«ДИТЯЧА ЛIНIЯ» для дорослих дядь
Протягом п’ятнадцяти хвилин недільна «Дитяча лінія» Першого Національного телеканалу вела мову про права дитини, інформувала про різні способи привітань, акцентувала увагу на відповідності форми цих привітань конкретній ситуації. Теми розкривалися нецікаво і втомлювали своєю повчальністю. Ведучі надто скуто спілкувалися одне з одним, а дівчинка, яка брала інтерв’ю у депутата, з таким пафосом ставила запитання і зверталася до телеглядачів, немов не з людиною розмовляла, а принаймні вітала зі сцени відкриття з’їзду.
Окрема розмова про депутата. Він довго і багато говорив про те, який він хороший дядько, як піклується про дітей та виділяє для них гроші на оздоровлення, про те, що він як юрист стоїть на захисті дитячих прав. Микола Грабар висловлювався довжелезними синтаксичними конструкціями, вживав незрозумілі дітям терміни. Яка ж користь юним телеглядачам від такого виступу? Ні рекомендацій фахівця зі складних ситуацій, у яких опиняються сьогодні підлітки, ні застережень, щоб у них не потрапити, ні вміння говорити зрозумілою для дітей мовою. Невже наші діти не заслуговують того, щоб передачі для них робили по-людськи, враховуючи специфіку й інтереси цієї категорії телеглядачів? Тим більше, що епіграфом до телепрограми були рядки із Конвенції про права дитини. До речі, далi повідомлень, що у школах вивчають права дітей, що за розбиті вікна згідно із законом платять батьки і що вчитель порушує права учнів, затримуючи їх на уроці за рахунок перерви, обговорення заявленої теми не пішло. Репліка на захист учителя, якому заважали провести урок ті ж учні, як досить типова проблема, яку варто було б обговорити, залишилася нерозглянутою.
Приємно вибивався з контексту передачі тільки фрагмент про історію створення пергаменту. Це було цікаво дивитися і ніщо не дратувало.
Сама ж ідея «Дитячої лінії» дуже актуальна і цікава, оскільки передбачає зворотний зв’язок із телеглядачами та можливість обговорення безлічі тем, які хвилюють школярів. Буде шкода, якщо цікавість задуму не реалізується через формальний підхід до його втілення.
