Iсторії в кіноспогадах
Асоціація «Громадська телерадіокомпанія «Вінниччина» планує створити документальну кінострічку про життя кримських татар.
Спогади трьох поколінь кримських татар: тих, хто пережив депортацію 1944 році, хто повернувся до Криму в 1990-х, і дитячі свідчення про вимушену еміграцію після анексії півострова — все це ляже в основу майбутнього документального фільму, який планує відзняти телерадіокомпанія «Вінниччина» спільно з громадською організацією кримських татар «Ветан». Наразі тривають зйомки промо-ролика, який розмістять в інтернет-мережі для збору коштів на зйомки повнометражного документального фільму.
«Ідея відзняти кінострічку про минуле і нинішнє життя кримських татар виникла торік. Належить вона колишньому комбату добровольчого батальйону «Крим» Ісі Акаєву, який прагнув через усні свідчення розповісти про сучасну історію кримськотатарського народу, — каже громадська активістка Таїса Гайда. — У червні цього року Вінницька міська рада виділила кошти громадській організації «Ветан» на створення українсько-кримськотатарського культурного центру. Розписавши бюджет, ми погодили, що частину фінансування можна виділили на зйомку промо-ролика до фільму. Зніматиметься кінострічка у чотирьох містах України. Це Львів, Вінниця, Херсон та Київ. Саме сюди найбільше переїхало кримських татар після окупації півострова. Коли ролик буде змонтовано, ми розмістимо його на інтернет-ресурсах із закликом збору коштів на повнометражний документальний фільм. Писатимемо гранди в міжнародні організації й залучатимемо діаспору з Туреччини».
Генеральний директор телерадіокомпанії «Вінниччина» Олексій Літвінов говорить, що журналістський колектив підтримав пропозицію кримських татар щодо створення фільму одразу, бо вважає, що на сьогодні регіональні телерадіокомпанії приділяють недостатньо уваги переселенцям, а тим більше такій категорії, як кримські татари. «Фактично вони живуть у замкнутому середовищі, бо мають інше віросповідання, іншу національність й інші культурні цінності. Але особисто для мене — це героїчні люди. Вони зайняли більш активну позицію під час окупації Криму, ніж етнічні українці, які там проживали. І це парадоксальне явище, бо кримські татари виявилися сильнішими патріотами України. Потім вони створили добровольчий батальйон «Крим» і пішли воювати на передову, — розповідає Олексій. — Коли ми почали записувати свідчення для промо-ролика, то були історії, про які книжки можна писати. Наприклад, Іскандер згадував, як вони з батьком повернулися до Криму на батьківщину, але їх ніхто не чекав, житла не було. Їм довелося самотужки видобувати вапняк, шукати матеріали, щоб збудувати хоч якусь хатину.
Найважче було записувати дітей. Іноді мені бракувало слів, я просто не міг сформулювати запитання. Уяви, перед тобто десятирічна дитина, яка свідомо розповідає про те, що війна вигнала її родину з дому... Прийшли озброєні «чужі дядьки», які штовхали і ображали, і вони вночі, щоб ніхто не бачив, змушені були втікати. Це страшно! І якщо співставити дитячі свідчення з тим, що ми живемо у ХХІ столітті, в демократичній країні, в час прогресу, ІТ-розвитку, наукових відкриттів і т.д., то здається, що це абсолютно два різних світи. Тому наше завдання, як літописців сьогодення, висвітлили ці парадокси української реальності. Протягнути їх червоною ниткою через усю кінострічку».
Коли розпочнуться зйомки фільму, Олексій поки що не знає. Каже, що попереду ще багато роботи: треба промо-ролик змонтувати, бюджет кінострічки підрахувати, сценарій узгодити, а вже тоді приступати до роботи. Головне не поспішати, бо кінодокументалістика не пишеться на ходу, вона любить «відлежатися», а в кінці сюжету замість однієї крапки вимагає поставити три.
