Iнформаційні спецоперації

Телеканали демонструють, як у різних регіонах України відбуваються жіночі бунти з перекриванням доріг і вимогами припинити мобілізацію. Тобто вони в умовах війни виступають проти захисту Вітчизни, що мовою Карного кодексу кваліфікується цілком однозначно. Приголомшує, що ініціатором цього антиукраїнського руху стала Західна Україна, у минулому найпатріотичніший регіон країни. Виступи відбуваються надто синхронно й організовано, щоб повірити в їх спонтанність. Ті, хто бунтує, інколи добираються навіть під стіни Адміністрації Президента в Києві, й тоді в їхніх лавах немов з-під землі з’являються якісь мужики характерної зовнішності («тітушечної»), які присягаються, що вони тільки-но прибули із зони АТО, там жах і хлопців звідти треба негайно забирати. Останнім часом із Західної України ця зараза починає розповзатися по всій країні. Зрив мобілізації — це удар у спину Україні, що воює, спроба знищити нашу країну зсередини. Криза соборної свідомості на заході нашої держави і її винуватці — окреме питання. Якщо послухати учасниць бунтів, то ніякої єдиної України не існує, а є сукупність регіонів, кожен з яких має сам за себе стояти. «Чому наші сини мають воювати на сході? Нехай там воюють місцеві», — заявляють ці жіночки. Невже гасло «Українська Самостійна Соборна Держава» для багатьох західних українців вже нічого не означає? Що сталося за 23 роки після того, як саме західні українці найактивніше виступили за незалежність і закликали до цього всіх співвітчизників? А сьогодні незалежність треба захищати, й це неможливо без неминучих жертв. Якщо ми не дамо відсіч агресорові на сході, він піде на захід і сам не зупиниться.

СИТУАЦІЯ НЕ ЧОРНО-БІЛА

На жаль, деякі київські й львівські телеканали сприяють культивуванню антивоєнних і антисоборних настроїв. Наприклад, львівський телеканал ZIK наполегливо вкорінює у свідомість телеглядачів свого (й не лише свого) регіону кілька ідей.

 •  Перша  — в Донбасі воюють лише хлопці із Західної України, а вся інша «боязка» Україна відсиджується в кущах. Це зухвала й підла брехня, що провокує внутрішній розкол нашої нації. Останнім часом в окремих ЗМІ з ентузіазмом, гідним кращого вживання, таврують жителів Донбасу, які мало не всі «терористи», «зрадники», «прибічники Януковича», «дезертири» й так далі. Подібну інформаційну політику проводять або розумово обмежені індивіди, або співробітники спецслужб суміжної держави. Насправді ситуація не настільки чорно-біла. Якби там, у Донбасі, більшість людей були такими, як стверджують безвідповідальні ЗМІ, то сьогодні ми б там не мали жодних шансів. Але ми повільно, але певно перемагаємо. Дуже багато уродженців Донбасу воюють за Україну в добровольчих батальйонах «Донбас», «Айдар», «Азов», «Артемівськ», «Шахтар», «Луганськ-1». Крім того, в Донбасі, в тилу ДНР і ЛНР розгортається проукраїнський партизанський рух, нещодавно в ЗМІ пройшло повідомлення про знищення українськими партизанами понад 20 терористів цих псевдореспублік. Дуже активно воюють на південному сході люди з Дніпропетровської, Миколаївської, Житомирської, Херсонської, Запорізької, Кіровоградської, Київської й інших областей Великої України.

 •  Друга  тухла ідея, яку вк орінюють українцям недобросовісні журналісти: воювати не треба, треба домовитися з терористами. Уже домовлялися. Ні до чого, крім подальшого кровопролиття й посилення терористичної активності ці «перемир’я» не призвели.

•  Третя ідея: це війна не за Україну, а за гроші олігархів. Нісенітниця. Незалежність і державність перш за все потрібні нам, а не олігархам. Олігархи у найгіршому разі переїдуть до якого-небудь Парижа або Лондона. А ми корчитимемося під чоботом Путіна. Усі наші надії на краще життя пов’язані саме з незалежною Українською державою.

•  Четверта ідея: діти начальства не воюють. Тут по-різному. А що, хіба у нас всі діти простого люду воюють? І тут по-різному. Я більш ніж упевнений, що в російських військах, які на кордонах України приготувалися до вторгнення на нашу територію, дітей депутатів Держдуми немає, так само як і дітей російських олігархів і людей з оточення Путіна. І що, нам від цього буде легше?

СПРАВЖНЯ ЕЛІТА ЛИШЕ ФОРМУЄТЬСЯ У КРИВАВИХ БОЯХ

Усі ці ідеї з погляду політичних технологій руйнування тилу вельми професійні. Хочеться вірити, що компетентні органи зацікавляться тими, хто прагне організувати внутрішнє протистояння в Україні, хто відкрито з телеекрану закликає саботувати мобілізацію. На ICTV у програмі «Свобода слова» прем’єр Арсеній Яценюк уперше після свого демаршу у ВР пояснював громадськості свою позицію. Мою увагу привернули його слова про армію. Він знову повертався до подій у Криму й прагнув виправдатися, стверджуючи, що в нас тоді при списковому складі Збройних Сил у 148 тисяч військовослужбовців боєздатних було лише 5 тисяч. Я не дуже вірю в цей міф про 5 тисяч з 148. Настане час, і об’єктивна комісія розбереться, як здавали Крим і яка міра участі в цьому кожного фігуранта. Надто вже там боялися спровокувати Путіна і в результаті лише збільшили його амбіції, отримавши війну на південному сході. Потім до мікрофона вийшов радник шефа МВС Антон Геращенко. Йому поставили запитання про те, чи законним був допит колишнього мера м. Стаханова пана Борисова, який організовував псевдореферендум про ЛНР. Його допитали представники добровольчих батальйонів і почули від нього, що псевдореферендум дали вказівку провести члени Партії регіонів Єфремов і Пристюк. Антон Геращенко відповів, що це був не допит, а «дружня бесіда». Радник міністра із сумом констатував, що у нас «уся держава перенасичена ворожою агентурою».

