Із гармати по горобцях

Георгій ПОЧЕПЦОВ, професор, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету:

— Ці аналогії не можна визнати вдалими, оскільки вони б’ють сильніше, ніж потрібно. З іншого боку, це цілком стандартний пропагандистський хід. Можна пригадати, що у часи Персидської затоки Буш називав Хусейна «арабомовним Гітлером». Війна в Боснії і Герцоговині для Югославії будувалася на активації такої характеристики, що серби — це сучасні фашисти. У ході боротьби противнику завжди приписуються найстрашніші види символізації. Потрібно одночасно визнати, що і опозиція особливо не соромиться у виборі своїх візуалізацій та лозунгiв.

Валерія ВРУБЛЕВСЬКА, письменниця:

— Я вважаю це аморальним. Держава завжди повинна служити закону і народу, адже навіть цар говорив, що він відповідальний за долю народу, ввіреного йому Богом. А у нас вже саме слово «народ» соромно вимовляти, а служити особистості — не соромно, хоч це дуже небезпечно для держави, оскільки особистість може помилятися, не витримувати якихось етичних критеріїв, загалом, їй можуть бути властиві всі негативні риси простої людини. Критерієм усього повинна бути справа. Треба служити меті. А мета у нас така: щоб була держава, щоб нею правили порядні люди, щоб народ жив благополучно. Чи такою є мета опозиції? Чи такою є мета Президента?

Але політична опозиція і фашизм настільки непорівнянні речі, що, по-моєму, це просто соромно робити. Опозиція існує, умовно кажучи, для того, щоб «карась не дрімав». А фашизм — це фашизм. І тут не треба наводити загальновідомі факти. Але коли масштаби нацизму і масштаби якогось політичного скандалу в Україні намагаються співвіднести, то це нагадує стрілянину по горобцях iз гармати.

Євген СВЕРСТЮК, письменник, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен- клубу:

— Це цілковито безпорадні аналогії, позбавлені й логічних, й історичних підстав, але найголовніше, що вони не зорієнтовані на глядача, який поважає здоровий глузд і якого поважають. Нинішні протести не мають агресивного характеру. Які б сили не виступали — їх об’єднує позиція морального самозахисту. Це здоровий самозахист. Інша справа, що проти цього морального самозахисту треба висувати інші морально спроможні аргументи — і тільки такі аргументи можна вважати аргументами.

А порівняння з нацистами розраховане на закам’янілі стереотипи людей, які не розбираються, а просто реагують на слова; які не бачать різниці між поняттями, історичними явищами. Це просто розраховано на те, що глядачі будуть негативно реагувати на саме слово «нацизм».

Я думаю, що це найслабший бік влади, яка не може знайти розумні і чесні аргументи, розраховані на здоровий глузд народу. Власне, найважливішим є те, що в цьому випадку телебачення демонструє, що нас не поважають і з нами не рахуються. Подібні виступи, подібна спроба дискредитації тих людей, iз яким i треба вести діалог, і свідчить, що нас мають за ніщо. Влада мусить бути морально авторитетною. Інша влада не може бути справжньою владою у демократичному суспільстві.

Дітмар ШТЮДЕМАНН, Посол Федеративної Республіки Німеччина:

— З порівняннями треба поводитися обережно. Вони кульгають і таять у собі небезпеку, яка може живити деструктивні мотивації. Порівняння з націонал-соціалізмом тому таке небезпечне, що воно применшує шкоду цієї ідеології, яка принижує людину та заохочує застосування сили. Сьогодні й зараз важливо, що є законні засади для розв’язання причин сучасних українських внутрішніх перипетій. Державні установи й усі політичні сили покликані шукати засоби для врегулювання кризи мирним шляхом. Націонал-соціалізм мав на меті знищення Веймарської Республіки та її демократичних засад. Це не повинно повторитися. Україна за десять років своєї незалежності створила достатньо правових підвалин, надбала політичного досвіду, щоб не поставити на карту досягнуте.