Хто кого силкується «відмити»?

Російські телеканали від RTVI до Першого влаштували билинний плач по «синові світла» Муаммарові Каддафі із синхронним прокльоном на адресу США, НАТО, британців, французів, італійців та інших «синів пітьми». Це був якийсь фестиваль політичного маніхейства, коли світ поділено на сферу абсолютного добра (усі знають, яка країна в його центрі) і сферу абсолютного зла. Хоча, як відомо, диктатора було вбито «безмежно відданим» йому лівійським народом, який ішов до цієї жаданої помсти зі зброєю в руках протягом декількох місяців. І в черзі на споглядання вбитого деспота стояли аж ніяк не американці чи французи, а лівійські араби.

Максим Шевченко (між іншим, обличчя головного телеканалу РФ) назвав лідерів західних країн, із якими російська держава має нормальні дипломатичні стосунки, «кривавими злісними тварюками, з якими немає про що говорити». А канал НТВ знайшов в Україні, у Кіровоградській області, якусь Оксану Балінську, колишню медсестру лівійського вождя. Зрозуміло, що ця особа розповідала про Каддафі виключно компліментарні речі, як добре він платив своїй обслузі, як піклувався про групу українських медсестер, яким добрим «татусем» був (саме так молоді й симпатичні медичні працівниці називали диктатора). Цілком вірю в те, що Каддафі ніжно опікав своїх лікарів, водіїв, масажистів тощо. Адже лише повний ідіот ображатиме людей, від яких реально залежить його життя та здоров’я. Лакейська відданість прислуги добродійникові теж не дивує. Але чи може це бути об’єктивною характеристикою державного діяча? Каддафі був люблячим батьком і дідом? Але й Сталін любив дочку Світлану та сина Василя, а Адольф Гітлер був добрим чоловіком для Єви Браун. Якби можна було взяти інтерв’ю в улюбленої вівчарки Адольфа Блонді, вона, напевно, теж розповіла би про фюрера багато доброго та зворушливого.

У російських телестудіях лунали заяви про те, що Лівія Каддафі була демократичнішою країною, аніж США. Із цим не погоджувалися деякі гості — студенти з арабських країн. Але їх вчасно ставили на місце, звинувачуючи (вустами того ж таки М. Шевченка) в «чорній невдячності» до Каддафі. Шевченко кричав, що за часів полковника в лівійців було «райське життя», якого більше не буде. А ведучий «найжовтішої» на російському ТБ передачі «Нехай говорять» Андрій Малахов щиро дивувався: навіщо потрібно революцію людям у країні, де допомога на безробіття становила 750 дол., а середня заробітна плата 1000 дол.? Мабуть, ще більше, аніж Малахова, це питання мучить високопосадовців у Москві... Виявляється, навіть щедрий матеріальний підкуп населення ще не гарантує його лояльності. Людям бездуховним, які все вимірюють виключно твердою валютою, украй важко повірити, що тямуща істота, окрім шлунка, може ще керуватися такими «ефемерними» цінностями, як свобода, гідність, самоповага.

На ефір до Малахова привезли з Києва якусь Аллу Кушнір, яка під час візиту полковника до України втішала його східними танцями. Малоруська спокусниця додала і свій голос до захопленого хору шанувальників убієнного диктатора, а потім виконала танець живота на наполегливі прохання ведучого. М. Шевченко проспівав гімн ідеальному правителеві з Триполі. Але ніхто не згадав організовані Каддафі терористичні акти в Європі, жертвами яких стали сотні мирних людей. Якщо так піде й далі, то полковник Каддафі має всі шанси стати героєм Росії посмертно (адже були ж Героями Радянського Союзу єгиптянин Гамаль Абдель Насер і алжирець Бен-Бела). І лише сходознавець пан Малашенко, який об’їздив свого часу всю Лівію (за його словами, він проїхав Лівією 33 тисячі кілометрів), розповів, що й раніше багато лівійців, з якими він спілкувався, люто ненавиділи Каддафі і мріяли до нього добратися. Добралися...

Дівчина 20-ти років із Громадської палати РФ (очевидний продукт «вищої комсомольської школи» на Селігері) залякувала присутніх західною загрозою. Автора цих рядків, постійного глядача російських телеканалів, важко чимось здивувати, але цього разу я був вражений демонстрацією злісної ненависті (на глибинно-метафізичному рівні) до Заходу, Європи, всього того, що ми називаємо європейськими цінностями та засадами.

КАМПАНІЯ З ВІДМИВАННЯ ТРИВАЄ?

