Ефірний секонд-хенд

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, професор кафедри телережисури Національного державного університету ім. І. Карпенка-Карого:

— Є такий вислів: радіо — чудовий винахід. Один поворот регулятора — і нічого не чути. А люди вважають, що телевізор — прекрасний винахід. Один поворот регулятора — і нічого не видно. У всіх у нас є претензії до сучасного телеекрана, який перетворився на великого маніпулятора і порнографа. Сучасний світ потонув у тисячах проблем. Але сучасний телеекран не вміє осмислювати ці проблеми. Він лише намагається застити або закрити ці проблеми екраном у старовинному значенні цього слова (це особливий устрій, який закривав вогонь у каміні). А ще існує таке поняття як масовий інстинкт. Якимись своїми ділянками глядач відчуває, що його обдурюють і вимикає телевізор. Я, до речі, як телевізійний персонаж, цілком солідарний з такою поведінкою. І особисто мені нічого з того, що ллється з екрана телевізора, не подобається. І я говорю це рішуче. Але оскільки я працюю на факультеті кіно і телебачення, то, на превеликий жаль, змушений дивитися телевізор. Хоча дивитися там немає чого. Будь-яка програма на нашому телебаченні — це своєрідна містифікація. Ну що ж там можна побачити? Фізіономії російських кінозірок, Андрія Данилка або ще щось подібне? Це, гадаю, вже поза полемікою. Які програми можна подивитися? Хіба що якісь так звані культурологічні, але фантомні програми. А тим більше — оцей нескінченний кіч, якого так багато і який все частіше прикидається якимось осмисленням світу. Скажімо, ті ж нескінченні голлівудські бойовики, які засвідчують дурість сучасної цивілізації. Нічого мені не хочеться дивитися. Але іншого виходу немає. Якщо за вікном відбувається щось неприємне, наприклад, якийсь шум абощо, то хоч-не- хоч дивишся у вікно. Так само я дивлюся і телевізор.

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, режисер:

— Мені здається, ми все рідше дивимося телевізор через те, що телебачення стає більш безглуздим. Сьогодні воно розраховане на найнижчий інтелектуальний рівень. Тобто йде гра на зниження ролі інтелектуального діалогу. Але ж не всі люди такі дурні! Тому сьогодні їм просто нецікаво дивитися телевізор. Я дивлюся телевізор дуже рідко. Дивлюся тільки новини й вибірково — цікаві фільми. Важко навіть сказати, що саме дозволило б телебаченню привернути увагу аудиторії. Можливо, культура.

Василь ШКЛЯР, письменник:

— Я не дивлюся телевізор регулярно, тому що він мені абсолютно чужий. По-перше, він поглинає багато часу, якого мені хронічно бракує. По- друге, я дуже рідко натрапляю на передачу, яка б мене глибоко зацікавила. Ми практично не маємо свого національного телепростору. Те, що у нас є, — це якесь хаотичне нагромадження ефірного секонд-хенду. Найбільша тут вада — вторинність. Навіть цікаві свого часу канали останнім часом регресували з огляду на культурну гігієну. Принаймні, українському письменнику дивитися засмічений чужою маскультурою телевізор так само шкідливо, як балерині носити кирзові чоботи. Іноді я можу зачепитися за добре дубльований українською мовою фільм і переглянути його до кінця. Але таке буває дуже рідко. Цинізмом видається дублювання російських фільмів за допомогою титрів. Я розумію, що це штучна «компенсація» за рахунок українського ефіру. Але вона ще раз підкреслює ставлення до нашої нації, як до глухонімої. Я не можу сказати, що не дивлюся телевізор зовсім. Я часто під нього засинаю, бо цей ящик чудово виконує функцію снодійних ліків. Особисто мені було б цікаво подивитися літературну передачу. У нас, я знаю, багато людей виношували проекти літературних передач. І мені колись пропонували. Але все це на якомусь етапі обов’язково заглухає. Знову ж таки, на такі передачі дають техніку й людей пенсійного віку, яких треба в чомусь «дотягти». Професійно зробити в нас таку передачу ніхто не може. Бодай одну літературну передачу на всю Україну! Також хотілося б, звісно, дивитися хороші фільми, добре дубльовані, як колись це вправно робили на «1+1».