Диктат Кремля і шантаж «регіоналів»

Складається враження, що влада України починає помалу поступатися зухвалим домаганням Кремля і прогинатися перед не менш зухвалим шантажем Партії регіонів, яка за спинами російського спецназу та сепаратистів, допомагаючи Москві, намагається розв’язати проблеми й свого політичного бізнесу.

Особливо розчулює словотворчість Яценюка й Турчинова  на предмет того, що місцева влада тепер зможе (абсолютно ігноруючи 10-ту статтю Конституції!) надавати офіційного статусу будь-яким мовам. Але поняття офіційна мова й державна мова — це синоніми. Таким чином, у окремих регіонах з’являться інші державні мови, а українська де-факто буде позбавлена такого статусу. І якщо офіційною в Луганській, наприклад, області стане російська, то всі носії української мови фактично будуть поставлені поза законом. Це початок деукраїнізації України, що призведе в недалекому майбутньому до катастрофи, а зовсім не до порятунку країни. Нинішня влада, здавши Крим, створює в Україні ще кілька «кримів».

Адже в Криму не було жодної скільки-небудь помітної українізації, процвітало тотальне панування російської мови, там була децентралізація й автономія. Усе це істотно полегшило Кремлю відрив півострова від України й приєднання до РФ. Остаточна зачистка Південного Сходу країни від української мови, історії та культури не оздоровить ситуацію, а поділить Україну на дві різні етнополітичні общини, на «Сербію» й «Хорватію». Те, що роблять Яценюк, Турчинов і благословляє Тимошенко, яка стоїть за ними, — не порятунок від розколу, а штучне створення для нього фундаментальних умов, потужної етнокультурної бази. Як казав своєму патрону шеф таємної служби Бонапарта Жозеф Фуше: «Це гірше, ніж злочин, це помилка».

НЕ ВИСТАЧАЄ СТІЙКОСТІ

Владі бракує стійкості й мужності в дійсно трагічних обставинах. Краще б вони замість капітулянтських кроків сформували три-чотири нові мотострілкові бригади. Користі було б більше...

А поки на Шустер-LIVE Сергій Соболєв, нардеп від «Батьківщини» виправдовується, мовляв, у нас погана СБУ, погана міліція... Але у вас було 50 днів. В умовах війни це немало. У країні є десятки тисяч людей з військовим досвідом, які хочуть захищати країну. Де організаційні зусилля влади? А поки терористи захоплюють одну адміністративну будівлю за іншою, курсують від одного міста Донбасу до іншого. Більшість озброєних сепаратистів — це місцеві кримінальні злочинці.

Так було й у Криму, де банди «Сейлем» і «Башмаки» та подібні до них перетворилися на «самооборону», що ще раз показує — якщо не знищувати організовану злочинність, вона може перетворитися на військово-політичну силу, що діє проти держави на користь інших країн.

Соболєв критикував Майдан за його критичне ставлення до нинішньої влади. А як він має ставитися до тих, хто здав Крим, здає Схід, а завтра, можливо, почне здавати Київ... Адже народ не зможе нікуди відлетіти чартерним рейсом, а перспектива жити під російською окупацією його не приваблює. Соболєв був дуже непереконливим, адже не можна постійно капітулювати. Ось чому люди починають самостійно озброюватися, створювати бойові загони для захисту України, вже абсолютно не сподіваючись на владу. Кажучи про події на Сході, слід зауважити, що жодної несподіваності, як у Криму, там не було. Усе було цілком очевидним і передбачуваним.

Савік Шустер повідав, що в Луганську мають місце переслідування журналістів, багато хто вже боїться навіть давати повідомлення. І на цьому тлі безконечні заклики до діалогу з російськими агресорами й сепаратистами. Але груба сила долається лише грубою силою, а не переговорами. Правий був Маркс: «Зброя критики, звісно, не може замінити критику зброєю. Матеріальна сила може бути подолана лише матеріальною ж силою».

Поки не буде захищена країна, поки не буде переможена збройна агресія, все інше не вийде. Нас лякають введенням російських військ, але вони вже вторглися на територію Харківської, Донецької й Луганської областей. А куди вони, окрилені майже повною відсутністю опору, підуть далі? А тероризує ж весь цей величезний регіон російський «летючий загін», кілька сотень спецназівців Головного розвідувального управління Генштабу ВС РФ. Вони переміщаються Сходом нашої країни й захоплюють владу в містах. Чому цей загін може так безперешкодно діяти? Чому він досі не нейтралізований?

ПУТІН НЕ ЗУПИНИТЬСЯ

Усе те, що відбувається, до болю нагадує події початку 1918 року. Тоді Україна мала війська, «Вільне козацтво» й молодь, що палала патріотичним духом. Проти них була ще вельми на той момент імпровізована Червона армія, зібрана поспішно з люмпенів фабричних селищ і п’яних матросів. Був реальний шанс перемогти, якби вдалося організувати українські сили. Але Центральна Рада виявилася безпорадною й деморалізованою. Тоді Україну врятували кайзерівські німці... Сьогодні ситуація складніша, армія РФ давно й старанно готувалася до агресії проти нас, під акомпанемент тріскучої пропаганди про «братні народи».

