Хочеться полюбити рідне ТБ
Минулими вихідними всі наші інформаційно-аналітичні тижневики підводили підсумки політичного року. «7 днів» (УТ-1) виявилися при цьому такими, що найбільше інтригують і вустами ведучого Ігоря Сторожука розповіли глядачам про те, що «корисно озирнутися і подивитися на себе самих у цих (внутрішньополітичних) подіях, проаналізувати, ну або ж, якщо вистачає політичної мужності, навіть дати оцінку зовсім недавньому минулому». З сюжету, що йшов потім, в якому, як зазвичай на УТ- 1, іронічно оцінювалися виключно дії нашого парламенту, виходило, що всім іншим учасникам політичного процесу «політична мужність» не потрібна, всі інші — суцільно в білому й пухнастому, в тому числі, судячи з усього, й політичні оглядачі цього каналу.
Ну що ж, звісно, все залежить від точки зору (якщо перефразувати нашого Президента з його «точкою сидіння»). Скажімо, моя колега Тетяна Коробова вважає, що або всю правду, або нічого. А багато які мої інші колеги, наприклад, на «1+1» або в рідній газеті, є прихильниками «теорії малих справ», мовляв, нехай лише в межах можливого, зате постійно, щодня, не припиняючи процесу... Мабуть, можна сперечатися про правомірність тієї або іншої позиції в кожному конкретному випадку. Мені, наприклад, здається, що при цьому не йдеться про принципи, швидше — про усвідомлення кожним межі своїх можливостей і особистого розуміння відповідальності. Однак обидві ці точки зору заслуговують, по-моєму, на повагу в зв'язку принаймні з наявністю деякого прагнення до життя «не за брехнею». І точно так само, за моїм суб'єктивним переконанням, не варті поваги дві інші позиції: «чого бажаєте?» і нехай навіть щирого дотримання, нехай навіть зовсім не користі заради, а виходячи з виключно альтруїстичного розуміння історичної доцільності, але з переконанням (або припущенням), що всі засоби є хорошими. Але це так — нотатки на полях наших телепрограм, не більше за те.
Щодо минулого телероку — то «День» так багато вже «підсумовував», по суті, кожну хоч почасти подію в нашому ефірі, що зараз більшою мірою хочеться поговорити про тенденції. На мій погляд, головною тенденцією нашого політичного ТБ поки що була, є й ще довго буде його залежність від політичної кон'юнктури. Наголошую, не від стратегічних інтересів — політичних, комерційних — приватних і державних власників телеканалів, що, загалом-то, цілком природно. А залежність саме від локальних, дрібних і більших, але, втім, не глибоких, не концептуальних цілей і ідей. Причини цього є глибокими, в тому числі пов'язані вони і з відсутністю в країні політичних впливових сил, орієнтованих на нинішню владу (а тільки вони мають доступ — монопольний — до загальнонаціонального ефіру), в яких була б якась стала, певна ідеологія, крім ідеології «прагнення до влади». Ідеологія — як система цінностей, в тому числі і в сенсі ціни, яку можна заплатити й самим і, що ще важливіше, суспільству, за задоволення деяких інтересів. Наслідки — це, передусім, слабка присутність у нинішньому нашому ефірі політичної авторської аналітики як такої: бо її не може бути там, де немає постійної точки відліку, як і там, де політичні цілі починають переважати над суто журналістськими: інформувати суспільство, надавати йому трибуну для самовираження й плюралістичного самоформування й відстоювати його інтереси — контролюючи дії політиків, передусім власті. Слідством є й відсутність якісної політичної публіцистики — причому як в її цивілізованому вигляді, так і в доренківсько-невзоровському (вже імена прозивні) варіанті. Адже й публіцистика з'являється тоді, коли на неї є замовлення — чи то громадське, чи то «вузьковідомче», а замовлення