Хто не з нами — той лузер!

Про недосконалу мову українських журналістів говорили та писали вже чимало. Нарікали і на русизми, і на неправильну дикцію та наголос. Але існує проблема не менш важлива, ніж суржик в ефірі та пресі. Останнім часом складається враження, що вітчизняним журналістам настільки бракує слів, що доводиться їх черпати з інших мов. Звичайно, потрібно збагачувати лексику, але, як відомо, все то добре, що в міру. Тенденція до вестернізації мови в нашій країні спостерігається давно. Але якщо раніше в основному йшлося про вирази, які не мали українських відповідників, то нині ситуація трохи змінилась. Людям неодмінно кортить вставити якесь іномовне (частіше англійське) слівце навіть тоді, коли рідна мова має десять синонімів. В основному це притаманно молоді, яка в силу свого віку дум ає, що так робити — вкрай стильно. А ЗМІ безпосередньо впливають на цей процес. Досить дві години подивитись телевізор і переконуєшся, що Старицький, коли писав «За двома зайцями», як у воду дивився. Одразу згадується Голохвастов із його «у меня в голове такой водєвиль, що аж мерсі» та іншими шедеврами.

Рух на вулицях тепер називають траффіком, танцювальні хіти — денс-хітами, а словосполучення звукозаписуючі компанії взагалі майже перейшло до розряду архаїзмів, поступившись місцем рекординговим. Про те, що вітаються словом «Hеi», а прощаються «Bye» взагалі мовчу. Ну, а славнозвісне «O’к», напевно, вже є щирим українським, навіть має таку форму, як окейно. У рекламному ролику недавно почула взагалі геніальну річ — креативний стайлінг. І викрадення дітей тепер не що інше, як кіднепінг.

А суспільство наше переймає все це з неймовірною швидкістю. Мен, бойфренд, паті... А хто не з нами — той лузер. Найдивніше, що це відбувається в країні, яка має одну з найбагатших мов у світі. І прикро те, що журналісти, мова яких повинна бути зразковою, беруть у цьому найактивнішу участь. Час задуматись, бо, мабуть, дивитимемося незабаром телевізори зі словником...