Досліджуючи медіа-айсберг

Випадок масової паніки, спричиненої в 1930-х роках трансляцією по CBS радіопостановки роману Герберта Уеллса «Війна світів» (за сюжетом якого Землю захоплюють марсіани), відомий, мабуть, багатьом. Проте в історії є й інші приклади подібних реакцій на медіа-повідомлення. Наприклад, у 1874 році один із репортерів газети New York Herald, стурбований недостатньо високим рівнем безпеки в зоосаді Сентрал-Парку, вигадав історію про те, що його мешканці опинилися на волі. Повідомлення рясніло моторошними подробицями: до двохсот покалічених, розтоптаних і травмованих людей, близько шістдесяти з них перебувають у важкому стані; дванадцять хижаків усе ще на волі тощо. Наприкінці тексту, щоправда, пояснювалося, що повідомлення — чистісінька вигадка, але деякі з читачів текст до кінця не дочитали та вийшли на вулиці зі зброєю в руках — щоб відстріляти втіклих хижаків...

Цей приклад наводиться у книжці американських вчених Дженнінгза Брайанта та Сюзан Томпсон «Основи впливу ЗМІ», російський переклад якої вийшов улітку цього року у видавничому домі «Вільямс» (Москва — Санкт- Петербург — Київ). В історичному огляді теми автори наводять і чимало інших маловідомих для більшості читачів фактів.

Узяти, наприклад, таку популярну тему, як «насильство та ЗМІ». Сьогодні проблеми взаємозв’язку інформації (насамперед телевізійної) й агресивності вивчають окремі вчені та науково-дослідні установи. До неї періодично повертаються представники законодавчої й виконавчої влади. Експерти розробляють рекомендації для відповідних державних органів (як це було зроблено, наприклад, за результатами роботи круглого столу «Агресивність на телеекрані: оцінка фахівців», організованого в квітні Українським центром політичного менеджменту). Бабусі на лавках не втомлюються обговорювати згубний вплив на молодь сучасних фільмів і програм. Проте, як пишуть Брайант і Томпсон, громадська заклопотаність негативним впливом сцен насильства та порнографії не є винятковим надбанням нашого часу. Виявляється, ще на початку XIX століття «в англійській журналістиці з’явилася нова течія, яку пізніше перейняли дешеві щоденні газети Нового світу. У британській пресі гумористичні репортажі про злодіїв, бешкетників, повій й інших ізгоїв суспільства набули широкої популярності серед читачів й отримували вельми безсторонню оцінку критиків. Поява в 1833 році в США нью-йоркського видання Sun, що спеціалізувалося на кримінальній хроніці, викликала таку саму суперечливу реакцію. З одного боку, нове видання завоювало численних відданих шанувальників. З іншого боку, акцент на скандалах, сексі та насильстві викликав критику і заклопотаність із приводу згубного впливу таких матеріалів на моральність читаючої публіки, коло якої безперервно розширялося». Пресу, що публікувала непристойні —за мірками того часу — матеріали, називали розбещувачкою моралі, а редакторів скандальних видань незадоволені читачі, траплялося, й били.

Утім, обгрунтовуючи важливість дослідження медіа-впливу, автори книжки зазначають, що вплив медіа-насильства, порнографії, а також реклами та новин — це «лише верхівка того величезного й загадкового айсберга, з яким можна порівняти цю сферу досліджень». Тому обсяг книжки значно ширший. Крім історії досліджень феномена медіа-впливу, а також ознайомлення з різними теоріями впливу інформації на людину та суспільство, в ній розповідається й про основні напрями досліджень. У тому числі такі, які недостатньо добре знайомі нашому читачу. Як, наприклад, вплив мас-медіа на здоров’я — починаючи від зв’язку телевізійної реклами та схильності до вживання алкоголю (а в одному з недавніх досліджень вчені встановили, наприклад, зв’язок реклами пива під час спортивних трансляцій зі зростанням його споживання серед молоді) та закінчуючи впливом сюжетів відеокліпів на сприйняття дошлюбних статевих відносин. Або характер зображення етнічних меншин на ТБ — від стадії невизнання до стадії поваги. Або вплив розважальних програм: не всі, мабуть, знають, що як засіб переконання в засобах масової інформації нерідко використовують... гумор, оскільки він знижує обережність глядача та підвищує прихильність до джерела повідомлення.

І тому книжка Брайанта і Томпсон стане непоганою підмогою для тих, хто бажає краще орієнтуватися в інформаційному хаосі — природному середовищі проживання сучасної людини.