Дмитро АНОПЧЕНКО: «Я не зможу бути другим Кисельовим»

На початку жовтня цього року керівник інформаційної служби телеканала «Інтер», ведучий «Подробиць тижня» Євген Кисельов залишив посаду. Підхопити програму в екстреному порядку викликали з Вашингтона власного кореспондента «Інтеру» в США Дмитра АНОПЧЕНКА. За два місяці роботи він природно увійшов у проект, хоча його формат частково змінився, зокрема з півторагодинного тижневика з авторським коментуванням ведучого програмі урізали час мовлення до 45 хвилин. «Плюс» такого рішення — «Подробиці тижня» стали динамічнішими.

Спостерігаючи за Дмитром упродовж двох місяців роботи в ролі ведучого, помічаємо його надмірне старання, прагнення органічно виглядати в кадрі. Цікава деталь: працюючи ведучим, Анопченко продовжує «мотатися» світом для підготовки авторських сюжетів. Відтак, як зізнався ведучий «Дню», «коли я щось прошу від кореспондентів — зробити динамічніше, цікавіше чи, зрештою, коротше, то я це кажу з розумінням ситуації, бо сам залишився в польовій журналістиці».

«Я понад п’ять років працював для «Інтеру» в США, — розповів Анопченко. — Після того як Євген Кисельов залишив програму, фактично за лічені дні до ефіру, мене викликали з Вашингтона і запропонували «підхопити» проект».

Наша зустріч відбулася в приміщенні «Подробиць тижня». Дмитро показав студію, звідки ведеться мовлення, та зізнався, що вона у них — своєрідний трансформер. Із різних частин однієї студії ведуться ранкові та обідні новини. Звідси ж з’являються у світ «Подробиці» та «Подробиці тижня».

— «Подробиці тижня» — один із лідерів підсумкових інформаційно-аналітичних програм українського ТБ. Певна заслуга в цьому Євгена Кисельова, який намагався зробити проект авторським. Дозвольте пряме запитання: чи важко «конкурувати» з Кисельовим, адже мимоволі чи цілком свідомо глядачі й медіа-експерти порівнюють вас?

— До певної міри психологічно було складно прийти у програму після Євгена Кисельова, а точніше — підхопити його програму. Тому відразу для себе визначив одну річ: шкода, але я не зможу бути другим Кисельовим. Навіть коли я намагався на перших ефірах дотримуватися його стилю у підводках, це виглядало неприродно. Коли ми говорили з керівництвом про те, що я вестиму програму, то визначилися: з мене нікого не ліпитимуть — дадуть бути самим собою. Відтак, з мене не почали робити надто серйозного ведучого, чи аналітичного, чи іронічного, чи, зрештою, європейського. У кадрі я такий, як у житті. З моїми власними недоліками й моїм власним досвідом. Ми з Євгеном Олексійовичем різні. І не тільки за масштабом чи ставленням до життя... Це — як у кіно: ми різні персонажі, й хоч як би намагався — не зіграєш чужу роль. Мені дуже цікавий Кисельов як особистість, як журналіст, він — метр, на НТВшних ефірах якого я виріс. Але, повторюю, я не зможу і не прагну бути таким самим, як він.

— Говорячи про концепцію програми, ви плануєте продовжувати напрацювання попереднього ведучого чи змінюватимете формат? Якими взагалі будуть «Подробиці тижня» в майбутньому?

— Мені б дуже хотілося принести у програму все те найкраще, що я бачив на американському ТБ. Американці, наприклад, Андерсон Купер, у прямому ефірі запитують у кореспондентів, які знімають  у гарячий точці, здавалося б,  прості речі: «Тобі страшно було? Що ти там їв? Де саме літають кулі?» І лише потім — про кількість жертв чи наслідки. Це показує людський бік ТБ. З іншого боку, будь-яка програма залежить від аудиторії. Українська аудиторія звикла до існуючого формату «Подробиць тижня» — як програми підсумкової, аналітичної, у дечому  неспішної та солідної. Тому його відразу змінювати не можна.

 «НАМАГАЮСЬ БУТИ ДИНАМІЧНІШИМ»

Важливо враховувати те, що Євген Олексійович вів програму півтори години — йому було цілком комфортно в цьому форматі, навіть іноді ще й часу не вистачало... У нас зараз — 45 хвилин. То ж я намагаюся бути більш динамічним. Утім, це мій життєвий ритм. Також хочу, щоб програма стала інтерактивнішою.

— У попередній програмі ви використали прийом американського ТБ — одночасно спілкувалися про європейські перспективи України з власкорами «Інтеру» у Вашингтоні, Вільнюсі та Москві...