Рідко дивлюся на ICTV «Свободу слова» Андрія Куликова, оскільки навіть порівняно з іншими нашими ток-шоу від неї віє маргінальністю. Але цього тижня пан Куликов перевершив сам себе, запросивши до студії для обговорення європейських перспектив України двох «українознавців» — Костянтина Затуліна та його київського представника Володимира Корнілова. Гості поводилися, як господарі, а коли їм давали відсіч українські учасники дискусії, А. Куликов кидався захищати запрошених, неприкрито їм підіграваючи. Затулін-Корнілов виступали проти європейського вибору України, нав’язуючи все той же путінський Євразійський союз. «Євроазіати» привезли з собою таку собі московську вчену пані, яка відрекомендувалася «спеціалісткою з України». Послухавши виступи нардепів Шкіля та Жебрівського, вона з чарівною наївністю та сльозою в голосі прочитала їм нотацію: «ви такі антиросійські, що навіть готові звести наклеп на Росію, яка обігріває Україну своїм газом». Цього їй не варто було казати, бо в студії почався гомін, публіка вже добре засвоїла, скільки Україні доводиться платити за «братський» газ.

Цікаво, запрошення до студії дивного російського тріо — це ініціатива самого Куликова чи власника ICTV, який вирішив у контексті відмивання репутації Л.Д. Кучми зайвий раз засвідчити свою лояльність до Білокам’яної? Ну що це тріо додало програмі «Свобода слова», крім дикої антиєвропейської пропаганди?

Канал «Культура» показав документальний фільм режисера Олександра Муратова «Арнольд Марголін — видатний український єврей», присвячений життєвому шляху одного з керівних діячів Української Народної Республіки, українському політикові та дипломату, котрий, будучи правовірним іудеєм, до кінця своїх днів залишався переконаним і послідовним патріотом незалежної України. Обмежений ефірний час не дозволив глибоко дослідити, як син багатого київського купця Давида Марголіна прийшов до українського патріотизму. Але ця людина в дуже важкі часи чимало зробила для нашої країни, беручи участь у складі української місії в переговорах з Францією в Одесі, в мирній конференції в Парижі, керуючи українським посольством у Сполученому Королівстві, активно працюючи в українських емігрантських організаціях. Арнольд Марголін був високої й позитивної думки про Симона Петлюру, з яким листувався, що створювало Марголіну певні проблеми в міжнародних єврейських колах. З другого боку, Марголіна піддавали критиці й деякі українські автори, докоряючи йому федералізмом. Але федералістами були і Михайло Грушевський, і Володимир Винниченко, і Павло Скоропадський. Проте Марголін негативно ставився до будь-яких схем об’єднання України з Росією, водночас виступаючи за єдність дій усіх антибільшовицьких сил на теренах колишньої імперії. Утім чи колишньої? Бо, як сказав Володимир Путін на зустрічі з керівниками провідних телеканалів Російської Федерації: «Розпався Радянський Союз. А що таке Радянський Союз? Це та сама Росія, тільки назва інша». Арнольд Марголін загинув у Вашингтоні, потрапивши, коли переходив вулицю, під вантажівку. Це викликає природні підозри. Під єдину на той час на весь Тифліс вантажівку потрапив знаменитий Камо (Тер-Петросян), який дозволяв собі говорити про спільні з Кобою експропріації їхньої революційної юності. Вантажівка була використана для інсценування буцімто випадкової загибелі в Мінську знаменитого режисера й актора Соломона Міхоелса. Тепер ми вже навряд чи дізнаємося, що стало справжньою причиною смерті видатного українського діяча Арнольда Марголіна.

ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ НА ЗАМОВЛЕННЯ

Паралельно демонстрації фільму О.Муратова почалася на Першому Національному чергова програма «Шустер LIVE», і я був змушений зі світлої й благородної постаті Арнольда Давидовича Марголіна переключитися на особу Дмитра Володимировича Табачника, який близько години ораторствував біля мікрофону, озвучуючи позицію чи то влади, чи то свою особисту. Принаймні жодного ентузіазму щодо оголошеного президентом В.Ф. Януковичем мораторію на закриття шкіл в Україні пан міністр не продемонстрував. Зате виступив з натхненною критикою Євросоюзу за все те ж горезвісне «нав’язування» своїх норм. Табачник палко розповідав, що деякі країни виконували вимоги ЄС, а їх туди не взяли. Логіка чудова: якщо нас візьмуть до ЄС, то ми будемо демократичними та цивілізованими, а якщо не візьмуть, то навіщо нам весь цей європейський «мотлох»? Виходить, що пристойними людьми ми маємо бути для чужого дядька, а не для самих себе.

