Ганна ТРАХТЕНБЕРГ: «Чорним» піаром виграти вибори вже неможливо»
Те, що гільдія піару в недавно створеному Медіасоюзі — громадській організації, що об’єднує працівників ЗМІ Росії, — з’явилася відразу, цілком співзвучно часу. І це не дивно: адже фахівці, які безпосередньо займаються технологіями впливу на суспільну свідомість, сьогодні є такою ж невід’ємною частиною преси, як і військові кореспонденти, журналісти-екологи, які мають свої гільдії у Медіасоюзі. Зараз робота гільдії полягає у згуртуванні рядів і визначенні можливого поля дії. Втiм, в її активі вже є один дуже важливий документ — хартія з журналістської етики. Її ідея з’явилася в регіональному представництві Медіасоюзу в Уральському федеральному окрузі. Ганна ТРАХТЕНБЕРГ, член гільдії піару Медіасоюзу в цьому окрузі, кандидат політичних наук, заступник директора Уральського незалежного інформаційного центру — одна з ініціаторів хартії. Ганна Давидівна працює в Інституті філософії і права Уральської академії наук, займається дослідженням масових комунікацій. Але інтерв’ю з нею ми почали з іншої теми — із запитання про наших земляків, які працюють у Західному Сибіру.
— Анно Давидівно, українська діаспора, що проживає на території Уральського федерального округу, — одна з найбільш молодих та численних на території Росії. Зрозуміло, що інтерес тамтешніх українців до того, що відбувається тут, дуже великий. Його не зовсім задовольняє російська преса, періодичні видання, що виходять українською мовою, теле- та радіопередачі. Які, на вашу думку, шляхи можливого «проникнення» українських ЗМІ на цей ринок?
— Дійсно, у нашому регіоні, точніше, у Ханти-Мансійському і Ямало-Ненецькому автономних округах велика українська діаспора — ще з радянських часів. Тоді люди приїжджали освоювати Північ, розраховуючи, що вони повернуться на Україну. Ті, хто намагається повертатися
— Сьогодні у Єкатеринбурзі працюють 14 міських телекомпаній — факт для України нереальний. Чи виправдана така велика їх кількість?
— Так, дійсно, у Єкатеринбурзі стався інформаційний вибух. У нас iз року 1995-го стало дуже активно розвиватися ТБ. Частково це заслуга чи провина нашого губернатора. Він — великий ліберал: допускає свободу слова у ввіреній йому губернії, що не всі губернатори собі дозволяють. Якщо серйозно, то у нас сьогодні в регіоні досить багато конкуруючих між собою фінансово-промислових груп, добре розвинений ринок реклами. І за рахунок цього є умови для існування різного ТБ: і незалежного, і комерційного, і губернаторського, і мерського. Звичайно, у них був важкий фінансовий момент після 98-го року, потім вони потихеньку почали виборсуватися. Цікаво, що всі вони мають новинні програми, тому у нашому місті шалена конкуренція саме у сфері інформаційних програм. Ми якось підрахували і з’ясували, що у нас iз шостої вечора і до дванадцятої ночі йде 31 інформаційна програма, правда, враховуючи і ті, які виходять на загальноросійських каналах. (До речі, це дослідження ми робили на замовлення каналу, який хотів зробити 32-у.) За рахунок цього підскочила якість новин. У кожному російському місті ситуація особлива, багато що, звичайно, залежить від величини міста. Зрозуміло, що Єкатеринбург досить велике місто, у ньому живе один мільйон триста жителів, що дозволяє окуплятися цим каналам. Зрозуміло, що у невеликих містах такої розкоші ніхто не може собі дозволити. Але, у принципі, слiд погодитися, що російський інформаційний простір вирує. А за рахунок цього вийшло, що значна частина політики перейшла у публічну сферу, оскільки містом бігає натовп журналістів, яким щодня потрібно щось показувати — і наші політики просто вимушені (їм нікуди подітися) ставати публічними політиками.
— Конкуренція у пошуку новини, крім усього іншого, підвищує вимогу до роботи журналіста. При цьому тиск з боку влади, власників ЗМІ залишається. Чому саме у вашій секції Медіасоюзу виникла ідея хартії журналістської етики?
