Iз розрахунку на «совка»

Виявляється, Євросоюз усерйоз осмислює ідею поділу України. Виявляється, перед у цьому веде польське телебачення. Виявляється, польські політологи вважають, що тільки поділ України на частини «припинить страждання» жителів принципово несумісних між собою регіонів Української держави. Виявляється, київські політологи ведуть мову про «югославський варіант», який ЄС хоче втілити в Україні. Це стверджують такі російські сайти, як «украина.ру», ruposters та деякі інші.

Процитую твердження, які приписують польським аналітикам і які опубліковано під начебто скопійованою з телеекрана картою поділу України: «Так, к Румынии должна отойти Черновицкая область, тогда как Новороссия в ее исконных пределах должна стать частью России. Речь идет о Луганской, Донецкой, Одесской, Николаевской, Днепропетровской, Харьковской, Запорожской и Херсонской областях. При этом самой Польше должны достаться 5 областей Украины: Львовская, Ивано-Франковская, Закарпатская, Волынская и Тернопольская области».

Що ж, російська пропагандистська машина працює. І працює по-своєму ефективно, адже її адресатом є певна аудиторія, що абсолютно переважає в самій РФ і присутня більшою чи меншою мірою на всьому пострадянському просторі. Це — homo sovieticus, дуже й дуже специфічний підвид людини, або ж у просторіччі — «совок». Це засвідчує навіть заголовок статті: «В ЄС усерйоз задумалися про югославський сценарій для України: поділити».

Людину з «совковим» світоглядом не цікавить, що посилання на польське джерело на сайті не працює. Для неї головне — щоб там говорилося те, що для неї зрозуміле й приємне. Передусім тільки для непереборного «совка» (яким, власне, є й сьогоднішній масовий росіянин) той факт, що десь, колись, в одній із країн Євросоюзу на телебаченні обговорювали питання поділу України, є символом того, що «в ЄС усерйоз задумалися». Адже — за уявленнями «совка» — хіба може щось з’явитися на телебаченні без схвалення обкому чи ЦК? Ні! Тож, якщо або якісь маргінали чи кремлівські агенти десь вилізли на телеекран, або хтось критично говорив про плани поділу України, давши при цьому необхідний бекграунд з відповідною картою, або ще щось подібне трапилося, — для «совка» це вже привід вважати, що «брюссельський обком» замислив поділити Українську державу, — ясна річ, радісно віддавши половину її території «великій Росії». Бо ж як ЄС проживе без запопадливого колінкування перед Москвою? Ніяк!

Це, так би мовити, «совковість» першого рівня. «Совок» у квадраті — це твердження російського сайта, наче поляки (які знають історію першої Речі Посполитої хоча б із романів Сенкевича та фільмів Гофмана) здатні вважати території Війська Запорозького, Дикого Поля та Слобідської України «Новоросією в її ісконних межах». Гадаю, навіть про слово «Новоросія» польські аналітики дізналися тільки нещодавно. А на додачу до цієї «Новоросії», чогось на начебто польській мапі, потрапила південна Бессарабія, яка ніколи не фігурувала в складі цього доволі ефемерного ареалу, що після знищення Запорозької Січі та Кримського ханату став об’єктом інтенсивної колонізації з боку Російської імперії (і заселявся при цьому переважно українськими селянами...). Одним словом, безграмотний «совок» буйствує. Як серед авторів сайта, так і серед адресатів. І приписує свою безграмотність полякам — мовляв, це вони так думають. Принагідно: у тексті читаємо, що Закарпатська область має дістатися полякам, а на карті вона зафарбована в угорські кольори; натомість у польські кольори зафарбована Рівненська область, а в тексті вона взагалі не згадана. І взагалі: враження таке, що рівень дебілізму в творців антиукраїнської пропаганди навіть вищий, ніж у їхньої аудиторії. У тексті сказано, що Україна залишиться з сімома областями, а на карті ясно читається, що цих областей дев’ять. Але «совкова» аудиторія радо «з’їсть» усе, що має якомога вищий градус невігластва і шовінізму, які нині (як і колись, за «чорної сотні») в Росії йдуть бік-о-бік.

І, нарешті, «совок» у кубі — це твердження, що хтось «запропонує» Україні «югославський варіант». Приписується воно персонажеві з громадянством України — Костеві Бондаренку. Може, це й правда. Але від цього «совок» не перестає бути «совком» — в його уяві розпад Югославії — штучного державного утворення на Балканах — міг стати тільки наслідком підступних дій чи то брюссельського, чи то вашингтонського «обкомів». Тоді як насправді і Європейська спільнота (на той час вона ще не стала Євросоюзом), і США до останнього воліли бачити її цілісною, а тому підтримували «реформаторський» уряд у Белграді, фактично надавши цим час на зміцнення своїх позицій Слободану Мілошевичу... Та для «совка» і майже безкровне повстання словенців проти Белграда, і тяжка багаторічна війна хорватів із адептами «великої Сербії», й криваві трагедії Боснії та Косова — це прямі наслідки діяльності «підступного Заходу», який водночас із якогось дива (мабуть, зачудований зі «звершень великого Путіна») щодо України вирішив раптом посісти позицію кремлівського холуя і віддати півдержави Росії. Якщо з якогось питання Захід і справді тиснув на Белград (але вже не на Югославію, а на Сербію!), то це з косовського питання. Проте для «совка», як і для нинішніх адептів «великої Сербії», для яких Путін є втіленням «усеслов’янської надлюдини», реальності не існує — для них існує лише міфологічний світ боротьби з «гейропейцями» та «піндосами».

Що ж, маємо чергову дезінформаційну російську провокацію як складову тієї «гібридної війни», що її веде проти України «братня» держава». Причому провокацію брутально-безграмотну, створену людьми з украй низьким IQ, та розраховану на ще більш інтелектуально ницу та сповнену радянською міфологією аудиторію. Втім, бувають й трохи більш грамотні провокації. Скажімо, в статті «Взяти й поділити: в ЄС замислилися про «югославський варіант» для України» стверджується, що «зберегти українську цілісність», на противагу Євросоюзу, прагне (тримайтеся за стільці!)... Кремль. І при цьому заявляють, що в Києві вже думають про компроміс із Росією, посилаючись на слова нашого «корифея всіх політологічних наук» Вадима Карасьова: «Как ни странно, российское руководство не хочет распада Украины. Это тоже надо понимать. И мы не хотим. Значит, уже можно искать какие-то компромиссы». Слід розуміти, що для читачів російських дезінформаційних сайтів саме Карасьов (на якого часто посилаються автори різних статей) є авторитетним голосом керівництва України та українського народу. Втім, може, й справді дехто з капітулянтів, тією чи іншою мірою наближених до Президента України, говорить голосом цього політолога? Бо ж ані для кого з читачів «Дня» не таємниця, що «совки» трапляються і там...

Загалом же це наше щастя, що значна частина спрямованої на українську аудиторію російської пропаганди прямо розрахована на «совків» і робиться «совками», нехай і відтвореними в молодому поколінні росіян. Слід зважати на те, що Кремль може знайти й винайняти більш освічених і ефективних майстрів брехні, що він добре вміє діяти через агентів впливу та «корисних ідіотів» на Заході та в Україні, що він не жалкує й не жалкуватиме коштів на «гібридну війну» проти Української держави, навіть якщо на якийсь час «гаряча» складова цієї війни і буде притлумлена. Тож є над чим подумати експертам новоствореного Міністерства з інформаційної політики та очільнику цього державного відомства Юрію Стецю.