Міністр намагався всіляко викривати й дискредитувати Європу, наводив улюблений його однодумцем приклад з колишньою Югославією, нібито розірваною на шматки Заходом. Це була досить безсоромна спекуляція на непоінформованості середнього українця у югославських подіях. Урешті-решт, якщо Чехословаччина з обопільної згоди чехів і словаків розділилася мало не за одну ніч, то в цьому теж винен Захід? Югославію розвалив сербський великодержавний шовінізм, балканський аналог російського. І не Захід, а сербський комуністичний тиран Мілошевич виступив з гаслами, після яких спільне проживання сербів, хорватів, словенців, боснійців, македонців, албанців в одній країні стало неможливим. Саме Мілошевич спробував перетворити Югославію на Велику Сербію. Результат відомий. До речі, найдовше в союзі з великодержавним Белградом перебували православні слов’яни-чорногорці, яких деякі етнографи називають «гірськими сербами». Але й вони не витримали й пішли, проголосивши незалежність Чорногорії. Захід втрутився тоді, коли югославські республіки почали між собою криваву війну, що загрожувала підпалити всі Балкани, цю «порохову бочку» Європи. І Балкани вибухнули б, якби не втручання Євросоюзу, НАТО й США. Але, певна річ, про все це пан Табачник не розповість. Зате він дуже лаяв членство України у Світовій організації торгівлі (СОТ). Авжеж, це ж не любий серцю ліквідаторів незалежної України Митний союз...

Вадим Карасьов, опонуючи регіоналам, сказав, що українські олігархи вже давно в Європі (у європейських судах захищають свої права, вчать там своїх дітей, лікують там свої виснажені ударною капіталістичною працею організми, мають нерухомість), але Україну туди не пускають, бо хочуть мати тут феодальні привілеї. У відповідь Дмитро Табачник спробував блиснути історичною ерудицією, заявивши, що українські селяни за часів російського кріпацтва жили краще, ніж селяни в Австрії. Але річ у тім, що європейська феодальна залежність різко відрізнялася від кріпацтва, яке було формою рабства. Достатньо підняти російські газети XVIII ст. з оголошеннями про продаж кріпосних селян сім’ями й поодинці, що були надруковані поряд з оголошеннями про продаж коней, корів та іншої свійської худоби. Європа в згаданий період подібного не знала. Потік міністерського красномовства вдалося зупинити лише шляхом повернення до реалій нещодавнього з’їзду працівників освіти, де прем’єр Азаров розповідав вчителям, як про них піклується влада і як їм тепер добре живеться. Потім дали слово групі підтримки міністра з-поміж підвідомчих йому працівників просвітницької ниви. Чи могли вони дозволити собі сказати щось критичне? Могли, якби були людьми відчайдушно сміливими. Але вони такими не виявилися. А як висловився один великий: «Нічого не варті похвали того, хто позбавлений можливості засуджувати».

Урешті-решт Савік Шустер поставив на голосування запитання: «Чи вірите ви, що влада України дійсно хоче до Європи?» Молодь проголосувала так: «36% — вірять, 64% — ні». Фахівці з реклами: 20% — вірять, 80% — ні.

А Євгеній Кисельов влаштував діалог на «Інтері» із заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним. Поговорили й про знамениті плівки майора Мельниченка. Знову постало питання про незаконність записів. Тобто майор Мельниченко мав прийти до Л.Д. Кучми й сказати: «Леоніде Даниловичу! Дозвольте, я запишу ваші злочинні розпорядження на диктофон». І, отримавши письмовий дозвіл гаранта, розпочати записувати. І тоді все було б законно. Наш Конституційний Суд, що говорить про незаконність не тим шляхом здобутих доказів, — це дуже цікава, хоча дещо схильна до глибокодумної парадоксальності структура. Особисто мені він запам’ятався знаменитим висновком про те, що Л.Д. Кучма був у нас президентом не двічі, а один раз. Після чого слід було негайно розпустити або Конституційний Суд, або український народ, що дотримувався прямо протилежної думки.

У Ганни Безулик на «5-му каналі» обговорювали економічну політику Партії регіонів, зокрема паспортно-валютне регулювання в обмінних пунктах. Якщо хочеш 100 дол. купити, давай паспорт з усією твоєю підноготною. У мене лише одне запитання: а в тих, хто з України в офшори виводить мільярди доларів, теж паспорти запитують? І чому у Верховній Раді з такою дивною постійністю провалюють усі законопроекти про розрив офшорних угод України з Кіпром?

Наталія Королевська від БЮТ нагадала, що в української нації залишилися останні три ресурси: ГТС (труба), золотовалютний запас і земля. І якщо влада їх «розбазарить», то народ буде позбавлений навіть мінімального шансу на хороше життя. А судячи з усього, найближчим часом ми цілком можемо позбавитися цих ресурсів. Події розвиваються саме у зазначеному напрямку.

Давид Жванія у Шустера сказав, що масових протестів в Україні не буде, оскільки ситуація в економіці не така вже й погана. Це для кого вона «не така вже й погана», дозвольте дізнатися? Соціальний вибух тому й вибух, що його важко передбачити. Українські медсестри в Лівії до останнього дня були переконані, що «ніхто не підніме руку на «папіка»... А он як воно все обернулося. Слава Богу, що, на відміну від Чаушеску й Каддафі, нинішній владі України вистачає розуму не тішити себе ілюзіями щодо великої до неї любові українського народу. А тверезе розуміння ситуації рятує від багатьох помилок, дурощів і бід.