з'являється тоді, коли є істинне протистояння інтересів, що істинно сформувалися і в реальності борються за вплив на електорат. А там, де «ворог» створюється штучно, віртуально, з метою лише маніпуляції громадською думкою, як, скажімо, образ «комуністів-реваншистів», там, умовно кажучи, ні кисельовим, ні доренкам робити немає що. Там досить вишинських-лапікур, причому без мотивів для творчого зростання. Так що в тому, що в нас немає потужного політичного ТБ — провина й опозиції (або її видимості, що існує в нас) в тому числі, й не тільки в плані відсутності власних могутніх електронних ЗМІ, але й у сенсі позицій, котрі не сформувалися. По суті, на деяке професійне зростання нашого політичного ТБ попрацювала цього року лише локальна «канівська четвірка», котра запропонувала, принаймні, ідею «чесних виборів» і взагалі чесної політики — наскільки це для політики можливо. Звідси — прогноз: вітчизняне політичне ТБ розвиватиметься саме з такою швидкістю, з якою в країні формуватиметься як громадянське суспільство з усіма його атрибутами, так і, власне, державна влада, переходячи від епохи «дикого накопичення політичного капіталу» до цивілізованішого варіанту структурованих груп впливу, які діють за деякими вже виписаними «правилами гри».
До речі, про вітчизняну неготовність до збудованого, довгострокового політико-телевізійного проектування говорить і локальність усіх більш-менш помітних гострих (з різним знаком і різної якості й адекватності) передач: після виборів умить зникли як «На самом деле» («Інтер») і «Питання дня» (УТ-1) , так і «Епіцентр» В.Піховшека. Залишився лише самотній якийсь «Акцент» (УТ-1) , але дуже сумніваюся, що його триматимуть у незмінному вигляді й після Нового року. Тим часом, помітьте, на тому ж російському ТБ спеціально під вибори нічого грандіозного не створювалося, й після виборів усі основні персонажі політичного московського ефіру існують у звичній атмосфері.
У нас, судячи з усього, «починати спочатку» в плані аналітики будуть обережно з діалогічних форм, які є менш небезпечними для каналів, оскільки не припускають у такій мірі, як авторська аналітика, наявності власних оцінок. Зараз у цьому напрямку, як на мене, вдало розвивається «Тема дня» на Новому каналі , завдяки якій — єдиній поки що в нашому ефірі — можна почути вельми об'єктивний коментар основної події дня. Хоча, звісно, є ще Сергій Набока в нічній «Ері» , де авторський суб'єктивізм має куди безпосередніше відношення, як це не парадоксально, до принципів об'єктивності, ніж видима позиція відсторонювання, що створюється в тих самих «ТСН» від «1+1» або «Вікнах» нинішнього СТБ
. Ще В'ячеслав Піховшек обіцяє оновлений «Епіцентр» на «1+1» , і якщо це дійсно буде спільний проект з Ольгою Герасим'юк, і якщо в Ольги не буде причин від такої співпраці відмовитися (за принциповими міркуваннями, про які я писала на самому початку цього огляду) протягом досить довгого часу — то, можливо, й справді ми побачимо щось живе й гостре. Принаймні в «1+1» , по суті, немає іншого виходу, як після фактичного знищення своєї інформаційної служби шукати інших шляхів присутності в іміджевому, мейнстримівському телепросторі, зокрема, розвиваючи інтерактивний проект «Проти ночі» , який намагається бути на хвилі актуальній і політики в тому числі, але без пильного владного нагляду й у більш вільному, розкутому польоті начебто ненав'язливого спілкування. Вважаю, спробує якимось чином поборотися за втрачений імідж неупередженості й
СТБ , «замаскувавшися» у своїй «Бізнес-студії» вже не діалогом, а інтересом до суто ніби-то економічних проблем, і в той же час періодично дозволяючи собі деякі вільні політичні оцінки...