— Тиск на мас-медіа є завжди. У сучасних російських умовах ЗМІ — це бізнес, що вимагає дуже великих витрат. Причому, чим сильніша конкуренція — тим сильніша залежність від глядача і читача. І це якраз єдиний порятунок для ЗМІ. Коли преса залежить від глядача, наші еліти вже не можуть дозволити собі багатьох речей. Вони б хотіли — та не можна. Вони вимушені пам’ятати про власний рейтинг, прораховувати наперед, як на кожну їх дію відреагують конкуренти, що про них подумає аудиторія. Вони повинні пам’ятати, що щотижня, як мінімум, у трьох інформаційно-аналітичних програмах будуть обговорювати кожен їхнiй крок.
Щодо хартії про журналістську етику, то поки йдеться про документ. Насправді нам відомо, що всі спроби впровадити моральний кодекс журналіста на російських просторах закінчувалися невдачею. Зокрема, спілка журналістів Росії багато разів намагалася це зробити — і абсолютно безуспішно. У чому проблема? На мій погляд, вона полягає у тому, що в умовах відсутності громадянського суспільства журналісти поки не усвідомлюють себе як корпорацію. Тобто вони не усвідомлюють, що у них є свої «шкурницькі» цехові інтереси, які треба захищати, що вони не тільки висловлюють інтереси просто народу, вони ще й корпорація. На нараді у Тюмені один з редакторів державної ТРК так сформулював свою позицію: «Я не розумію, як журналіст може бути в опозиції до влади, адже владу обрав народ, чи може журналіст бути в опозиції до свого народу?» Коментарі зайві. Ось чому діяльність Медіасоюзу спрямована на те, щоб допомогти журналістам усвідомити свої корпоративні інтереси. І шляхом їх усвідомлення впровадити етику соціальної відповідальності. Це взаємопов’язані речі. Без егоїстичного двигуна всередині кожного журналіста етика, благі наміри будуть висіти у повітрі. Можна прийняти ще п’ятсот декларацій про те, як недобре займатися «чорним» пі-аром — і люди все одно будуть ним займатися.
До речі, висловлю своє глибоке переконання, побудоване на досвіді виборів: «чорним» піаром виграти вибори неможливо. Ним можна принадити виборця, можна його розважити, але проголосує він все-таки за іншого — за того, хто викладає певну реальну програму чи те, що людям здається реальною програмою. «Чорний» піар діє згідно із законом грабель: він працює проти того, хто його застосовує. На жаль, у нас це усвідомили не всі, тому що «чорний» піар — це ще й ознака непрофесіоналізму . Тобто людині лінь подумати добре. Вона вважає, що тільки зганьбивши з голови до п’ят противника, вона досягне бажаного результату. Плюс — це дуже захоплююча процедура. Наприклад, під час останніх виборів у Ямало-Ненецькому окрузі звинуватили губернатора у тому, що він у себе приховує Осаму бен Ладена. А його все одно переобрали — він набрав 90%. Тому «чорний» піар потихеньку починає себе виживати. Майстри «чорного» піару поступово виходять з моди, але для того, щоб цей процес остаточно завершився, необхідне саме формування корпорації журналістів, яка здатна буде карати за відхилення від корпоративних норм. сьогодні, часто передумують, оскільки «північні» зарплати і пенсії, безумовно, не порівняти з українськими. Більш того, зараз виникла тенденція привозити своїх дітей з благодатної України до Ямало-Ненецького округу, незважаючи на те, що він знаходиться за Полярним колом. Тому, безумовно, питання стоїть гостро. Його підіймають місцеві муніципальні влади. Наприклад, адміністрація одного з нафтодобувних міст Ханти-Мансійського округу — Мегіону — проводила дослідження з метою з’ясувати, яку мову слід би факультативно викладати дітям у школах. Малася на увазі не англійська, німецька, французька, а рідна мова батьків — і лідером стала, до речі, українська. Але питання викладання мови, на жаль, упирається у викладачів, оскільки мало бути носієм української мови, щоб викладати українську мову. Крім того, гостро стоїть проблема підручників. Щодо того, якою мірою можуть бути цікавими українські засоби масової інформації у цьому регіоні, то, оскільки це досить багатий округ, там дуже інтенсивно розвивається Інтернет. Ось там, можливо, були б цікаві передусім електронні засоби масової інформації, тобто зв’язок через Інтернет.
