Державна мудрість постфактум

На телеканалі «ICTV» у зв’язку з річницею трагічних подій показали документальний фільм «Дебальцеве» з коментарями Президента Порошенка та генерала Муженка. Фільм зроблено у стилі «дуже оптимістичної трагедії», мовляв, незважаючи на втрати, Дебальцеве було апофеозом державної мудрості й полководницького мистецтва. Війська наші нібито вправно були виведені з-під удару, Путін не здійснив своїх намірів, словом, усе добре. Проте складається враження, що Путін у Мінську елементарно обдурив нашого лідера: після того, як була досягнута угода про припинення вогню й Порошенко, вдягнений у військову форму без знаків відмінності, віддав наказ українським військам припинити бойові дії, саме в той момент ворог пішов в атаку. Що ж, спілкування з Путіним уже мало навчити наших начальників, що підступність, лицемірство й шахрайство сприймаються кремлівським диктатором як «високе мистецтво» військової хитрості. І всі бізнесючі договорняки з ним закінчуватимуться для довірливих партнерів таким же провальним і ганебним результатом. Тут важко на когось скаржитися, ніхто ж не примушує бути дурнем. Навіщо ж вірити Путіну, який уже багато разів демонстрував, що вірити йому не можна?

ПОДІЯ Й ІМІТАЦІЯ

Дебальцеве, втрачене нами, —це поразка, хоч би скільки намагалися видати її за перемогу. Хоча ситуація могла бути й іншою. Ворог діяв там досить авантюрно, мабуть, не чекаючи з нашого боку ніяких нестандартних кроків. Тому вони там оголили і Донецьк, і Луганськ, стягнувши всі сили під Дебальцеве, бо «батьку й учителю» потрібна була козирна карта в Мінську. Короткий потужний удар по Донецьку або Луганську міг приректи російське угруповання на катастрофу. Але для цього потрібні розумні, талановиті й рішучі полководці і такі ж люди на чолі держави.

Але у нас керують діячі зовсім іншого типу, робота яких змушує згадувати два слова: подія й імітація. Без справжньої антиолігархічної, антикорупційної революції нам цю війну не виграти. Відмова ж від рішучих дій знову приведе до влади зрадників і злодіїв, які рано чи пізно почнуть здавати Україну Путіну. Зовсім не потішив спектакль під назвою «відставка уряду». Скільки було криків і страшних клятв народних обранців, а все закінчилося черговим підкилимовим договорняком десь у тихому кабінеті. Ляшко, який почав рятувати Яценюка, включив механізм самоліквідації як полум’яного народного трибуна. Навіщо ж було розігрувати шоу з виходом з коаліції, щоб офіційно з неї не вийти, а тепер з помпою показати «повернення блудного сина»? Ці їхні ігри вже смертельно набридли. Сьогодні парламентаризм в Україні остаточно дискредитований: депутати брешуть, вивертаються, надувають щоки, виконуючи рішення, прийняті далеко за межами парламенту, справляючи враження жалюгідних маріонеток у руках олігархів і вищих бюрократів. Навіть війна не змінила їхню ментальність, примітивну, короткозору, позбавлену не лише здорового глузду, а й навіть простого інстинкту самозбереження (якщо вже їм наплювати на збереження країни).

У мене до Яценюка лише одне запитання. Рік тому він нам яскраво й барвисто розповідав, як побудує на сході України велику оборонну стіну, яку гордо називав «європейський вал». Ну, то де ж стіна? І де гроші, вельми солідні? Підозрюю, що стіни досі немає, а гроші, як у нас прийнято, розікрали. Хотілося б почути підкріплене фактами спростування. І чому ця проблематика абсолютно не цікавить народних депутатів? Коли, нарешті, у нас почнуть відповідати за зроблене й не зроблене?

ПОГАНИЙ СИМПТОМ

На «ICTV» уся остання «Свобода слова» була присвячена апології уряду. Представник «Народного фронту» Ігор Гудзь виголосив спіч, який вилився в один пристрасний крик: «Не чіпайте Сеню! Без нього загинемо!» Ну, поки гинемо з ним. Щоправда, намагаюся знайти переваги Президента на тлі прем’єра й, чесно кажучи, не знаходжу. Один з найпотужніших аргументів Гудзя зводився до того, що Яценюка підтримує Захід. Ну, якщо він тримається виключно на західній підтримці, то це поганий симптом. Наприкінці 80-х років ХХ століття Михайло Горбачов мав колосальну підтримку за кордоном, при повному відчуженні від нього в СРСР. Захід сходив з розуму від викликаного Горбачовим захвату, «Горбі, Горбі!» —захлиналися в екстазі його зарубіжні фанати, тамошні журналісти назвали психоз «Горбіманія». Ну, і чим закінчив Горбачов?

Так, Захід бачить, який хороший прем’єр Яценюк. Чудово. Але чому українці цього не бачать і не відчувають?

Потім до мікрофону в студії Андрія Куликова підійшов колишній затятий борець за російську мову в Одесі, а нині нардеп від блоку Петра Порошенка Олексій Гончаренко й у революційному пориві оголосив, що БПП голосуватиме за визнання діяльності кабінету Яценюка незадовільно. А коли, нарешті, проаналізують діяльність (і оцінять її) пана Порошенка, пана Шокіна, пана Муженка, пані Гонтаревої і т.д.?

Важко не погодитися з фразою Олексія Гончаренка: «Не можна керувати країною, не маючи довіри населення». Я тільки не здогадався, кого депутат від БПП мав на увазі... Яценюка? А він у нас один такий без довіри? Хотілося б, щоб Україна позбавилася зрадників і злодіїв при владі, цинічних безнесюків у високих кабінетах.

Присутній у студії Андрій Єрмолаєв закликав, щоб у нашій політиці всі об’єдналися з усіма. Цікаво, Захарченка й Плотницького колишній директор Інституту стратегічних досліджень теж має на увазі? На відміну від Єрмолаєва, Гончаренко дав чітку оцінку Опозиційного блоку: «п’ята колона Путіна, співробітники агресора». Що, проте, не заважає нинішній владі активно з ними взаємодіяти.

Прозвучала інформація, що лідерові Опоблоку Вадиму Рабиновичу заборонили виїжджати на територію Російської Федерації. Це дійсно акція Путіна проти Рабиновича чи Кремль створює шефові Опоблоку репутацію «героїчного борця» з російським імперіалізмом? Тим паче що в Україні сьогодні такий імідж у ціні, а кремлівські політтехнологи тонко відчувають кон’юнктуру. Але навіть якщо створять, є вельми серйозні підстави вважати, що Вадим Зінов’євич сам усе зіпсує як людина захоплена й натхненна. Не витримає душа поета. Можливим є феномен «Остапа понесло». Думка виникла на основі частого прослухування виступів пана Рабиновича на телеканалі «ICTV». Отже, в президенти України Кремль його навряд чи штовхатиме. Утім, чого тільки не буває під нашим казковим небом... Та з нашими інтригами, та й з нашими договорняками...

УСЕ ВИРІШИМО «ДОМОВЛЕНОСТЯМИ»

У Шустера в п’ятницю сталося чергове депутатське зборище, де головним експертом виступив Володимир Литвин. Ну, куди ж без нього. Ці промови Литвина за останні 20 років не змінилися. Та й самому Шустеру не завадило б відновити свій творчий арсенал.

З черговим революційним виступом з’явилася Юлія Тимошенко. Говорити добре, яскраво й пристрасно вона вміє. Але немає жодних гарантій, що, коли прийде до влади, вона робитиме те, що обіцяє.