Джерело iнфекцiї — телевiзор
Чи можна уявити, щоб на якомусь нормальному ТБ нормальної країни не проанонсували б масштабно, масовано Подію — появу в ефірі національної легенди, котра багато років, уже майже десятиріччя не допускала до себе журналістів? Та ні, звісно, уявити не можна. А побачити наочно — можна, у нас. Я пропустила минулої неділі в ефірі УТ-1 передачу «Розслабтеся, ви в ефірі...» (ТРК «Гравіс» на замовлення НТКУ) . І лише наступного дня, почувши, що героєм програми був цього разу не черговий наш чиновник або бізнесмен, а сама... Ліна Костенко, я зателефонувала автору й ведучому Павлу Богдану, попросивши касету. Гадаю, не одна я, а й багато які телеглядачі не знали, що у той денний час неділі (не прайм-тайм, звичайно ж) треба обов'язково вімкнути УТ-1. Хоч у мене вдома практично не вимикаються три телевізори, й 8-річна дочка напам'ять знає тексти реклам усіх прокладок і шампунів, анонсів усіх бойовиків і хіт-парадів. А ще, до речі, я користуюся програмою телепередач, в якій, природно, про Ліну Костенко також не було жодного слова.
Не знаю, як для кого, а для мене це — лакмус справжнього ставлення наших чиновників від ТБ до своєї країни, народу, нації, особистостей, які її визначають і представляють усьому світу й за всіх часів. Ми вже пересвідчилися в тому, що не так уже й багато часу в наш вік треба, щоб ось ті най-най ставали «дрібними політичними діячами» доби... Ну, Ліни Костенко, напевно. Але ви пам'ятаєте потужність анонсування всіх нетлінок про Леоніда Даниловича на УТ-1? Усіх цих зустрічей біля каміна або з красивою дівчиною Оксаною Марченко, про які через десяток років і не пригадає ніхто, й соромно буде пригадувати?..
Ліну Костенко автори «Розслабтеся, ви в ефірі» знімали в зоні обов'язкового відселення, в Овруцькому й Іванківському районах Житомирської області. З 91-го року Ліна Василівна їздить — спочатку до 30-кілометрової зони Чорнобиля, тепер — сюди, з історико-культурною експедицією. Як сказала Ліна Костенко, всі разом вони, члени експедиції, намагаються відновити Україну — хоча б віртуальну. Щоб і ми, і нащадки могли знати, якою вона була. Й знати про ту деградацію, через яку люди, що її населяють, змушені були пройти...
Передачу (режисер — Василь Рибальченко) дуже тонко, з точною камерною інтонацією, виткано з коротких інтерв'ю з Ліною Костенко та її колег-друзів, з репортажної зйомки посиденьок колег після важкого дня пошуків «свiдоцтв епохи», з читання віршів великої поетеси за кадром. А в кадрі в цей час ми бачимо ту саму Україну, ще не віртуальну, але вже мертву, ту зону, в якій руйнуються хатини, що залишилися без господарів, нікчемно розкидано речі, які, насправді, є уламками пам'яті, що зберігають у собі дотики, спогади багатьох поколінь, що пішли в цю землю або покинули її не за своєї волі. «І поки там, у Києві, співають «Ще не вмерла Україна», — розповідає Ліна Костенко, — я прийшла туди, де вона вже вмерла... І тепер я кожне село на Україні, кожне місто бачу, як у перспективі — не доведи, Господи, отаке-от, як тут, мертве. Та я думаю, що якщо ми будемо працювати, якщо усвідомимо, що тут сталося, то, може, ми якось перепиним... розповзання цієї гангрени по Україні, тому що інакше й Україна буде звужуватись і звужуватись, з усіх боків».
Цей образ, що виник зі слів Ліни Костенко, — гангрени зональної інфекції, розповзання якої по Україні нам усім необхідно зупинити, — він, по-моєму, був найприголомшуючим у передачі. Тому що об'ємний і точний — у всіх сенсах, не тільки фізичному або політичному, але й, напевно, в головному значенні — екологічного здоров'я наших душ і інтелекту.