Турчинову, Яценюку, Авакову слід придушити в собі дух капітулянтства. Їм слід зрозуміти, що Путін не зупиниться, ні Кримом, ні Сходом його не задовольниш. Досить ілюзій! Йде війна, а керівництво вдає, що нічого не відбувається. Справедливо казав Вінстон Черчилль, що: «Відповідальність — це та ціна, яку ми платимо за владу». Владу наші вожді люблять, а від відповідальності тікають, мов біс від ладану.

У нас чомусь роблять «священну корову» з президентських виборів: вибори за будь-яку ціну! А якщо (що цілком реально!) в розпал виборчої кампанії почнеться великомасштабна російська агресія? Що робитиме влада, повністю зайнята виборами? І що краще: держава без президента чи президент без держави? А обирати його лише для того, щоб він потім формував керівництво у вигнанні де-небудь у Кракові або Женеві... Головне сьогодні — захистити країну від агресорів. Буде країна — оберемо й президента, зараз чи пізніше. Не буде країни — навіщо нам тоді президент? Може, необхідно вводити військовий стан, встановлювати комендантську годину, здійснювати патрулювання й перевірку документів? Відбиття агресії первинне, все інше — вторинне. До речі, як розповідали багато моїх знайомих, у Києві з’явилося чимало людей, що розмовляють російською з невластивою Україні вимовою й плутаються в київській топографії. Чи не стануть вони раптом (!) «зеленими чоловічками» і чи не спробують у час «ч» стрімкими ударами захопити в столиці керівні органи, щоб паралізувати керування Україною? І чи робиться щось з нашого боку, щоб не допустити подібного розвитку подій?

«ДОНБАС ПОВАЖАЄ СИЛУ»

У Шустера говорили й про те, що проукраїнські сили на Сході майже повністю позбавлені підтримки центру. Говорили й про те, що без силових дій Україна не має шансів зберегтися як держава, й міжнародне співтовариство нічого не робитиме без активної боротьби самої України.

Нардеп Кириленко виклав свою версію: Верховна Рада прийняла всі необхідні рішення для силових структур. Сьогодні з «коліс» формується нова українська армія. Основна маса населення Сходу не підтримує сепаратистів, а займає вичікувальну позицію. Чому? А тому, що не бачить підтримки з боку влади в Києві, слабкої й нерішучої. Дійсно, важко пред’являти претензії українським патріотам на Сході й штовхати їх на озброєних до зубів спецназівців Росії й місцевих бандитів. На Сході нині здійснюється систематичний терор проти прибічників України. І хоча таких як мінімум половина, невеликий озброєний загін добре навчених і організованих людей здатен за відсутності опору поставити на коліна велике місто. На місцеву владу в цьому регіоні розраховувати не можна, вона давно узурпована, корумпована й діє на користь 20—30% проросійськи налаштованих осіб. Там меншість стабільно вирішує за більшість. У тому ж Донецьку за соціологічними даними дві третини населення проти сепаратизму, але вирішують не вони, а невеликі, компактні, озброєні групи, керовані з-за меж України.

Одеський обласний депутат Гончаренко також визнав, що без силової політики на Сході нічого не буде. Як він висловився, «Донбас поважає силу».

Шустер висловився в тому сенсі, що багато хто підозрює, що це така стратегія: здати Донбас. Кириленко наявність такої стратегії заперечував... Ну, після Криму й дійсно не дуже зрозумілих дій на Сході таких підозр буде багато.

Нардеп Катеринчук намагався розвіяти міф про Донбас, що «годує» всю Україну. Слушна думка, але руйнувати міф треба було раніше. Правий Катеринчук, коли говорить правду про те, що всі державні шахти на Донбасі нерентабельні. І існують вони за рахунок колосальних дотацій, що збираються з усієї України. До речі, окрім західного, українського Донбасу, є ще східний — російський. Так от, там, у Ростовській області РФ, усі шахти вже давно закрили, не бажаючи обтяжувати російський бюджет. Але про це треба було розповідати жителям Донбасу роками. Пізно спохопилися...

У одному з останніх ефірів у студії Шустера з’явилися Нестор Шуфрич і екс-перший заступник Генпрокурора Пшонки Ренат Кузьмін. Смаки Савіка рідко піддаються раціональному поясненню...

Шустер пообіцяв серію прямих ефірів зі Сходу України. Боюся, як би вони не стали сеансами сепаратистської пропаганди. Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко єхидно порадив Савіку запросити в ефір і російський спецназ...

Шустер, граючись у псевдодемократію й псевдосвободу слова, надає трибуну людям, які у воєнний час діють не на користь України.