«Гаряче крісло»

Майже одночасно на українських телеефірах з’явилися два ток-шоу — «Чорне дзеркало» з Євгеном Кисельовим на «Інтері» та «Гаряче крісло» з Віталієм Півоваром на ТВі. Але якщо перше ще з початкового випуску глядачі та медіа-експерти охарактеризували як театральний фарс, а Павло Шеремет у прямому ефірі заявив, що «це не програма, а якісь півнячі бої», то друге — навпаки, виходить без награності. Задана на самому початку планування програми тональність «розумних запитань» може зробити цю передачу якісною альтернативою уже усталеному формату, який подається українським глядачам як суспільно-політичне ток-шоу, а насправді є зрежисованою грою. Для порівняння — у «Гарячому кріслі» Зураба Аласанію запитують, скільки людей із МедіаПорту перейшли працювати на Перший національний, а Миколу Левченка в ток-шоу Євгена Кисельова запитують, чому він любить відвідувати ресторан «Пушкін»... «День» поспілкувався із «володарем гарячого крісла» і розпитав Віталія, в чому новаторство його ток-шоу, як він вбереже програму від скандальності та як почувався б сам на місці своїх гостей.

— Чому назва програми саме «Гаряче крісло»? Який посил ви закладали в цю передачу й чи справді стала вона такою, якою планувалася?

— Гості нашого шоу — це відомі особистості, політики, громадські діячі, зірки шоу-бізнесу. Хочу наголосити — запитання, які надсилають глядачі, ведучий не має змогу заздалегідь переглянути. Вони з’являються одночасно на моніторах комп’ютерів гостя та ведучого. Звісно, запитання модеруються, перш ніж з’явитися в прямому ефірі, однак єдина вимога до них — відсутність нецензурщини. На українському ринку подібний формат з’явиться вперше, хоча європейські та американські телеканали давно інтегрували інтернет-аудиторію в телевізійний простір, як і самі подібні проекти — у Світову павутину. Лише одне запитання протягом програми гість має право заветувати й не відповідати на нього. Як ви думаєте, наскільки комфортно почувають себе гості в таких екстремальних умовах? Тому й назва — «Гаряче крісло». Тому що в студії справді гаряче...

— У сучасних умовах, коли ток-шоу перетворюються на скандал і цирк, як ви плануєте уникати скочування на таке журналістське «дно»?

— Я абсолютно згоден, що сьогодні політичні ток-шоу — це бої без правил. Ведучі подібних проектів стають заручниками рейтингів телеканалів. Вони змушені запрошувати на свої передачі різноманітних фріків. Це як в «Кунсткамері» — людям бридко дивитися на її експонати, але вони все одно, пересилюючи себе, дивляться. Так і наші політичні шоу — люди плюються, обзивають останніми словами деяких їхніх учасників, але все одно дивляться. Бридке притягує, словом. Глядачі — це рейтинги, рейтинги — це прибутки. Коло замкнулося. Адже телебачення — це, зрештою, такий самий бізнес, як і яка-небудь кондитерська фабрика. Однак у «Гаряче крісло» ми самі вибираємо — кого запрошувати, а кого — ні, не озираючись ні на які рейтинги. Передусім людина, яка приходить в нашу студію, повинна зацікавити нас самих. Зрештою, вона повинна бути достатньо відвертою та сміливою. І, повірте, оті політичні фріки, про які я згадував раніше,  в такий формат просто не підуть. Вони не хочуть стояти, як король з казки Андерсена, голими перед мільйонною аудиторією. Бо для них рейтинги — така ж життєво необхідна річ, як і для телебачення.

— Як би ви самі поводилися в такому «гарячому кріслі»?

— У моєму житті не було моментів (і я сподіваюся, не буде), за які мені апріорі колись може стати соромно. Тому для мене «Гаряче крісло» буде не гарячим, а так, тепленьким.

— На запитання якого характеру ви б ніколи не відповіли на ток-шоу такого формату (знову ж таки, якби були в цьому кріслі)?

— Я вважаю, що справа не в самому запитанні, а в тому, як воно сформульоване. Можна поставити абсолютно безневинне запитання, але так його сформулювати, що ти навідріз відмовишся відповідати на нього. А можна запитати так, що ти просто не зможеш не сказати правду.