А про те, що загроза інфікування — реальна й відчутна, невпинно нагадує нам те саме рідне ТБ. Чесно кажучи, написати про професіоналізм у лапках проведення передачі «Доброї ночі, Україно» (УТ-1) Людмилою Травниковою підмивало давно, ще на зорі цього проекту від «Ери». Але тоді подумалося, що, можливо, хронічна нездатність зв'язати два слова й відсутність мінімальної роботи думки — це від малості телевізійного досвіду. Однак метаморфози, що сталися з Людмилою за ті півроку, що минули, з розряду тих, які, як на мене, типові для нашого ТБ. Хвороба «любові себе в телевізорі» зустрічається й серед професійних журналістів. Однак коли ця хвороба опановує тими, кому, м'яко кажучи, ще рости й рости, — це вже з розряду суперінфекції, котра зараз буквально косить ряди наших молодих телеведучих.
Щонайпершим симптомом цієї хвороби є, вибачте, хамство. М'яко кажучи, пієтету нині Людмила не відчуває ні перед ким. «Як називають тих, хто вчиться на власних помилках? Тільки дурні...», — може сказати ведуча Леоніду Черновицькому, який визнав за собою цю слабкість. Або, наприклад, Людмила Травникова може зробити нашого найвідомішого мультиплікатора Наталю Чернишову всього лише приманкою для бажаючих отримати від «Ери» два квиточки на концерт поп-зірки, й так нав'язливо, що боляче було дивитися, як подібну неповагу до себе й до своєї справи гостя студії витримувала.
Але понад усе добиває хамство не таке пряме, примітивне, а опосередковане. Як ще можна назвати те, що ведуча вважає звичайною річчю приходити на ефір абсолютно непідготовленою й командувати, скажімо, тій самій пані Чернишовій: так, швиденько, розкажіть самі, в яких конкурсах і фестивалях ви брали участь, і так далі, в тому самому дусі, абсолютно з усіма героями програми?
Ну і, нарешті, ще один симптом, не менш гнітючий, — це прагнення «опустити» будь-якого співрозмовника до такої собі милої, навіть не салонної, бесіди як би «між нами, дівчинками, кажучи...». Наскільки до іншої за рівнем, за темами розмови була готова ще одна гостя студії «Ери» скрипалька Асія Ахат, ніж обговорення того, як вона береже свої руки від домашнього господарства. І це розуміли телеглядачі, які телефонували до студії й ставили глибокі запитання скрипальці. Зате треба було бачити, як пожвавішала Людмила Травникова, з'ясувавши-таки, що Асії допомагає домробітниця. «Класно. Якщо ви не любите займатися господарством — починайте грати на скрипці. І все, ніяких проблем!» — захоплено вигукнула ведуча.
Подібне не лише регулярно, тиждень у тиждень, з'являється в ефірі «УТ-1», але й, судячи з усього, вітається керівництвом. Бо в Людмили Травникової є вже немало послідовників на цьому каналі — той же Дмитро Крижановський («Студія-5» і «Студія-5М») , який так само насилу ліпить одну фразу. Але подивіться на це кривляння «зірки», на цю неможливість від себе, любимого, відвести очі!.. Скажу чесно — нудить. І якщо відразу мимоволі з тугою думаєш про рівень тих телечиновників, які таке допускають і підтримують у ефірі, то потім міркуєш, що ніби для тебе, глядача, це справа десята. Набагато більш хвилююче те, а які ж вони цілі за цього переслідують, що ж вони хочуть зробити з нами, яку «гуманітарну» місію вони несуть у маси «піпла, який хаває»? Щоб довести його, народ, уже до рівня рослин, чи що?