Політолог Олеся Яхно запитала у Геращенка, чи не перейде війна на сході в диверсійно-терористичну? Радник міністра визнав, що така небезпека є, вже зараз затримують громадян РФ, які завозять зброю й диверсантів до України. На думку Геращенка, Україна має стати країною, що вміє жити поряд зі страшним ворогом, оскільки це вміє Ізраїль. Так, спільного у нас з ним багато. Точно так, як і арабський світ не визнає права Ізраїлю на існування, так і Росія не визнає права України існувати як незалежна й суверенна держава. Але там дещо інший політичний клас. Ізраїльська еліта, як правило, люди з героїчною біографією, які своїми руками будували державу й захищали її зі зброєю в руках, а не приватизовували внаслідок якихось махінацій. Словом, іншого типу люди.

А у нас — «купи-продай», «візьми на лапу», бізнесюги від політики. Наша справжня еліта сьогодні ще лише формується в кривавих боях на південному сході. У ізраїльтян же, хоч кого назви з вождів держави, масштаб особисості викликає пошану. Там є принципи, є переконання, є готовність приносити жертви в ім’я своєї країни.

Ось, наприклад, колишній прем’єр-міністр генерал Аріель Шарон. У нас політолог Вадим Карасьов смертельно боїться генералів у політиці. А даремно. Шарон — ізраїльський Бонапарт, який у Шестиденній війні 1967 року стрімким кидком танків розгромив противника й вийшов до Суецького каналу. Його «зоряним» часом стала війна Судного дня — Йом Кіпур 1973-го. Вона почалася невдало для ізраїльтян, і доля Ізраїлю висіла на волоску (як говорив Давид Бен-Гуріон, Ізраїль може виграти багато воєн, а програти — лише одну). Тоді танки Шарона прорвалися на західний берег Суецького каналу й помчали на Каїр, до якого залишався один танковий перехід. Лише втручання Радянського Союзу врятувало Єгипет від повної військової катастрофи. А на «громадянці» генерал добре справлявся з обов’язками глави уряду. Нинішній прем’єр Беньямін Нетаньягу — теж генерал, тільки спецназу, який особисто брав участь у знешкодженні терористів, до речі, разом з іншим майбутнім генералом і прем’єром — Ехудом Бараком і племінником знаменитого генерала Моше Даяна Узі Даяном, а також Дані Ятомом — майбутнім шефом «МОССАД». Цим людям не треба пояснювати, що таке національні інтереси їхньої країни, оскільки вони за неї неодноразово ризикували своїм життям. У нас же для більшості верхівки України це просто місце проживання, й важливо виховати українців і саме з них, вірних і відданих Батьківщині, сформувати правлячу еліту.

У Шустера на Першому національному обговорювали дієвість західних санкцій проти РФ. Колишній радник президента РФ Андрій Ілларіонов визнав санкції неефективними, дуже вузькими й вибірковими. Вони не вплинуть на ухвалення рішень у Кремлі. Потрібні набагато масштабніші санкції, такі як проти Іраку, коли він анексував Кувейт. Але навіть у цьому випадку іракські війська з Кувейту самі не пішли. Сьогодні ні США, ні ЄС не оголошують таких санкцій.

Володимир Огризко дивиться на санкції оптимістичніше, але риторику президента США по відношенню до РФ вважає надто м’якою. Захід продовжує вірити, що РФ можна зробити демократичною країною. Це помилка. Від політики заспокоєння Росії треба переходити до політики її стримування. На думку ж глави зовнішньополітичного відомства, вся історія Росії — це історія політичного деспотизму. Йому рішуче заперечив нинішній шеф МЗС Павло Климкін, який щиро вірить у чудове демократичне майбутнє цієї країни. По суті цієї теоретичної суперечки можу лише нагадати, що дружина університетського професора Путіна, Анатолія Собчака, Людмила Нарусова написала докторську дисертацію з історії реформізму в Росії й дійшла дуже сумних висновків. Виявляється, будь-які реформи в цій країні можна проводити лише «сильною рукою», а всі спроби демократизації неминуче закінчуються перемогою, реваншем реакційних сил. Відлига політична буває в Росії вкрай рідко на тлі багатовікових заморозків. В.Огризко сказав, що ми повинні мати захист від такої Росії й закликав нардепів ухвалити нарешті закон про скасування позаблокового статусу України, щоб поставити питання про вступ до НАТО.

Надихаюче виступив міністр оборони генерал Гелетей. Він нарік, що в Києві не відчувається, що йде війна. Але те, що відбувається на південному сході, — не проблема двох областей. Горить наша українська хата. І кожен має допомогти гасити цю пожежу. Тут не може бути ніякого нейтралітету, не кажучи вже про пособництво ворогові. До речі, він торкнувся й істеричних закликів частини громадськості забрати наших солдатів з аеропортів Донецька й Луганська. «Якби так зробили, там би вже були російські бойові літаки й десантники», — сказав міністр.

У рік 100-річчя початку Першої світової війни напруження в нашій країні й усій Східній Європі не спадає. Сподіватимемося на краще. Бог милостивий.