Фотоквартирник замість ком’юніті он-лайн

Ось уже півроку в Донецьку діє клуб фотографів-любителів 12p.m., який організовує кіно-фотозустрічі, видає фоточасописи і запрошує всіх аматорів і професіоналів на документальне кіно про світлини. Все починалося з квартирника, коли щосуботи декілька аматорів-фотографів: Віктор Засипкін (Корвік), Роман Юхимчук, Денис Куцевалов, Світлана Жаткіна, В’ячеслав Соколов — збиралися в помешканні за чаєм, де розбирали теорію і практику фото, запрошували гостей — як донецьких фотографів, так і зарубіжних. Зараз клуб переїхав до Донецької обласної книгозбірні для юнацтва. Ця група, напевно, один із прикладів того, як потрібно створювати тематичне ком’юніті не он-лайн, як ми всі звиклися робити останнім часом, а офлайн. Про те, які перспективи цього співтовариства, «День» поговорив із одним із його творців, архітектором-фотографом Віктором КОРВІКОМ.

— Чому ви вирішили створити фотоклуб?

— Ми любимо фотографувати, дивитися і обговорювати знімки один одного. Нам цікаво розуміти, що відбувалося і відбувається в світі світлини. Тобто, перше: у нас була потреба в спілкуванні на ці теми. Друге: деякі фотографи, за якими ми спостерігали за допомогою livejournal, надихнули нас своїм досвідом фотоквартирників і обміну відбитками (спроба компенсувати відсутність ринку світлини). Третім назву бажання займатися цим систематично. Так виникла ідея про регулярні зустрічі. Ми з Ромою Юхимчуком знали про те, що в місті існує фотоклуб, який регулярно проводить збори. Проте за їхніми виставками було видно, що наші смаки і прагнення щодо світлин досить сильно відрізняються. У результаті ми зібрали друзів, які цікавляться світлинами, і стали проводити вечори за чаєм, обговоренням світлин і інколи друкуванням світлин «дідівськими методами».

— А що ти можеш сказати про Донецьк у світлинах? Який він?

— Різний, як і люди, що його населяють. Він може бути гарним, виблискуючим вогнями нових торговельних центрів і центральних майданів, а може — буденним, схожим на шлях з дому на роботу. Красивих видових знімків уже досить багато, тому ми вирішили подивитися на інший бік життя міста і скласти зі знімків трьох учасників проекту образ атмосфери околиць. У першій «Жужалці» (фоточасопис групи. — Авт.) ми показали мікрорайон, який напевно схожий на віддалені від центру райони інших великих міст колишнього СРСР з показовою назвою Пролетарський. Чи вдалося нам показати хоч крапельку Донбасу — скоріше скажуть мешканці інших міст.

— А що для тебе світлина: документ чи мистецтво?

— П’ятдесят на п’ятдесят. І ці пропорції постійно змінюються, залежно від завдання зйомки. Для мене світлина — інструмент пізнання себе і світу, а значить, це і документ, і мистецтво.

— На своїх зустрічах ви показуєте фільми про відомих фотографів, обговорюєте ваші роботи. Чи важливо людині, яка займається світлиною, знати історію фото?

— Не знаючи, що було зроблене раніше, досить важко зробити щось дійсно нове. Вивчення історії допомагає зрозуміти, для яких цілей можна використовувати світлину, а вивчення робіт майстрів — збагатити арсенал принципів, методів, прийомів для вираження ідей, відчуттів, образів.

— Яке майбутнє у 12 p.m?

— Плани на майбутнє для 12p.m — це розвиток як учасників групи, так і гостей, які до нас приходять подивитися фільми і поспілкуватися. Зробити, нарешті, другу і третю «Жужалку». З часом запрошувати фотографів з інших міст і країн для проведення творчих зустрічей і виставок.

— Сьогодні модною соціальною мережею є мережа для світлин Instagram, де кожен ділиться своїми фото як своїм життям. Як ви гадаєте, чому такі фото такі популярні? Чи не є це конкуренцією з класичною світлиною?

— Instagram — це як Twitter для тих, кому простіше висловитися за допомогою зображення, ніж слів. Для обивателя явним плюсом є те, що будь-яке зображення за декілька клацань можна зробити естетичним, причому відразу на своєму девайсі і викласти його до мережі. Причому, цього не цураються і досвідчені фотографи. Наприклад, Георгій Пінхасов і Олександр Стрінадко використовують цю мережу для своїх світлин.

— «День» уже 15 років проводить фотоконкурс для аматорів і професіоналів. Мета конкурсу — показати життя України і українців. Таким чином ми створюємо історію країни у фото. Чи згоден ти, що за допомогою світлини можна відобразити реальний світ?

— Про фотоконкурс «Дня» я чув. Але наразі участі не брав. Можливо, цього року я стану учасником конкурсу. На мою думку, це добра можливість для того, щоб рости професійно. Конкурси дають стимул і потенціал, є відчуття конкуренції. Що ж до загальної картини, все залежить від того, в чиїх руках перебуває фотоапарат чи клавіатура, який світ цієї людини і її бажання. Як одним словом можна вбити, так і одним кадром.