Якi прiоритети у нашого державного, бюджетного ТБ? На УТ-1 немає професійної, якісної дитячої програми — зате є «Еродром». Немає жодного гострого соціального проекту, або, скажiмо так, мелодраматичного соціального проекту, на кшталт «Усмішки долі» на «1+1», що пішла в небуття — але не внаслідок непродуктивності ідеї, — або російських «Стара квартира» (РТР), «Шукаю тебе» (ГРТ). Зате з'являються все нові й нові — але однаково низького рівня — «Алло-лото», «Телефортуна» тощо. Немає популярно-пізнавальних програм. Єдину якісну публіцистичну програму — «Остання адреса» — перекинули з прайм-тайму УТ-1 на денний час УТ-2. Можна ще багато наводити прикладів. І, звісно, той факт, що державний канал уже давно перейшов на комерційні рейки, можна пояснювати хронічним та істотним недофінансуванням Національної телекомпанії з бюджету. Мовляв, їм треба заробляти гроші. Але гроші можна й треба заробляти також по- різному, як свідчить, до речі, практика не лише того ж ГРТ, але й наших комерційних каналів, приміром, «1+1». І, скажімо, навряд чи особливою різницею в фінансуванні можна було пояснити істотну різницю в творчих підходах до інформації й аналітики між двома також комерційними проектами — «7 днів» (УТ-1) і «Вікна-тижневик» на СТБ, що недавно спочили в бозі. А, значить, і в неполітичному ТБ усе може відбуватися аж ніяк не з причини просто розхлябаності, а внаслідок замовлення саме на таке ТБ, для такого, цілком певного, його впливу на масову свідомість, особливо мiзки молодих.
До речі, про вміння нашого ТБ із мухи зробити слона, й «не помітити» головного — знову, після висвітлення питання про місце інавгурації, продемонстрували й сюжети недільних інформаційно-аналітичних програм із прем'єріади. Всі канали активно смакували подробиці підкилимової боротьби: та фракція заявила те- то, такий-то депутат сказав це... Явно не обійшлося без набираючої силу інформаційної «бійки» кланів. Здавалося б, якщо про Валерія Пустовойтенка як про свою кандидатуру заявив Л.Кучма, то кому ж, як не пропрезидентським каналам, підтримати щойно обраного главу держави? Але нічого подібного. Особливе «вільнодумство» виявив «Інтер» («Подробиці тижня»). Солодкі пісні про «Злагоду» давно змінилися тут натяком: пора й честь знати. Все це в поєднанні з неодноразово повторюваним планом великого залу Кабінету Міністрів із вільним кріслом прем'єра було гідне кращих радянських єзуїтських традицій. Дещо глибше й менш заангажовано підійшов до теми
СТБ, де в недільних «Вікнах-бізнес» намагалися проаналізувати, що дасть Кабміну кожна з кандидатур на посаду прем'єра, чим може закінчитися прем'єріада. Але, на жаль, на жодному каналі й не подумали поставити запитання: а що, власне, слід чекати народу, країні від приходу на посаду того чи іншого прем'єра? Що чекає на нас у разі «взяття» посади Пустовойтенком або Деркачем, або Кінахом, або Медведчуком?.. І справа ж не в тому, що тих, хто натискає на кнопочки на нашому ТБ, це зовсім не хвилює. Хвилює, та ще й як, нехай і зі специфічної точки зору власних інтересів, приміром, до тих же обленерго. Он як «Інтер» стурбований долею громадян, які страждають через відключення електрики. Їх, «господарів життя й ТБ», саме дуже непокоять реальні наслідки того чи іншого прем'єрства. Але розбиратися з цим вони хочуть виключно між собою, без якогось цікавого («а що це ви тут робите?») дядьки Василя- слюсаря. Тому Василеві — футбол, куди можна напхати ще й «потрібної» реклами, бабі його — «Бути жінкою» в прайм-таймі, а дітям — «Студію-5» із ведучими, котрi косять під повних ідіотів. І — цить, УТ-1 — єдиний канал, доступний практично всім жителям країни. Тож — вимикайте мiзки, дорогі співгромадяни. Вони вам уже давно не потрібні. І чи є на нашому держТБ той, хто захоче сказати протилежне? Я вже не кажу про те, щоб зробити.