— Так. Я у захваті від того, як американські ведучі спілкуються з п’ятьма-шістьма людьми одночасно. Ми теж будемо до цього прагнути. Можливо, дехто не готовий так працювати. Власкору чи гостю важко зрозуміти, що в нього не три-чотири  хвилини, а 30 секунд. І за цей час треба видати нову інформацію та ще й встигнути посперечатися з опонентами. Але мені спроба сподобалася. Ми маємо отримувати інформацію з перших рук! Давайте відверто: коли ЗМІ використовують інформацію з інформагентств, то вона двічі перекладена, ретрансльована. І навіть найбільш професійний журналіст іноземного інформагентства обирає для розповсюдження ті цитати, які йому видаються цікавими. Не раз помічав, коли після прес-брифінгів у Вашингтоні відповіді на важливі запитання про Україну просто не потрапляли у відео чи тексти великих закордонних інформагентств, бо не зацікавили журналіста. Хіба не класно, коли є можливість поговорити з Вільнюсом, Москвою та Вашингтоном он-лайн? Власкори до цього включення спілкувалися і з простими людьми, і з дипломатами, і з політиками. Вони здатні принести свіжий месидж, який ще ніде не був озвучений. Це можливість не лише підбити підсумки минулого тижня, а й уперше наживо повідомити деталі, які країна обговорюватиме вже на наступному.  Це моє розуміння того, куди треба рухатися програмі. Хочу, щоб ми у такий спосіб прогнозували чи навіть створювали інформаційну картину нового тижня.

— Як думаєте, постійна аудиторія «Інтеру» нормально сприйняла зміну ведучого?

— Скажу відверто — під час  зміни ведучого найстрашніша річ — так званий ефект першої покупки. На першому ефірі завжди є рейтинг. Глядачі уперше дивляться на нове для них обличчя й думають: «Чого від нього чекати?» Вони придивляються... Якщо хочете, дивляться на тебе більше, ніж слухають. Якщо не сподобаєшся, вони просто не дивитимуться наступні ефіри. Мовляв, як особистість він нам нецікавий. Відразу ймовірне падіння рейтингу. Потім ти можеш і не «винирнути», якщо до тебе не підтягнеться твій глядач. Я пережив цей етап. Зараз «Подробиці тижня» добре дивляться — до того ж ті, хто увімкнув програму о восьмій, не перемикають усі 45 хвилин, навіть якщо ми змінюємо тему, — ось що для мене важливо!

— Розкажіть про внутрішню кухню програми. Цікаво, скільки людей працює в редакції; за яким принципом обираєте теми та героїв для своїх сюжетів; як визначаєте пріоритетність подачі матеріалів до ефіру?

— Є дві концепції ведення тижневих інформаційно-аналітичних передач. За однієї — тижневик органічно поєднаний із новинами, тобто  немає окремих ньюзрумів, немає окремих редакторів, крім випускового. Звісно, у цьому є свої «плюси». Утім, ми вибрали іншу концепцію, яка більше розповсюджена на українському, та й на американському ТБ — наявність окремої редакції. У нас редакторська група складається з трьох людей, також маємо двох окремих продюсерів — на них усі домовленості, герої, включення, акредитації. Журналісти, які готують сюжети, теж здебільшого закріплені за «Подробицями тижня». Наприклад, Ольга Червакова прийшла до нас із СТБ і стала надбанням програми, своєрідним талісманом. Не знаю, в чому секрет, але ми помітили — коли випуск починається, сюжет Ольги завжди матиме хороший рейтинг.

«З ЄВРОМАЙДАНУ — ОБОВ’ЯЗКОВО ПРЯМИЙ ЕФІР!»

Щодо особливостей роботи. У нас є дві планірки — у вівторок та четвер. У вівторок намагаємося визначитися, про що приблизно говоритимемо в неділю. Якщо ця тема «дожила» до четверга, то розбираємо детально, як це подавати, куди хто поїде, з ким спілкуватиметься. Іноді верстка станом на вівторок не втрачає актуальності до неділі. Іноді — як це було минулого разу — програма робиться «з коліс». Минулого вівторка, до прикладу, ми планували сюжет про те, в кого Україна позичатиме гроші, щоб розрахуватися за кредитами, і  скільки хто з жителів країни буде винен, якщо суму зовнішнього боргу поділити на всіх українців. Ми планували також тему авіакатастроф та інші. Злетіло чотири сюжети тільки тому, що змінилося життя.

— Була топова тема Євромайдану.

— Так, ми знімали сюжет з неділі на неділю. Щось важливе відбулося на твоїх очах — непрофесійно про це не розповідати. Невиправдано робити це просто зі студії у сюжеті журналіста. Людина, яка робить такий сюжет, має бути на майдані. І обов’язково пряме включення. Адже навіть у момент мовлення там може змінитися ситуація. Ми хотіли зробити ефір живим.