Щодо партійної публіцистики... Очевидно, що найгострішу в ній потребу має «Інтер» з його претензією не просто на формування «партії влади», але і з бажанням закріпити політичні позиції цілком конкретних осіб. Так що, цілком можливо, саме на «Інтері», передусім, потрібно чекати на кардинально нові проекти, тим більше, що за минулий рік у політичному мовленні їм можна пишатися хіба що «Титан і Ком» , а тим часом і технічні можливості, й професіоналізм середньої ланки, другого ешелону журналістів «Інтера» вже начебто вимагає якісних перетворень. Можливостей для появи на нашому ТБ політичної публіцистики з точки зору інтересів суспільства я, відверто кажучи, поки не бачу.
Власне кажучи, розвиток соціального ТБ залежить від тих самих умов, що й розвиток ТБ політичного. Бо для того, щоб соціальні проекти звучали, резонували, потрібна громадянська позиція авторів. А авторська позиція природна там, де є сильна особистість, сильна ж особистість приживається там, де є чіткі «правила гри» (або — співіснування), які передусім фіксують ступінь (прийнятну або неприйнятну для кожної індивідуальності конкретно) свободи творчості, слова тощо. Коротше, хоча розвиток сильного соціального ТБ — це, практично, є зараз безпрограшним варіантом з точки зору іміджевої (хоча, може, й рейтингової) конкуренції — прогнозувати стрімкі благотворні зміни й у цій області досить проблематично.
Взагалі, цікаво, чи розуміє, наприклад, новий прем'єр-міністр, що для успіху його реформаторських зусиль йому потрібна підтримка в тому числі й зовсім іншого, ніж зараз УТ-1, телебачення? Якщо, звісно, наші реформи мають на меті дійсно європейський вибір, а не створення сателітно-імперської структури... Телебачення із зовсім іншими способами й цілями реформування, ніж були до того? Або й нині Національну телекомпанію буде винесено за рамки прямої компетенції тих, з ким дійсно пов'язують надії на свіжий вітер змін?
Науково-популярне, просвітницьке, культурологічне, художнє мовлення... Реальний стан, якщо коротко, можна визначити словами: «кінь не валявся». Що «марабу», що «мамаду» — все єдино... Ні, звісно, були та є гідні речі. Це й
«Телеманія» з її не тільки найпомітнішою серією про 10 років української незалежності, але й «поодинокими» передачами-фільмами, передусім у співавторстві Юрія Макарова з режисером Сергієм Маслобойщиковим, де рівень пластичного рішення був вражаюче високим, і — до речі кажучи — надовго запам'ятався, як еталон образного проникнення в тему. Це й
Олексій Зотиков з його парадоксальною, навіть феєричною пушкініадою на каналі «ТЕТ» . «Остання адреса» Юрія Шаповала, «Діалог зі сфінксом» (УТ-1) Андрія Дмитрука... Безумовно, не розгубив своїх тонкощів і вміння розкрити сутнє в співрозмовникові й Анатолій Борсюк у «Монологах» («1+1») . Не можна не відзначити й старожила нашого ефіру — «Я пам'ятник... собі» ( «ТЕТ») , де Ілля Ноябрьов як і раніше демонструє хороший смак у світських бесідах і — що просто неймовірне для нашого ТБ — завжди високу ступінь професійної підготовки до кожного інтерв'ю. Мабуть, можна пригадати щось іще...
