Доля влади

Останнім часом досить посередній у минулому  телеканал «Бізнес» почав знаходити власне обличчя й нерідко в процесі перемикання програм змушує зацікавлено зупинитися на своєму контенті. Ось і нещодавно в студії «Бізнесу» зібралися експерти: Олексій Арестович, боєць батальйону «Донбас» Євген Шевченко та військовий аналітик, полковник запасу Олег Жданов, який прослужив вісім років у Генеральному штабі ВСУ. Обговорювали кадрову політику країни, яка багатьох приголомшує загадковістю й нез’ясованістю. Адже кожне кадрове призначення на такому рівні — це  месидж країні й світовій спільноті. Щоправда, поки подібні повідомлення можуть лише заплутати і аналітиків, і публіку. Говорили, зокрема, про призначення на посаду заступника глави СБУ генерала Малікова. Цей чиновник керував за часів Януковича УВС міста Севастополя й був там депутатом міської ради від Народної партії Литвина, як говорять мої земляки, служив Партії регіонів вірою й правдою і давав рекомендації місцевому начальству в період київського Майдану, як захищати місто від «бандерівців». Особисто мене кадрова політика Порошенка вже не дивує й не обурює, оскільки всі «пазли» складаються в досить чітку картину.

Деякі політологи вже стверджують, що Порошенко став неформальним лідером неформального руху Антимайдан у керівництві України, завдання якого — вбити осиковий кіл у могилу народної антиолігархічної революції й відновити систему Кучми — Януковича, але вже під керівництвом іншого загону олігархів під проводом Петра Порошенка. У цьому суть, а все інше — це вже наслідок. Обговорювали й спроби Путіна і його донбаських маріонеток нав’язати Україні на конституційному рівні «особливий статус» сепаратистських анклавів під російським управлінням. На жаль, Президент України сам загнав себе в кут, пообіцявши в Мінську подібне терористам. А Путін активно прагне прищепити цю «пухлину» до тіла нашої країни, щоб знищити її зсередини.

КОМУ ВІРИТИ?

Олексій Арестович зауважив, що коли Путіну вдасться «дотиснути» Порошенка, то ми через рік  можемо побачити Захарченка й Плотницького у Верховній Раді  в Києві. Порошенко говорить, що «особливого статусу» не буде, а заступник глави АП Ложкіна Ковальчук заявляє, що це необхідно за мінськими домовленостями. Кому в цьому випадку  вірити? Хто говорить правду, а хто — ні?

Сержант Національної гвардії Євген Шевченко з приводу можливої кар’єри Захарченка й Плотницького в Києві висловив думку українських фронтовиків: «Ми цих «сепарів» перестріляємо, щойно вони з’являться в столиці».

Як вважають експерти, бізнесові договорняки нинішньої влади з ворогами України можуть спровокувати соціальний вибух, який змете «високі договірні сторони»... Начальству дійсно не варто заграватися, те, що воно досі нічого не навчилося на прикладі Януковича, обіцяє поганий фінал. Нинішні проявляють таку ж зневагу до настроїв народу, як і Янукович, але той — через тупість, а ці — через нездорову зверхність і зарозумілість.

Провали у військовому керівництві Олег Жданов пояснив наслідками поголовної русифікації силових структур, що почалася за Кучми. Так, автор добре пам’ятає «полювання на відьом» у наших Збройних Силах, коли армію й флот очищали від офіцерів, запідозрених в «українському націоналізмі», а на керівні посади висували осіб, «зачарованих на схід», пам’ятаю, як деякі українські адмірали всіляко демонстрували в Севастополі російським військовим «гарячу дружбу й братерство». Багато хто вже проходить службу на Балтійському, Тихоокеанському, Північному флотах Російської Федерації... На Чорноморському флоті — ні, російська влада не довіряє зрадникам, адже вони, зрадивши Україну, можуть вчинити так і з Росією, тож краще відправити їх подалі. Чимало негідників зробило чудову кар’єру у Збройних силах України, а тих, хто стояв би за нашу країну до кінця, далекоглядно вигнали, «витиснули» на пенсію, заблокували кар’єрне зростання. Утім, батько й натхненник цієї політики  Леонід Кучма й сьогодні  «на коні», а нинішня влада на очах стає його шанобливими учнями...

СЛІПОТА ПУБЛІКИ І ЕКСПЕРТІВ

На каналі «1+1» у програмі ТСН послухав агітацію міністра закордонних справ Павла Клімкіна за вільні вибори на Донбасі. З позицій здорового глузду це звучить якось дивно, оскільки всупереч усім мінським обіцянкам усі бандити «ДНР» і «ЛНР» залишилися на місцях, вони нікуди не пішли й зброї не склали, російські війська як були на Донбасі, так і залишилися, кордон з Росією — як і раніше прохідний двір, де їздять танкові колони — і на тлі всього цього вибори?

Тоді Порошенку, Клімкіну й Ко краще одразу визнати Плотницького й Захарченка «народними президентами», а «ДНР» і «ЛНР» оголосити «особливою східною територією України». Як справедливо зазначив в ефірі ТРК «Чорноморська» журналіст Денис Казанський, від України були відторгнуті Донецька та Луганська області, отже, й повернуті мають бути Донецька та Луганська області, а не якісь «ДНР» і «ЛНР».