— «Європейське питання» цими днями особливо актуальне для України. В одному з останніх випусків програми складність цієї ситуації ви порівняли з грою в пасьянс, де є карти влади, опозиції, крупних бізнесменів та європейців. Чому не знайшлося місця карті для народу?

— Якщо чесно, то коли б я розкладав цей пасьянс зараз, то картою для народу був би джокер. В українській колоді на 32 карти, звичайно, є джокер. І ця карта навіть більш важлива за інші.

— Своєрідними «революціонерами» майдану стали журналісти. Прямо з трибуни Віталій Портніков, Мустафа Найєм, Вікторія Сюмар, Сергій Рахманін та інші зверталися до мітингувальників зі своїми месиджами. Як оцінюєте таку громадянську активність колег?

— Мені важко говорити про українську журналістику. Я трохи випав із контексту українського життя через те, що п’ять останніх років працював у США. Думаю, що особиста позиція журналіста чи, тим паче, ведучого має простежуватися в його матеріалах. Наприклад, у топ-рейтингових програмах, які я дивився у США, журналістика практично не відмежована від особистої думки автора. Топовий ведучий, програму якого дивляться мільйони, якраз і цікавий тим, що подає інформацію зі своїм коментарем чи власним баченням. У нас же телекритики одразу звинуватять тебе в «пересмикуванні» фактів, відході від стандартів. Тобто, за великим рахунком, я прихильник того, щоб ведучий демонстрував свою позицію на екрані. Чи на сцені.

— За якими критеріями ви обираєте спікерів?

— Знаєте, зіштовхнувся із тим, що в Україні вибрати хорошого спікера, тим паче політичного, — важко. Для західного ТБ існує єдиний критерій — людина-ньюзмейкер, якщо вона здатна принести нову інформацію, нове бачення. Це може бути політик, громадський активіст чи просто свідок важливої події. Зізнаюся — вже в «Подробицях тижня» у мене був не дуже вдалий ефір з одним із вітчизняних політиків, який вперто не відповідав на конкретні запитання. А в перерві програми він відверто зізнався: мовляв, прийшов не до всіх глядачів, а конкретно до свого виборця. У цьому вся проблема. Наші політики йдуть на ТБ, щоб розповідати або про «злочинну владу», або про «попередників» та «опозицію, яка нічого не робить». У будь-якому разі це — політичні агітки, а не та інформація, яку хоче почути глядач. Тому я мрію, щоб і в нас було, як у США — коли люди приходять на ефір, щоб озвучити цілком конкретні речі, а не в чергове «засвітитися» на екрані.

 «ЗДОРОВА КОНКУРЕНЦІЯ — ЦЕ ПРЕКРАСНО»

— Більшість центральних каналів продукують підсумкові програми, зокрема рейтинги показують «ТСН. Тиждень» з Аллою Мазур (1+1), «События недели» з Андрієм Данилевичем (ТРК «Україна»), «Час. Підсумки тижня з Ларисою Губіною» (5-й канал).  Яку з програм вважаєте прямим конкурентом «Подробиць тижня»?

— Звичайно, ми вивчаємо контент, який подають інші підсумкові програми. Замислюємося, або — якщо хочете — навіть трішки заздримо, коли якусь тему колегам вдається подати яскравіше. У цьому плані нам, передусім, цікавий тижневик «Плюсів». За рейтингами вони з нами конкурують найбільше. Вони і виходять (а отже — повідомляють новини) раніше нас. До того ж їхня підсумкова програма ще триває, коли наша починається — це певною мірою забирає глядача. Як людина, яка давно відстежує рейтинги, скажу, що певний час у нас була абсолютно різною аудиторія. Або — або! Люди дивилися і любили або «плюси» — або «Інтер». Зараз ситуація трохи змінюється. Здорова конкуренція — це прекрасно. І сьогодні аудиторія, подивившись випуск новин на «1+1», частково переходить до нас. Глядачам цікава наша версія, наші аргументи, наші спікери. Я жартома проводжу аналогії, як у США громадянин після FOX news часто дивиться CNN. А в мене день закінчується тим, що я передивляюся свій випуск, потім обов’язково дивлюся, що було в Алли Мазур та переглядаю підсумкову програму Андрія Данилевича.

— До того як стати ведучим підсумкової програми, ви працювали власкором «Інтеру» в США. Чи легко було перекваліфіковуватися, адже за дуже короткий час ви фактично стали одним із головних облич каналу?