І все ж таки навіть цілий абзац наведених прикладів не дозволяє сказати про яку б то не було Систему культурологічно-пізнавального ТБ, що сформувалася і знайшла свого глядача, як у рамках якогось одного каналу, так і в усьому нашому телепросторі. Точнісінько так само йдуть справи, до речі кажучи, й у розважальному ТБ, де успіхи, що зрідка проскакують, не скасовують його загального рівня художньої самодіяльності. Можливо, з деяким оздоровленням фінансової ситуації й підйомом рекламного ринку щось і може змінитися в цих жанрах. Хоча, думаю, справа не тільки у витратах, а, передусім, у прагненні нашого ТБ якнайшвидше «зістригати бабки» (рейтинги) й у його орієнтації на всіх і кожного — внаслідок чого виходить завжди занадто безглуздо для «яйцеголових» і досить нудно — для інших... Ну і, звичайно ж, знов-таки, якісне художнє ТБ з'являється лише там, де господарі каналу шукають творців, а не виконавців, розширюють, а не звужують рамки творчої, й... знову ж таки, політичної свободи. Адже найвдаліше розважальне ТБ у пострадянських країнах завжди було зав'язане на життєвих реаліях, а не на просто «ги-ги»... Пам'ятаєте — КВН, «Веселые ребята» ?.. Як, втім, і нинішні вдалі розважальні проекти — колишнє «Шоу довгоносиків» , або «СВ-шоу» , або «Фонтан- клуб» . Точнісінько так само, як усі вдалі телеігри побудовано на бажанні людини все-таки щось пізнавати... Аби зараз запустити на якомусь каналі не суто передвиборні «Великі перегони» з їхньою і заангажованістю, і з кулуарною політичною «орієнтацією», а «лялечок» з реаліями сьогодення середнього українця, з переплетенням і «перегукуванням» у його реальному звичайному житті високих політичних матерій... Рейтингів на подібний проект не вистачило б...
Ех, ну а повна відсутність у просторі наших електронних ЗМІ яких би то не було дій з точки зору інтересів суспільства та його перспектив ілюструє стан справ у молодіжному ТБ. Пам'ятаєте, з чого починалася союзна перебудова на союзному ТБ? З «12 этажа» з його «лестницей» і «Взгляда» . Пам'ятаєте наш «Гарт» з Вадимом Бойком та його товаришами, «Гарт», з якого вийшли багато які наші нині імениті журналісти? Що мало статися з суспільством і ТБ, щоб таке молодіжне ТБ замінив тотальний примітив? А хіба після того, як пішли Совєти, у молоді стало менше проблем? Або з приходом комп'ютерів вона суцільно отупіла? Або крім «Убили негра» вже й музики немає?.. Вважаю, що в тому числі й комерційним успіхом користувалася б молодіжна програма, зроблена за законами «ТБ для розумних». Але, звісно ж, найреальнішим було б втілення саме такого ТБ — на Громадському ТБ. З його незалежністю як від політичної влади й лобістів, так і від ринкових механізмів конкуренції, коли «рейтингове» зовсім не завжди означає «якісне», а інтереси медіа-магнатів аж ніяк не завжди відповідають інтересам суспільства. Як писав Альберт Камю: «Преса є вільною, коли вона не залежить ні від влади уряду, ні від влади грошей». (З Новим роком! Партія «Демократичний союз»?) За великим рахунком, справжнім лакмусом готовності нашої країни й нашого ТБ до дійсно змін було б саме втілення проекту громадського ТБ. Проекту, для якого, до речі, в країні вже є й законодавче забезпечення. По суті, для його створення — причому у вигляді структури, цілком відмінної від якогось горезвісного ГУРТа, треба єдине: воля як виконавчої, так і законодавчої влади.
І якраз саме те, що поки ще не проглядає ані найменших перспектив для вияву саме такої волі. А, навпаки, судячи з усього, найближчим часом державне ТБ знову кинуть на пропагандистсько-агітаційну роботу, для забезпечення того ж референдуму, який має відбутися за будь-якої погоди, і свідчить про реальне співвідношення декларацій і справ у нашій країні, навіть на нинішньому етапі Великих Очікувань. Проте та реально існуюча ініціатива «знизу», від самих каналів, про яку свідчать згадані й на цих сторінках «Дня» телепроекти- 99, дозволяє в новорічну ніч нам, телеманам, підняти келихи й випити шампанського з надією на нове вітчизняне ТБ! Усе ж таки!