Яскравим віддзеркаленням сліпоти представників влади можна назвати й показаний багатьма телеканалами виступ шефа пропрезидентської фракції парламенту Юрія Луценка, який звинуватив ненависні власті добровольчі батальйони в наявності там людей, що мали судимість. Ну, по-перше, при нашій судовій системі судимості бувають різні. Пан Юрій Луценко теж має судимість, і Юлія Тимошенко має судимість. А по-друге, чому у квітні, травні, червні 2014 року, коли армія здавала сепаратистам бойову техніку, у людей, які врятували Україну своїми грудьми, ніхто про судимості не запитував? Може, тому, що влада тоді була в стані паралічу?

Поскаржився пан Луценко на міністрів Полторака, Квіташвілі й Авакова, мовляв, вони «Блок Петра Порошенка» не влаштовують. Але ж це висуванці Порошенка (Полторак повністю, а Квіташвілі й Аваков «на паях» з Яценюком)...

Усе це дуже нагадує недавні часи, коли Л. Кучма у свою президентську каденцію час від часу з’являвся, як «бог з машини», і з подивом заявляв: «Ні, ви подивіться, до чого вони тут країну довели!» Наче сам президент Кучма до доведення країни до невтішного стану не мав анінайменшого стосунку. Тепер його стопами пішли й нинішні лідери.

НАША ВЛАДА В ЦІЙ ВІЙНІ БОЇТЬСЯ... ПЕРЕМОГТИ

На каналі «112» у «Військовому щоденнику» своєю думкою про те, що відбувається у нас, поділився гість студії рабин з Ізраїлю Авраам Шмулевич. Рабин міркував як переконаний і послідовний  український  націоналіст. Як він вважає, щоб змусити Захід пригадати про Будапештський меморандум Україні слід блокувати або підірвати газопровід, що йде до Європи, і заявити про початок відновлення національного ракетно-ядерного потенціалу.

Генерал-лейтенант Романенко, присутній у студії, висловив занепокоєння, що в такому разі й сама Україна газу не отримає. Ну, якщо ми зведемо до мінімуму крадіжки та корупцію в газовій сфері, то абияк переб’ємося. Рабин сказав: «Якщо ви постійно озиратиметеся на вимоги Заходу, ви зазнаєте поразки. Тим паче що Захід фактично оголосив ембарго на постачання вам зброї. Ви повинні керуватися виключно інтересами України, її незалежності й цілісності». Авраам Шмулевич нагадав, що в момент свого виникнення уже в ХХ ст. Ізраїль був у такій же ситуації, як Україна. Але, як зазначив гость, «ми абсолютно не реагували на вимоги західних союзників, а жорстко діяли, захищаючи себе. Росія вестиме з Україною війну на виснаження, а ресурсів у Росії більше». І завершив свій виступ він так: «Росія не приховує, що вважає ваше існування незаконним, і зробить усе, щоб вас знищити». Дай Бог, щоб цей месидж дійшов до свідомості наших керівних носіїв ілюзій. Рабинів відвіку  вважали вчителями релігійної мудрості, але в даному випадку Авраам Шмулевич виступив як учитель політичної мудрості. До його слів слід поставитися з усією можливою серйозністю, тим паче що так само мислять і мільйони українських патріотів, але, на жаль, не ті, хто в Україні приймає рішення.

Є й інші корисні й чесні поради, скажімо, російського історика-емігранта Юрія Фельштинського: «Про серйозну допомогу Україні з боку вільного світу, перш за все країн НАТО, не можна говорити доти, доки Україна не оголосить однозначно про те, що Росія веде проти України воєнні дії; що воює Україна не з сепаратистами й не з терористами, а з Росією. Можна, звісно, обмовитися, що Україна воює не з Росією, а з режимом Путіна. Але під час війн така політкоректність зазвичай не працює. Україна зобов’язана вислати з країни всіх російських громадян, що не заявили відкрито про своє засудження агресії; Україна зобов’язана припинити проплачувати довоєнні борги; Україна зобов’язана накласти арешт на все доступне їй російське майно в компенсацію за анексію Криму (точніше, за привласнення Росією українського майна в Криму. — Авт.); Україна не може пропускати через свою територію російські літаки; через свої територіальні води — російські кораблі; і нарешті, Україна зобов’язана блокувати трансляцію всіх російських телеканалів, наскільки це можливо технічно.

Таким чином, Україна  зобов’язана розірвати дипломатичні відносини з Росією. Ось після цього можна буде обговорювати питання про санкції Заходу проти Росії. А якщо нам уже кілька тижнів показують двох російських полонених грушників (наче це єдині російські полонені), як можна вимагати від Заходу серйозної військової підтримки?» Важко не погодитися з паном Фельштинським. І речі він говорить абсолютно очевидні, але для нинішньої влади в Україні — загадкові. Інколи здається, що наша влада в цій війні найбільше боїться перемогти. Поразка лякає її набагато менше. Тут мені нещодавно розповіли дотепний анекдот : «Вбігає міністр оборони до Президента України з криком: «Армія нас зрадила! — Що таке, вони збунтувалися і йдуть на Київ? — Ні, гірше! Вони зайняли Донбас і Крим і йдуть на Москву!» Це було б дуже смішно, якби не було так сумно.