— До певної мірі важкувато. Не тому, що змінився статус. Змінився формат подачі матеріалу. Коли ти готуєш трихвилинний сюжет, то маєш тримати шалений темп. Іноді маєш влізти у хвилину, коли в тебе пряме включення з Вашингтона. А тут я приїхав на перший ефір і спершу був переконаний, що на цьому драйві потрібно протриматися всю програму. А це нереально! Навіть не тому, що фізично не зміг би. Просто глядач швидко втомиться від такого темпоритму. Перший виклик — пристосуватися до студійної подачі, й саме до подачі підсумкової програми. Другий — коли ти репортер, то маєш донести фактаж, не давати власних оцінок, не висловлювати власної думки. Я щасливий із того, що формат підсумкової програми якраз спонукає до протилежного. Чим більша особистість у кадрі, тим цікавіше для аудиторії. Готуючись до програми, я пишу стандартну підводку. Але в залежності від того, як піде ефір, що говоритимуть спікери, я дозволяю собі звертатися до глядача не за текстом заготовки. У нас ніби йде діалог. У цьому якраз і полягає другий виклик. Треба було перейти від сухого інформування до щирого спілкування з глядачами. І, запросивши людей на дружню розмову, разом прийти до якихось висновків.

 «НА УКРАЇНСЬКОМУ ТБ — НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ У ТЕРМІНАХ»

— Українська тележурналістика все частіше піддається принципу «інфотейнменту» — подання новин у максимально розважливій формі. Звідси — часто не лише спрощення акцентів, а й засилля чорнухи на ТБ. Невже це запит аудиторії на контент такого виду?

— Я був на стажуванні на багатьох закордонних каналах. У минулі роки провідні експерти світової телеіндустрії дійсно говорили, що інфотейнмент — це майбутнє ТБ, адже аудиторія втомилася від старих класичних новин. Зараз топ-менеджери того ж CNN говорять про те, що цей стиль подачі йде в минуле. Ми знову будемо розділені на чисті жанри — інформації та розваг. Щодо України, то я не думаю, що в нас взагалі був чистий інфотейнмент у тому розумінні, який заклали його творці. Скажу відверто: я не прихильник змішувати політику з пандами. З іншого боку занадто складні для сприймання сюжети потрібно розбавляти історією з прикладами. До речі, у нас був сюжет про відмову України від закупок російського газу — коли держава активно закачувала блакитне паливо у власні сховища. Це складна для розуміння тема. Лариса Задорожна зробила геніальний хід — вона поїхала в село, яке називається «Гроші». У більшості тамтешніх людей якраз немає великих грошей, але вони, як і країна, теж запасаються на зиму. Заповнюють свої сховища, щоб розраховувати на власні сили, щоб не залежати від сусіда, не брати в борг. Проста життєва аналогія миттєво допомогла зрозуміти сенс важкої для глядача економічної теми. Ви скажете, що це теж інфотейнмент. Можливо. Якщо втілювати цей стиль правильно — це виправдано. Інша справа, що на українському ТБ є певна невизначеність у термінах. Якщо колеги, прикриваючись цим терміном, показують на екранах рейтинговий кримінал, це їхній вибір. Але мені видається, що це недоречно.

— У вас прекрасна українська мова, але програму ведете російською. Чи є розуміння того, що головна підсумкова передача, яка виходить на одному з найбільш рейтингових українських каналів, доречніше була б україномовною?

— Коли пришов ведучим на програму «Подробиці тижня», я не обговорював цю тему. Так склалося, що тижневик виходить російською. Повірте, я б із легкістю міг провести її українською або англійською. В нас на «Інтері» більшість випусків новин україномовні — новини о 7.00, 7.30, 8.00, 8.30, 9.00, 12.00, 18.00. І лише «Подробиці» о 20.00 — російською. Тож щодо мови, рахуйте самі — упродовж дня сім випусків новин українською, і лише один — російською.

— Наостанок. На сайті телеканала «Інтер» зазначено, що свій перший сюжет ви зробили в шість років для дитячої програми. Розкажіть про старт у журналістиці. Як прийшли в професію?

— Я виріс в Одесі. Мені, дійсно, ще не було навіть шести років, коли запросили вести дитячу програму на місцевому ТБ. Зараз розумію: це неоціненний досвід. Коли вже у дорослому віці приходиш на ТБ, стаєш навпроти камери, то часто відчуваєш скутість, бо є відповідальність. А досвід старту в дитинстві дав мені легкість у кадрі. Адже коли починаєш працювати на ТБ дитиною, то це сприймається, як гра. Тоді я не думав про те, дивляться мене п’ять глядачів, у тому числі моя мама, чи 20 мільйонів. Мені просто було цікаво це робити. Зізнаюся, що зараз, коли було трохи важко психологічно повертатися у кадр після тривалої паузи, цей перший дитячий досвід допоміг налаштуватися на ефір.