Диво зовсім поруч... За вікном

Напередодні Нового року неможливо не помріяти і не згадати дитячої віри в Діда Мороза і захват від передчуття дива. Мої взаємини з Дідом Морозом складалися зовсім не так, як у більшості дітей... Я в нього не вірила. Усі рідні намагалися вселити в мене цю віру, але я не вірила «на слово», я вимагала доказів.

І от одного передноворічного вечора моя мама із загадковим виглядом попросила мене виглянути у вікно, мовляв, із двору лунають дивні звуки... І я, абсолютно нічого не підозрюючи, притулилася лобом до холодної шибки. На дворі було тихо і світло, не відбувалося геть нічого. Я вже хотіла відійти від вікна, коли побачила його — Діда Мороза. Він ішов стежинкою повз наш дім із повним мішком за плечима. Просто йшов повз і все. Але я повірила!

І ця віра жива в мені й досі. Звісно, вона трансформувалася з часом. Вона стала вірою не лише в Діда Мороза, а в дива за вікном... А також вірою у вигадливість материнської любові. Адже згодом, через багато років, мама зізналася, що то був не Дід Мороз, а її знайомий, який просто допоміг їй вселити в мене віру в те, що диво — зовсім поруч.