перешкоджає належним чином сепаратистському референдуму на Донбасі? Щоправда, колишньому відомому діячеві Соціалістичної партії товаришеві Вінському слід було б пам’ятати, як він разом з товаришем О.Морозом й іншими роками виховував на Південному Сході ті проросійсько-радянські настрої, які сьогодні так сприяють тероризму й сепаратизму...

ПУТІН НЕ ЗУПИНИТЬСЯ САМ

Громадський діяч Олександр Данилюк переконаний у тому, що Путін не зупиниться сам. Зупинити його можуть лише українці, але їм заважає боязка й слабовільна влада. Дійсно, звідки в неї може взятися вміння діяти сміливо й рішуче в екстремальних умовах, якщо ніякого іншого досвіду, крім контролю за грошовими потоками й розподілу портфелів у її лідерів немає? О.Данилюк до місця пригадав про те, як на початку минулого століття «слинтяї з Центральної Ради провалили нашу першу національну революцію». У Донбасі РФ веде війну на знищення України, а київські керівні «тимошенківці» продовжують розповідати казки й байки про «діалоги», «круглі столи» й інші дивацтва свого політичного мислення явно не воєнного часу. А світ тримається на силі. Українці мають бути сильними, інакше ми втратимо державу.

Минуло вже більш як сімдесят діб після початку російської агресії. Це дуже багато для періоду війни й революції. Де ж результат роботи влади, яка має бути надактивною й діяти цілодобово? Де штаб оборони України, Ставка Верховного Головнокомандування? Країна не перейшла на військові рейки. Добросердя й неготовність... Чого ми досягнемо з такою владою? Арсеній Яценюк прискореними темпами ублажає прокремлівських терористів, здаючи українську мову (віддаючи 10-ту статтю в Конституції України на милість місцевої влади, а якою буде ця «милість», ми здогадуємося), унітарність держави. У цьому контексті слід розглядати й ліквідацію державних адміністрацій з переданням їхніх повноважень виконкомам місцевих рад. Наслідки цілком передбачувані, пригадаємо знову Крим... У воєнний час необхідна максимальна концентрація влади й відповідальності, а не передання її регіональним царькам, що не вирізняються лояльністю до України. Передання ж гуманітарної політики на місця зробить розпад України історично неминучим. Там, де немає єдиного гуманітарного простору, не може бути і єдиної країни. По суті справи, обіцяне Яценюком означає гуманітарну федералізацію, що обов’язково закінчиться й політичною.

Дай Боже, щоб за два тижні, що залишилися до виборів глави держави, нинішні вожді  не встигли завдати зовсім уже непоправної шкоди Україні.

СБУ ПОТРЕБУЄ ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ

СБУ потребує переформатування, але це не знімає питання про необхідність створення дійсно національної спецслужби без чекістського минулого, де служили б люди фанатично віддані Україні, бажано вже нового, нерадянського покоління. В одному з романів Ю.Щербака є й добра назва для такої структури — «Державна варта». І армія, що всі ці роки була осколком  радянської, теж має зазнати докорінного оновлення й очищення й існувати на фундаментально інших ідеологічних засадах, виховуватися не на радянських, а на національно-українських традиціях. Що ж до МВС, міліції, то тут усе прогнило повністю й безповоротно й вочевидь «грузинський варіант» реформування є єдино можливим.

У Савіка Шустера  говорили про події на Сході України, зокрема ведучий повідомив тривожну інформацію про те, що з території Росії до України вже проникли два великі озброєні найсучаснішою зброєю формування, які, мабуть, прориватимуться на Слов’янськ і Маріуполь. Невже нинішня влада й це проспить? І що, врешті-решт, відбувається з нашим східним кордоном, там величезна діра, через яку до нас може проникати хто завгодно й коли завгодно? Особливо приголомшила ситуація з присутнім у студії російськомовним донбасівським шахтарем, якого терористи піддавали тортурам й бузувірським катуванням за те, що він піднімав над адміністративною будівлею український прапор і мав на руці татуїровку з гаслом «Слава Україні! Героям Слава!» й зображенням тризуба і прапора ОУН. Кандидат у президенти, що дивно, України, пан Добкін розповідав, наскільки щасливі люди в Криму після російської анексії. Ну, Михайло Маркович тут явно видає приємне особисто йому за дійсне. Наскільки мені відомо, з щастям у Криму зараз не складається. Обіцяного раю не сталося, а зі свободою довелося попрощатися.

Нещодавно по телеканалах пройшов трагікомічний сюжет. У Севастополі на свій мітинг вийшли місцеві російські націоналісти. На них негайно накинулися московські менти, вимагаючи дозволу на акцію. Мітингувальники з подивом заявили, що в Україні вони ніколи жодних дозволів не просили. Російська поліція популярно пояснила, що тут, мовляв, вам не Україна, всім розійтися й більше трьох не збиратися. І тоді російські націоналісти Севастополя озвучили знаменну фразу: «Севастополь — город русский, но не российский!»  Тепер багато хто починає розуміти, що понад двадцять років прожили в бідній, але вільній країні. Після анексії багатства в Криму не побільшало, а свобода зникла...